Філософія /2 Соціальна філософія

к.філос.н., доц. Мартинюк В.М.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

ІСТОРИКО – ФІЛОСОФСЬКИЙ ГЕНЕЗИС ЦІННОСТЕЙ

Проблема цінностей належить до вічних фундаментальних проблем людства. Особливої актуальності вона набуває в переломні періоди історії, в умовах докорінних трансформацій основ суспільства й виникнення глобальних загроз існуванню цивілізації.

Постановка проблем, які формулюються в наш час у терміні “цінність”, має давню історико-філософську традицію. Аксіологія (термін був уведений на початку XX століття французьким філософом П. Лапі) – це назва науки про коло тих питань (добро, дружба, обов’язок, гідність, справедливість, досконалість, прекрасне, істина, краса, естетичне, етичне та ін.), якими за традицією, починаючи із Сократа, займалась, на відміну від філософії теоретичної, так звана практична філософія [1, с. 28].

Джерела концепції цінностей містяться в концепції добра Платона та у вченні Аристотеля про “чистий розум” і “вдосконалене благо” як самоцінність [2, с. 55]. Спробу визначити цінність у філософсько-узагальнюючому розумінні зробили стоїки та епікурійці. Однак, як указував відомий дослідник філософії цінностей А. Штерн, ні Сократ, ні Платон, ні Аристотель не усвідомлювали того, що добро, краса, користь мають дещо спільне, що і мало стати предметом самостійної дисципліни [3]. Названі явища розглядалися як окремі, різні види цінностей, а не як прояви якогось єдиного начала. Прагматичний аспект пізнання, як правило, обходився без ціннісної рефлексії, тому гносеологія до недавніх часів була відсторонена від проблем аксіології.

Епоха європейського Середньовіччя, для ментальності якої був характерний пріоритет Віри стосовно Розуму, також зумовила звернення до тріади Істини, Краси й Добра. Вони визнавалися невіддільними підвалинами світорозуміння, але їх ціннісний потенціал пов'язувався лише з однією справжньою цінністю – Богом. Для середньовічного світорозуміння не існувало потреби у створенні теорії цінності, оскільки сама цінність тут виявляється в релігійній формі, як уявлення про святе, понадчуттєве, божественне.

Епоха Відродження зламала середньовічну теологічну свідомість з її презирством до людини, з ученням про її нікчемність. Місце людини у світі почало розглядатися з точки зору не гріхопадіння і спокути, а її гідності і здатності піднятися, завдяки власним зусиллям, у першу чергу культурній і творчій діяльності, від “варварського”, “тваринного” стану до людського. Це був, власне, перегляд традиційної для середньовіччя ціннісної шкали, вихід до нових горизонтів усвідомлення цінностей, насамперед в етиці й естетиці. Саме в італійських гуманістів з'являються думки про моральні цінності (Л. Валла), про специфічну цінність краси (Л.Б. Альберті), про незалежність політичних цінностей від релігії та моралі (Н. Маккіавеллі). Епоха Відродження відроджувала уявлення людей про дійсно земну, реальну, а не божественно-містичну природу цінностей, завдяки чому розкривалося духовне значення “вільних мистецтв”, сфери духовної культури. Але й у цьому випадку справа не доходила до визначення загального поняття цінності.

Наступні історичні епохи XVI-XVIII століть – Новий час і Просвітництво – ознаменували бурхливий розвиток нового типу суспільних відносин, перемогу яких, як правило, юридично оформлювали демократичні революції в більшості європейських держав. Політична трансформація супроводжувалася революційними змінами в духовній сфері, сутність яких полягала в утвердженні пріоритету Розуму, Науки, Освіти. Разом з тим потреби промислового виробництва і географічні відкриття спричинили в науковому мисленні перевагу природничо-наукових проблем, насамперед фізико-технічних та механіко-математичних, а проблеми гуманітарного знання, перш за все проблема цінностей у нашому сучасному її розумінні, опинилися на периферії наукового пізнання.

Новою сторінкою у розвитку проблеми цінностей стає філософія І. Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, яке твердить, що вищі цінності буття мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави до існування. Цим самим Кант першим розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободи сфері природи, яка має підлягати закону й необхідності, і тим самим визначив головні питання аксіології: значення, вибір, обов’язок, оцінка, ставлення тощо.

