Філософія/ Філософія релігії

Блідченко Т.В.

Науковий керівник: д. ф. н., проф. Морозова Л. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,Україна

Проблема релігійної свідомості

Актуальність дослідження. Протягом останніх років як в Україні, так і в світі постає питання про роль релігії в житті людини. Це питання про те, наскільки релігія і релігійність є природними та значущими для сучасної людини. У однієї половини населення релігійна свідомість настільки змінилась, що вони можуть обійтись без релігійних уявлень та переживань. Для іншої половини населення поступово відбувається повернення до релігії.

В українському, так само як і в міжнародному, суспільстві існує соціальна, політична й культурна потреба вивчати релігійну свідомість. Україна визнає свободу совісті та віросповідання і надає чимало пільг релігійним організаціям. У різноманітних конфесійних груп є власні погляди на поняття релігії, на те, кого, або що можна вважати релігійним. Проблема поглиблюється співіснуванням традиційних, нетрадиційних та нових для нашої країни форм релігійності. Звідси й випливає наукова і соціальна необхідність у розгляді на проблеми релігійної свідомості.

Виклад основного матеріалу. Всі провідні напрямки релігійного сприйняття світу так чи інакше зводяться до особливостей релігійної свідомості. Тому вивчення релігії концентрується навколо осмислення того, що таке релігійна свідомість, чому вона має саме такі особливості, склад і структуру. Поняття релігійної свідомості включає в себе сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття. Релігійна свідомість була ведучою формою суспільної свідомості протягом більш, ніж двох тисячоріч, аж до епохи Просвітництва. З розвитком науки, філософії, правосвідомості, моралі, релігії значно уступає свої позиції. Виникає атеїзм як вчення, що спростовує релігійні погляди. Але наукове спростування релігійних поглядів не може цілком вирішити проблеми релігії. Релігійна свідомість відповідала об'єктивним потребам людського духу. Ці духовні потреби повинні бути задоволені. Прагнення відкинути релігію повинне було супроводжуватися створенням такої системи загальнолюдських цінностей, що могла б замінити людині відповідні духовні, релігійні потреби [2, с. 23].

Під структурою релігійної свідомості розуміють сталу сукупність необхідних елементів її змісту разом із певними стабільними зв’язками між ними. В складі релігійної свідомості та її предметному спрямуванні виділяються перш за все особливі терміни, переважна частина яких притаманна саме релігійному світосприйняттю і за його межами може майже ніде не використовуватись. Головними функціональними елементами структури релігійної свідомості є: релігійне мислення, релігійний світогляд, релігійна мова, релігійна віра, релігійний досвід. Перші три елементи обов'язково присутні в релігійній свідомості. Релігійна віра і релігійний досвід є функціонально спорідненими і можуть доповнювати або замінювати одне одного як компоненти релігійної свідомості. Релігійним світоглядом є ті погляди на світ, які закладені в структурі релігійної свідомості і є придатними для формулювання та зовнішнього висловлення. Релігійне мовлення супроводжує релігійний стан свідомості та відрізняється від побутової мови такими якісними особливостями як: ритмічність і поетичність, образність та асоціативність, спрощеність лексикону, ритуалізм.

На розвиток релігійної свідомості значний вплив справляють події ранніх стадій життя людини, такі фактори як: відносини в сім'ї, релігійність батьків та інших близьких родичів чи опікунів, освіта, стать, темперамент, характер, вікові особливості. Критерієм релігійності може бути визнано релігійний спосіб мислення. Він передбачає єдність психічних актів у людині, тобто єдність думок, почуттів, емоцій і прагнень.

Переважна більшість віруючих різних релігій має розмите уявлення про їх віросповідальні істини. Для більшості людей релігія асоціюється здебільшого з певними етичними настановами [1,с.14-17]. Належність студентської молоді до традиційних релігій визначена тісним зв'язком релігійної і національної самосвідомості, за якого релігія з усіма її складовими виступає не тільки як власне релігійна система, а як звичайне культурне середовище, національний спосіб життя.

За умов впливу сучасних процесів серед різних верств населення, відбуваються зміни як у релігійній, так і нерелігійній свідомості, по-новому сприймається надприродна реальність. Для осіб середнього і старшого віку є характерним рух у бік освоєння традиційних православних норм. Для деяких категорій молоді спостерігається захоплення східними релігійними вченнями, а також невизначеними формами вірувань, спіритизмом, астрологією, парапсихологією, окультизмом тощо. Також існує група людей, яка не ідентифікує себе з релігією, але водночас заявляє про віру у Вищу Силу, від якої, на їхній погляд, залежить навколишній світ. Одночасно загальною ознакою релігійної свідомості є наявність релігійної віри, що сприймається переважно як етична цінність, яка утримує людей від поганих вчинків, забезпечує душевний спокій, надає силу і надію, породжує почуття милосердя, співчуття і добра. І лише незначна частина віруючих визнає значущими для себе такі релігійні виміри, як відчуття зв’язку з надприроднім, формування уявлення про Бога та світ.

Проте релігійне життя людей поступово змінюється і в релігійній свідомості утверджуються такі нові релігійні вчення, які надають людині певні знання про Бога, людину, Всесвіт. Внаслідок цього в людській свідомості переплітаються вчення різних релігій в одночасному поєднанні з науковими знаннями і вибудовується своєрідне світосприйняття, система моральних та наукових цінностей.

Література

1. Биченко А,. Дудар Н. Релігійність українського суспільства: рівень,

характер, особливості // Нац. безпека і оборона. – 2002. - №10. – С. 14-17.

2. Релігієзнавство : [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. – Донецьк : Східний видавничий дім. - 2012. – 220 с.