Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Четвержук А.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Символіка української вишивки

Історія народної вишивки в .Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивка як вид мистецтва в Україні існує з давніх часів. Вишивка виникла з появою шитва. Вишивкою, за свядченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащіні срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються VI ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII- XIX ст. Арабський мандрівник Х ст. н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятки української вишивки збереглись лише за оcтанні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури. Народна вишивка завжди тісно пов'язана з побутом народу, відображає його художні смаки і національну своєрідність, у ній зберігаються й розвиваються традиційні художні форми і технічні прийоми.

Українська вишивка славиться великою різноманітністю узорів і райдугою кольорів. Чарівні в своїй красі і неповторні в барвах орнаменти традиційної української народної вишивки.

В Україні вишивка при всіх своїх національних особливостях має багато спільних рис з вишивкою різних народів. Спочатку вона виконувалась на матеріалах, виготовлених в натуральному господарстві (льняних, конопляних, шерстяних тканинах, шкірі). Вишивали червоним, жовтим, темно-синім та чорними кольорами. З кінця ХІХ ст. в українській народній вишивці застосовують фабричні матеріали (бісер, шовкові тканини, нитки гарус тощо).

Народна вишивка відзначається багатством і різноманітністю орнаменту із зображенням геометричних елементів, тварин, рослин, чіткою композицією. Розрізняють близько ста видів різноманітних технічних прийомів вишивання: мережання, вирізування, низь, хрестик. У сюжетних вишивках використовують гладь, хрестик, портретно-пейзажний шов.

Своєрідність української народної вишивки особливо яскраво відображається в однобарвних вишивках на грубому полотні. Такими є, наприклад, білі вишивки Чернігівщини та північної Полтавщини. Вони виконані настилуванням, вирізуванням і мережками на білому або суровому полотні. Іноді орнаментальну композицію виконували одним швом, частіше ж у сполученні двох або кількох швів, поєднуючи, наприклад, шви прозорі - викол, вирізування, мережку, з щільним настилуванням.

Для розкриття змісту геометричних і рослинних орнаментів велике значення має термінологія узорів. Назви орнаментів пов'язані з фольклорною символікою, практичною діяльністю людей («сухарці», «грабельки», «старчики», «гречка», «вітряки»), а також їхніми уявленнями про тваринний світ («курячі лапи», «павучки», «раки»). Геометричні мотиви в українській традиційній вишивці зберігають такі назви: «прутик», «кривулька» (пряма і ламана лінії), «клинчики» (кути і трикутники), «кружечки», «круги» (квадрати, ромби). Геометризовані рослинні мотиви мають такі назви: «хмелик», «барвінок» (витка, гілка), «калина», «сосонки», «рожа» (квітка), «виноград», «гвоздика» та ін. З небесною сферою пов'язана назва «зірки». Можливі також різноманітні варіанти місцевих назв.

Характеризуючи співвідношення геометричних, рослинних, зооморфних і антропоморфних узорів, потрібно відзначити, що межі між ними нестійкі, наприклад, рослинна орнаментика може виступати у дещо геометризованій формі.

До технік вільного малюнка належать «рушниковий» і «тамбурний» шви, «полтавська» та «художня» гладь. Тобто вони виконуються не за рахунок ниток на тканині, а за попередньо нанесеним на полотно малюнком, який потім вишивається. Цією технікою вишивають хусточки та здебільшого рушники, завдяки чому вона дістала назву «полтавського рушникового шва». Контур малюнка, найчастіше дерева-квітки, обводять «стебловим швом», а площини зображення пелюстків, листя, птахів вишивають «рушниковим заповненням». Це різноманітні невеликі квадратики, прямокутники, розміщені у шаховому порядку (в народі їх називають «драбинка», «насипочка», «бігунець», «прикріп»), чергування вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів неоднакової густоти, площин різного наповнення кольором - усе це створює враження динаміки внутрішнього руху. Нитки лягають у різних напрямах, що створює багату гру червоної барви, яка ніби сяє. Декоративність підсилюється чітко окресленим контуром, і вся композиція стає легкою, ажурною.Наприкінці XIX – на початку XХ століття найулюбленішим стає мотив стилізованих червоно-чорних троянд, виконані в техніці хрестика, що особливо поширюється у вишивці Київської, Харківської, Полтавської та Чернігівської областей.

«Дерево життя», - один із провідних рослинних мотивів у прикладному мистецтві східних слов'ян, який символізує універсальні закони світобудови. Центральне місце розміщення «дерева життя», симетричність і врівноваженість композиції відбивають характер зв’язків між частинами всесвіту. Популярність образу дерева (збірного чи конкретно якогось виду - сосни, берези, калини тощо) у народному мистецтві українців, росіян і білорусів генетично пов’язано з віруваннями стародавніх слов'ян, а саме культом дерев (поклоніння деревам, прикрашення дерев у священних гаях).

Не лише в Україні, а й далеко за її межами відомі вишиті червоною ниткою полтавські рушники, візерунки українських жіночих блуз і чоловічих сорочок, дивовижні у своїй святковості вишивані скатертини, серветки, доріжки.

На побілених стінах українських хат палахкотіли, а подекуди і сьогодні радують око, решетилівські квіткові килими; обрамляють картини, фотографії, отвори вікон вишивані рушники зі споконвічним, оспівуваним у тисячах варіацій мотивом «дерева життя».

Та не лише візерунок, а й колір несе в собі потужну енергетику, символіку, і тим самим впливає на власника вишиванки. Основні кольори української вишивки – червоний, чорний, білий, жовтий, голубий (синій) і зелений. Червоний колір підсилює енергію, символізує любов і пристрасть; білий – символ чистоти і цнотливості; жовтий - означає сонце, радість, веселий норов і відкритість людини; блакитний і зелений кольори символізують духовний спектр, вважаються благодатними і сприяють споійному життю; синій – це колір води, жіночого начала; чорний - поглинаючий, колір землі, а також колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі.

Безперечно, своє пояснення мають всі кольори, якими українці прагнули передати своє бачення світу й місце людини в ньому. Варто лише заглибитись і, нарешті, зрозуміти те, про що співається в українських родинно-обрядових піснях, що розігрується у наших весільних обрядах. А якщо врахувати і те, що має своє значення й регіон та соціальний і сімейний стан власника одежини, то розкривається не одна сторінка нашої прадавньої культури, яку безумовно слід вивчати, наслідувати і збагачувати.

У наших далеких предків полотнище (обрус) - було і скатертиною, і вузликом, де зберігали харчі, а за необхідності елементом одягу й оздобою оселі. Згодом це полотнище стали називати рушником (ручником). По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті.

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу.

Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається у сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання — таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,—створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.

Література:

1. Волков Ф.К. Отличительные черты южно-русской народной орнаментики/ Труды III Археологического съезда в Киеве.- К., 1878.- Т.1. –С. 320-322,324.

2. Гайдай А. Миф и символ. – М., 1993. – С. 24.

3. Давидюк В. Чоловічі та жіночі узори в народному вбранні. – Луцьк: «Волинська обласна друкарня», 2005.

4. Щербаківський Д. До символіки орнаменту. – Архів Д. Щербаківського –Архів Інституту археології НАН України. Ф.9.- Справа № 187.