Німецький філософ, узагальнивши весь наявний досвід практичних і теоретичних пошуків попередників щодо повсякденного і псевдотеоретичного тлумачення проблеми цінностей, визначив їх місце в багатогранному суспільному житті, відкинувши релігійні й метафізичні версії їх виникнення й функціонування. І. Кант аргументовано показав зв'язок феномена цінностей із потребами та можливостями розвитку загальної культури людства, з її найважливішими сферами й напрямами освоєння природного й соціального довкілля людини. Він цілком доречно пов'язав функціонування цінностей в соціальному бутті з мораллю, етикою людини, що розкриває їх антропологічний характер, гуманістичне покликання й загальне, культурологічне призначення. [4]. Таким чином, проблема цінностей І. Кантом розглядається в органічному зв’язку з системою ціннісних орієнтацій суб’єкта з, її значенням для практичної та пізнавальної діяльності людини [5, с. 211 – 227].

За думкою М.С. Кагана, у працях учнів і послідовників І. Канта (О. Лібман, Ф. Ланге, Р. Лотце, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт) проблема цінностей набуває самостійного значення [6, с. 14]. Аксіологічна проблематика досліджується за допомогою поняття “об’єктивна значущість” (Лотце), засобами філософії культури (Віндельбанд). Г. Ріккерт розробляє вчення про цінності як основу теорії істинного знання моральної дії, з’ясовує відмінність між “цінністю” і “нормою” [7, с. 46].

При розгляді теоретико-методологічних основ дослідження проблеми цінностей певної уваги заслуговує матеріалістична теорія цінностей. Проведений К. Марксом аналіз прояву ціннісних відносин дозволяє зробити найменше три методологічні висновки, які й сьогодні не втратили своєї актуальності. По-перше, цінності обов’язково вимагають наявності, з одного боку, корисного предмета (матеріальні речі чи ідеї), а з іншого – суспільного суб’єкта, що відчуває потребу в оволодінні предметом. По-друге, два полюси ціннісних відносин опосередковані обміном, діяльністю між суб’єктами. По-третє, чим проблематичніше є можливість споживання (присвоєння) і чим актуальніше потреба, тим вищого ціннісного статусу набуває предмет, тим більшою цінністю він виступає для суб’єкта [8].

У марксистській рефлексії цінностей знайшли відображення питання походження, змісту й соціальної ролі основних соціально-політичних і духовних цінностей. Однак завершеного вирішення проблеми цінностей, унаслідок примату класового підходу та ігнорування ірраціонального, марксистська філософія не дала.

У дослідженнях науковців кінця XIX і початку XX століття виявилося намагання здійснити перехід філософського та історичного пізнання на нові методологічні підвалини – позиції теорії цінностей. Реальні глибинні процеси суспільного життя в європейських країнах і необхідність подолати суперечливість в оцінках природничих і гуманітарних наук привели до народження філософії цінностей. Методологічна “експансія” аксіології на розвиток культурологічних досліджень стала виявом внутрішніх тенденцій наукового пізнання взагалі. У цей час зародилося розуміння культури як “світу втілених цінностей”, що викликало дискусії вже в XX столітті.

XX століття в теорії й на практиці довело, що проблема цінностей дійсно належить до найактуальніших проблем людства, які вимагають першочергової уваги. Дві світові війни, застосування ядерної зброї, установлення диктаторських режимів стали найстрашнішим проявом знецінення людського життя й особистості. Подальший розподіл світу на протилежні суспільно-політичні системи та їх жорстоке протистояння призвели до знецінення загальнолюдських цінностей і до ідеологізації всієї їх системи. Минуле століття не тільки привернуло увагу до проблеми цінностей, але й на практиці довело існування різноманітних, іноді діаметрально протилежних систем суспільних цінностей і відповідно ціннісних орієнтацій.

Проблема цінностей набуває особливого значення в період докорінних соціальних трансформацій суспільства, змін у системі міжнародних відносин і загострення глобальних проблем. Характер її вирішення залежить від пануючої в суспільстві парадигми світосприйняття, духовних традицій і домінуючих ідеологічних настанов. Яскравим прикладом цього може бути ставлення до ціннісної проблематики в умовах СРСР.

Абсолютизація з початку 30-х років минулого століття в радянській науково-соціальній парадигмі марксистсько-ленінського вчення, зокрема положень історичного матеріалізму про виключно домінуючу роль соціального середовища, суспільних відносин у соціальному розвитку особи, та ідеологізація суспільних наук призвели до створення обстановки нетерпимості до інакомислення. Відбувається різке дистанціювання від зарубіжних підходів і концепцій. Як цілком справедливо наголошують дослідники, в оцінках досягнень зарубіжної соціально-філософської й соціологічної традиції, яка характеризувалася як буржуазно-фальсифікуюча і псевдонаукова, починає домінувати класовий принцип. У ціннісному підході вбачалася антитеза науковому визнанню об’єктивних законів, стверджувалося, що “ціннісне ставлення існує лише в буденній свідомості”, що це “прості перейменування давно відомих марксизму проблем і понять”, “житейська термінологія, яка насичена емоційними (патетичними й сентиментальними) мотивами”, “сурогат знання” та ін. [9, с. 5 – 9].

