Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Фаленда А.Ф.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Календарна обрядовість українців: втрачені витоки національної ідентифікації

Останнім часом з'явилося чимало обрядів державного та громадського характеру. Проте їх більшість не відповідає духовним запитам українського народу. Окремі з них надто вже плакатні, тріскотливі, уподібнюються до урочистих зібрань, у вуста дійових осіб вкладаються сухі трафарети, позбавлені живої поезії, природної емоційності. Наша молодь потребує більш чіткого і повного уявлення про українські обряди та ритуали.

Обрядовість в Україні поділяється на календарну і родинну. Стадіальність життєдіяльності поділяється на три головних моменти: весільний сезон, коли дозволювалося укладати шлюби, період заготівлі запасів на зиму і час культу предків. Ці моменти концентрували у собі триєдність найважливіших складови: фізичного існування, продовження роду і духовного відтворення. У такому ж логічному зв’язку перебувала календарна обрядовість і з природою , відповідно поділяючись на чотири основних цикли: зимовий, весняний , літній та осінній Кожний цикл обрядовості приурочувався , з одного боку до природних явищ, з іншого – до відповідних їм видів сільськогосподарської діяльності.

Зимовий період мав особливе значення , адже саме в цей час людина відчувала потребу передбачати майбутнє , а також якимось чином впливати на нього, тому у зимовому циклі багато колядувань , щедрувань , ряджень ворожінь. Літні обряди були пов’язані з очікуванням урожаю. Ці обряди забезпечені культом рослини - Зелені свята - та води -Івана Купала. Осінній період був пов'язаний з переходом природи у стан спокою (обжинки, довжинки). По всій Україні від 4 грудня ( Введення Пресвятої Богородиці в храм) починали розучувати колядки, виготовляти “вбрання” для колядників і переряджених. Майже повсюдно вірили в полаз: хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником; від нього залежатиме щастя, здоров’я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя – старий, немічний, особливо стара баба, або той, що приходив щось позичити. До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Введення в народі ще називали “Видінням”. Це зумовлено народним віруванням, згідно з якими Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло. Це християнізоване тлумачення. Поняття “дух”, “душа” виникло набагато раніше, про що маємо цікаві свідчення в обрядовому фольклорі. З ними пов’язане усвідомлення “вирію” – місця, куди відходять душі після смерті. Як і живі, за законами дихотомії (парного протиставлення), поділялися на “своїх” і “чужих”, “добрих” і “недобрих”. Звідси і двоїстість в обрядових дійствах: з одного боку, вшановуємо покійних предків, а з іншого – вживаємо найрізноманітніших оберегів від “нечистої сили». З днем пам’яті “великомучениці Катерини (7 грудня) пов’язувалися звичаї “кликати Долю”, ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовували вечорниці. Там варили пшоняну кашу. Коли сутеніло, загортали горщик з кашею у рушник і виходили до воріт “кликати Долю”. Кожна дівчина по черзі гримала макогоном об ворота і гукала: “Доле, ходи до нас вечеряти”. Потім прислухалися, чи не чути десь у селі якихось голосів, чи “одізвалася Доля”. У Галичині дівчата під час вечері потай зі жменею каші вибігали надвір, кидали кашу на дах і кликали свого судженого кашу їсти. Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам’яті апостола Андрія Первозданного (13 грудня). Серед них – відомі “посівання”: набравши у жменю насіння конопель, дівчата вибігали на подвір’я і, розсіваючи їх, примовляли: «Я, святий Андрію, конопельки сію. Дай же, Боже, знати, з ким весілля грати…». Робили це переважно увечері: напередодні Андрія. Крім того, дівчата рахували кілки у парканах, плотах, відливали фігури з воску, пекли і їли на ніч солоного коржа, щоб їм наснився суджений. Коли ж сходилися до гурту, то ворожили на коржиках чи балабушках. Увечері влаштовували вечорниці, на які сходилися і парубки. Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була “калита”. Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня)». Але найурочистішим, звісно, було Різдво. До свята починали готуватися заздалегідь (з дня Спиридона). До столу господиня готувала від семи до чотирнадцяти різних страв. По всій Украйні обов’язково подавали до столу узвар і кутю. Перед вечерею господар запаливши свічку тричі проходи садибу, щоб оберегти господарство від відьом. З появою першої зірки люди починали святкувати і прославляти Божого дитя.

Від Святвечора до Водохреща колядували і щедрували . Ще одна цікава традиція вводити теля чи лоша в хату на Новий Рік чи Василя (14 січня) і вітати від його імені всіх присутніх.

Перехід до весняної обрядовості тісно пов’язаний з днем Стрітення (15 лютого). У це свято вважалося, що вода, освячена в церкві, є цілющою. Нею окроплювали житло, худобу, вживали як ліки від різних хвороб, особливо пов’язаних з вадами зору.

За народним календарем прихід весни знаменувався днем преподобної мучениці Євдокії 14 березня. Після цього свята розпочиналася обрядовість пов’язана зі святами Благовіщеня, Великодня, Юрія.

Дуже багатою на обряди була масляна, після якої починався семитижневий піст.

Одним з найважливіших свят був Великдень . Великоднє яйце і Різдвяна кутя найважливіші атрибути Пасхи. Писанки і крашанки люди дарували один одному і через тиждень разом з хлібом приносили на могили померлих. По всій Украйні цей тиждень носив назву «гробний. Поминальними днями закінчувалося найважливіше свято - Христове Воскресіння. Весняний цикл завершувався Вознесінням.

Літній календарний цикл приходив на останні дні травня зі святом Івана Богослова. Зелені свята були найурочистішими серед літнього циклу. Одним з найцікавіших свят було і залишалося Івана Купала. А ось як описує дійство свята Івана Купала Леся Українка: “Звечора хлопці крадуть де-небудь солом’яника, старого – власне крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть “козубом”. 14 серпня відзначали Першого Спаса – день пам’яті Мучеників Маккавеї. В цей день люди освячували мак. Від Маковія розпочинався піст-Спасівка який тривав , який продовжувався до Успіня Святої Богородиці (28 серпня). В цей день до церкви на освячення приносили льон чи коноплі.

Осінній календарний цикл напряму пов'язаний зі збором врожаю. Шанованим святом українці вважали день Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня). Це свято одержало назву Другої Пречистої. Весільні мотиви пов’язані з Покровом Пречистої Богородиці. У цей день дівчата просили в Богородиці доброго жениха. Осінній піст «Пилипівка»завершував осінню обрядовість.

Як ми бачимо, наш народ накопичив дуже пишну і різноманітну обрядовість, яка має глибокий зміст і характеризує життя наших предків, їх вірування, звичаї. Тому наш собов'язок знати, шанувати і, найголовніше, - оберігати великий скарб нашого народу – традиції.

Література:

1. С.Д.Зубков, О.І.Дей, І.П.Березовський, Д.В.Павличко, П.І.Майборода, С.Л.Коба «Календарно-обрядові пісні».

2. Павлюк С.П., Горинь Г.Й., Кирчів Р.Ф. Українське народознавство: Навчальний посібник. – Львів: видавничий центр “Фенікс”, 1994.

3. Катрій Ю.А. Пізнай свій обряд! – Нью-Йорк – Рим, 1982.

4. Короткі відомості про свята православної церкви: Українська православна церква – Київський патріархат. – Київ, 1992.