Студентка Карауш В. С.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Україна

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА СИСТЕМА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

В системі держави Київської Русі православна церква почала відігравати надзвичайно важливу роль, починаючи з прийняття православ’я в 988 р., Київська Русь формується, як держава з усіма властивими її атрибутами. Беззаперечно можна стверджувати, що модифікована християнська етика відігравала роль наріжного каменю в системі державних вартостей Київської Русі. Ця трансформація відбулась завдяки реформі, яку провів Ярослав Мудрий.

Ярослав Мудрий зміг вивести православну церкву з-під контролю Константинополя. І ми спостерігаємо, як болгарсько-слов’янський варіант православ’я стає панівним в Київський державі.

Передові на той час державний лад Київської Русі, її правова система, виробничі відносини, дипломатична діяльність на міжнародній арені, широке використання здобутків цивілізації, виразний потяг до творчого духовно забезпеченого життя, ґрунтований на сам перед на широкому розповсюдженні християнства, все це сприяло тому, що Київська Русь вийшла на провідні позиції в Європі і була визнана та шанована найрозвинутішими країнами того часу.

Друга важлива функція, яку виконувала християнська церква, це була християнське підпорядкування церкви, як відомо всі верстви населення Київської Русі поділялися на 3 категорії: “княжі” люди, “церковні” люди, “чорні” люди. Підпорядкування значної верстви людей до церкви владарювання над ними етичних церковних норм забезпечувало досить значний гарант соціальної стабільності держави. До того ж жодна зміна уряду не обходилася без санкцій церкви. В критичні періоди міждержавних війн, загибелі князя, економічної чи політичної кризи, церков виступала як стабілізуючий фактор суспільства та держави і починаючи від обряду “САЖЕННЯ НА СТІЛ”, то б то миропомазання князя до влади і закінчуючи молебними за перемогу над печенігами та половцями церква відігравала надзвичайно важливу роль, як одна з складових державної структури. Різниця в обсязі діяльності між церквою та державою полягала в тому, що держава обмежується територією, а церква є вселенська. І нарешті держава вживає примус, а церква діє тільки шляхом переконання і власного прикладу. На останнє підсумовуючи розділ, ми можемо зауважити, що православна церква київської русі не відігравала роль, подібної до діяльності католицької церкви, яка після падіння Римської імперії на протязі темних “віків” (5-8 ст.) відігравала функцію як світської так і духовної влади. Але в той же час вона і не стала слухняним знаряддям світської влади, як візантійська або пізніше московська церква. Моральний вплив церкви на князівську владу, її заклики до князів “правити по совісті” відіграли надзвичайно важливу роль в процесі культурного розвитку державної влади.

В цьому контексті необхідно згадати митрополита Іларіона, першого незалежного київського митрополита, поставленого з власної ініціативи Ярослава Мудрого. В своїй роботі “Слово про закон та благодать” виступив послідовним ідеологом міцної централізованої Київської держави, якій повинні керувати князі, згідно високоморальних принципів. Ми ще не можемо сказати, що церква в Київській Русі стала національною церквою, але ці ознаки високого державницького патріотизму, високо етичних норм були наявні.

Основою церковного права в Київської Русі були церковні устави. До наших часів збереглося лише 6 церковних уставів. Найважливішими серед них були церковний устав князя Володимира та церковний устав Ярослава Мудрого. Ці устави мали важливе значення для церковного права, а більш за все для церковного судочинства. Існували і інші. Але вони не мали такого значення, як виші назви.

Також велику роль в розвитку Київської держави відіграло чорне духовенство – ченці. В монастирях жили і працювали кращі вчені: такі, наприклад, як усім відомий літописець Нестор, митрополит Іларіон, Никон, лікарі, художники, які вели літописи, переписували книги, організовували різні школи при монастирях та церквах. Перше місце на той час займав Києво-Печерський монастир. Він став зразком для інших монастирів і мав величезний моральний вплив на князів та на їх оточення.

Крім чорного духовенства існувало й біле, до якого належали церковники: священики, диякони, дяки, причетники. Кількість духовенства швидко росла, і на початку XI століття складала близько 400 церков. Все духовенство в соціальній та правовій структурі Київської Русі належало до соціального розряду “церковних людей”. Церковне право Київської Русі формувалося під сильним впливом Візантійського права, а саме, укладеного під час правління імператорської династії Іраклідів правового кодексу “Номоканон”.

При ретельному аналізі як церковних уставів, так і “Руської правди” ми можемо визнати безпосередній вплив церковного права на інші правові статути давньоукраїнської державності.

Таким чином ми можемо зробити висновок, що церковні статути визначали становище християнської церкви в державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви, як феодала по відношенню до безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала. Статути узаконювали право церкви на “десятину” – своєрідну форму податку, який повсюдно одержували церковні організації.

Для того, щоб зрозуміти всі етапи функціонування церковного права, треба врахувати систему церковної організації. Організації київської церкви, а також її залежності від візантійського патріарха.

Таким чином, прийняття Руссю християнства в 988 – 989 рр. вплинуло на весь подальший державно – правовий розвиток Київської держави. Досить швидко православна церква стала не тільки ідеологічною та моральною силою в державі а і великим землевласником, що відігравав значну соціально – політичну роль. Введення християнства швидко піднесло міжнародний авторитет Київської Русі і дозволило їй ввійти до кола провідних держав того часу.

Прийняття християнства створило сприятливі умови для стрімкого розвитку науки та культури, підготувало грунт для кодифікації правової системи – “Руської Правди”.

Православна церква справила великий вплив на формування нових морально – етичних норм життя, які, певною мірою знайшли своє відбиття в новій правовій системі. Подальша еволюція права відбувалась в бік гуманізації – засуджувалась кровна помста, рабство, братовбивча ворожнеча, полігамія та ін. Характерним показником стала відсутність в “Руській Правді” смертної кари.

Отже, християнська церква стала стабілізуючим фактором суспільно – політичного ладу Київської Русі та її правового розвитку.

Список використаної літератури:

1. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1992 – Т.2

2. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі.- К., 1988.

3. Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – К., 1992.

4. Заболоцька К.В. «Українська та зарубіжна культура» Ч.3 «Історія Української культури», розділ «Культура Київської Русі».

5. Субтельний О. Історія України. – К., 1991.

6. Запровадження християнства на Русі. – К., 1988

7. Нікітенко Н.М. Нові дані до історії хрещення Русі. – К., 1998.

8. Белей Л. Стаття «Чи справді вогнем та мечем хрестили наших предків?» - http://www.zn.kiev.ua/nn/show/566/51351/