Типовою в цьому плані є позиція О.Г. Дробницького, який, полемізуючи з В.П. Тугариновим, заперечує проблему цінностей: “...строго об’єктивна наука, яка вивчає природний і суспільний світ у його іманентних законах, повинна дати відповідь на всі питання світогляду, суспільної орієнтації і суб’єктивних мотивів діяльності людини” [10, с. 16]. Історичний матеріалізм, який, за його думкою, не містить у собі нічого іншого, крім наукового знання, тим більше не потребує ціннісного доповнення саме тому, що ідеали й цілі людей тут включені в саму структуру історичного процесу [10, с. 16 – 17]. В іншій праці О.Г. Дробницького стверджується: “Коли природа самої людини та її діяльність була зрозуміла науково, для проблеми цінності не залишилося місця” [11, с. 18 – 19].

Новим поштовхом до активізації досліджень ціннісної проблематики стали радикальні зміни в системі міжнародних відносин наприкінці XX століття, пов’язані з руйнуванням соціалістичного табору й формуванням нової моделі світу, процеси соціальної трансформації пострадянських і постсоціалістичних країн, глобалізація й міжнародний тероризм. Численні дослідження 90-х років минулого століття, як визначають дослідники [12], в основному присвячені розгляду впливу певних соціальних інститутів, соціальних факторів на процес розвитку особистості; особливостей формування ціннісних орієнтацій та життєвих планів різноманітних соціально-демографічних категорій молоді.

Таким чином, підбиваючи підсумок розгляду теоретико-методологічних передумов дослідження цінностей, можна зробити висновок, що означена проблема була актуальною протягом усієї історії розвитку людства і набувала конкретизації в різні періоди розвитку суспільства. Дійсно наукове дослідження проблеми цінностей уперше стало можливим у середині ХХ століття, завдяки застосуванню комплексного підходу до її вирішення: на рівні теоретичного (насамперед соціально-філософського) аналізу і на рівні прикладних розробок, зокрема соціологічних і соціально-психологічних. Комплексний підхід до дослідження дозволив істотно збагатити термінологію й понятійний апарат теорії цінностей, уточнити зміст низки теоретичних понять, висунути багато нових проблем.

Досить тривалий період цінності як наукова проблема перебували в центрі уваги виключно представників зарубіжної наукової традиції. Перші вітчизняні праці з ціннісної проблематики з’явилися на початку 60-х років минулого століття. У сучасних умовах проблема цінностей найбільш широко досліджується у філософії, психології, соціології та педагогіці.

Література

1. Попов М.В. Аксіологія і медицина (Проблема цінностей і медицина) /

2. М. Попов – К: Парапан, 2003. – 284 с.

3. Девис Д.Е. Социология установки /Д. Девис // Американская социология. – М.: 1972. – С.55 – 63.

4. Stern A. Philosophy of History and the Problem of Values / A. Stern – The Hague, 1962. – 256 с.

5. Кант И. Собрание сочинений в 8-ми томах / И. Кант // Религия в пределах только разума. Метафизика нравов – Т.6. – М., ЧОРО, 1994.

6. Панченко Л.М. Формування ціннісних орієнтацій молоді у період системної трансформації: автореф. дис. … канд. філос. наук: 09.00.03. / Л.М. Панченко / АПН України Ін-т. вищої освіти − К., 2003. – 19 с.

7. Каган М.С. Философская теория ценности / М.С. Каган – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997.

8. Риккерт Г. Ценности жизни и культурные ценности / Г. Риккерт – М., 1913.

9. Маркс К. Капитал. – Т.1 / К. Маркс, Ф. Энгельс – Соч. – Т. 23.

10. Ціннісні орієнтації: аналіз соціально-філософських концепцій Заходу 80–90-х років / А.Г. Гордієнко та ін. – К.: Наукова думка, 1995.

11. Дробницкий О.Г. Человек, его отношение к окружающему миру и проблема ценностей / О.Г. Дробницкий // Человек в социалистическом и буржуазном обществе. – М., 1966.

12. Дробницкий О.Г. Мир отживших предметов / О.Г. Дробницкий – М: Наука, 1967.

13. Докукіна О.М. Національно-ціннісні орієнтири в сімейному вихованні / О.М.Докукіна // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. – К., 1997.