Філософія/ Соціальна філософія

Шевчук О. В.

Науковий керівник: д.ф.н., проф. Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблема людини в соціальній філософії

Актуальність дослідження. Взаємодія людини та суспільства є однією із центральних проблем філософської науки. В період інформатизації суспільства та глобалізації дослідження проблеми впливу соціуму на формування особистісних якостей людини, визначення її життєвих позицій та обмеження її свободи є особливо актуальними. Адже питання про взаємозв'язок суспільної свідомості і буття є конкретизацією основного питання філософії. З одного боку, людське суспільство як спосіб виробництва чинить величезний вплив на соціалізацію нових людських поколінь, формуючи їх за своїми законами і мірками. З іншого боку, нові людські покоління, розвиваючи свою свідомість і практичні навички, змінюють своє буття, створюючи тим самим нове соціальне середовище для соціалізації майбутніх поколінь.

Виклад основного матеріалу. Проблема людини — центральна в соціальній філософії. В історії вона постійно прагне пізнати людину не лише як частину матеріального світу, тілесну істоту, а головним чином як творця історії, суб'єкта діяльності, істоту, котра мислить і відчуває, володіє складним і неповторним внутрішнім світом. Таке ставлення соціальної філософії до проблеми людини невипадкове. Без вивчення сутності і змісту людини, форм їх вияву, напрямів і перспектив розвитку, неможливе наукове розуміння суспільства як соціально-практичного способу буття людей. Суспільство і людина діалектично єдині від початку і до кінця. Антропогенез і соціогенез є двома частинами антропосоціогенезу — єдиного процесу одночасного становлення і людини, і суспільства, який тривав приблизно 3,5 млн років і завершився формуванням разом із суспільством унікального біологічного виду Homo sapiens — людини розумної.

У соціальній філософії висуваються різні підходи у визначенні людини та її сутності. Деякі філософи шукають сутність людини та її відносин з іншими людьми в біологічній зумовленості, спадкових структурах її природи (натуралізм). Інші виходять з теологічних установок у визначенні людини і життєдіяльності людської особистості (теологізм).

Людина з'являється в соціальній філософії в різних соціальних сферах суспільства (демосоціальній, економічній, політичній, духовній). Тому, коли йдеться про соціальну філософію, ми абстрагуємося і від натурфілософської людини (людини взагалі), і від людини антропологічної (індивіда) і розглядаємо спільноти людей, наділені суспільною свідомістю і практичною діяльністю. Соціальна філософія досліджує роль людини в становленні, функціонуванні і розвитку суспільства.

Відповідно до вчень М. Вебера, Т. Парсонса, А. Шюца, кожний індивід частково «запрограмований» існуючими соціальними нормами, оцінює альтернативи, ухвалює рішення і добивається їх виконання. А суспільство виступає як система соціальних взаємодій індивідів, кожний з яких прагне до реалізації власних цілей. Попри егоїзм, люди діють спільно, оскільки їх дії осмислені, раціональні, вони розуміють, що індивідуальних цілей найлегше досягти спільними зусиллями. Людське життя в усіх його сферах, починаючи від сім’ї і закінчуючи найвищими духовними цінностями (мистецтвом, релігією, наукою), має форму суспільного життя, спільного буття і співдружності. Людина живе в суспільстві не тому, що такий спосіб буття є для неї найзручнішим, а тому, що це відповідає її єству як суспільної істоти. Тому суспільство є дійсною, цілісною реальністю, а не похідним, що об’єднує окремих індивідів.

Важливою проблемою, що порушується при взаємодії людини з суспільством є особиста свобода кожної людини. Особливо гостро це питання постає сьогодні в умовах глобалізації. Соціальна свобода вивчалась у різних аспектах, зокрема, як психологічний вимір суспільної діяльності, реалізація громадянського досвіду, а також як функціонування раціональних норм та правил суспільного буття. [1,с.185] Cуспільство, суспільні умови – необхідна умова свободи особистості. Однак не можна забувати і про внутрішню свободу людини, її духовне самовизначення (свободу духу, влади людини над своїм тілом і душею).

На сьогодні спостерігаються суттєві соціокультурні, психологічні, моральні зміни форм існування людей. Втрачається певна стабільність, визначеність індивіда в соціальному середовищі, розриваються сталі зв’язки і приналежність людини до певних різновидів. Відповідно зростає загальна невизначеність життя, що спричиняє розгубленість, оскільки у людей зникає упевненість, переконаність в надійності навколишнього світу. Виникає своєрідний «світ без опори», в якому важко визначити пріоритети і однозначні світоглядні орієнтири. В постіндустріальному суспільстві концентрація промислового виробництва і урбанізація впливають на те, що кількість контактів між людьми збільшується, при цьому інтенсивність їх зменшується. Зрештою виникає своєрідна ізоляція індивідів, і поширюється самотність, на чому особливо наголошували екзистенціалісти. [2, с.81]

Таким чином, характерні і вагомі зміни внутрішнього світу людини є прямим віддзеркаленням тих змін, що відбуваються у суспільстві під впливом всезагальної інформатизації, науково-технічного розвитку. В умовах нинішніх глобалізаційних процесів інтерпретація змісту людського існування набуває якісно нового звучання. Відповідно заміна духовних цінностей людини матеріальними визначає кардинально інший напрям розвитку суспільства в цілому.

Література:

1. Андрієнко О.В. – Соціальна свобода як характеристика демократичного суспільства // Вісник Донецького національного університету, сер. Б:гуманітарні науки, вип..1, 2009 – С. 185-189

2. Шевченко С.Л. Філософія екзистенції// Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук №18, 2010 – С. 78-84