К.ф.н. Дорошенко С.М., Кочережко С.С.

Полтавський національний технічний університет імені

Юрія Кондратюка, Україна

Особливості природознавчої термінології у працях В.І. Вернадського (на матеріалі вчень про біосферу та неосферу)

Володимир Іванович Вернадський є вченим-енциклопедистом, першим президентом Української Академії наук, засновником геохімії, біогеохімії, вчення про біосферу і ноосферу, глибоким знавцем історії та філософії науки. Важко навіть назвати галузь науки, в якій би вчений не був компетентний. Отже, Вернадський – науковець надзвичайно широкого діапазону. Проте вражає не тільки широта його наукових знань, але і їх глибина. В.І. Вернадський написав сотні праць у галузі мінералогії, геології, геохімії, ґрунтознавства, радіогеології, біогеохімії й інших спеціальних дисциплін.

При цьому поєднання глибоких знань з найрізноманітніших наук та історії їх розвитку сприяло формуванню у В.І. Вернадського власних наукових поглядів. Так, учений розглядав науку як специфічне природне явище, притаманне роду Homo sapiens, закономірний процес розвитку людської думки, спрямованої на пізнання законів довколишньої природи та власного розвитку. Вплив же її на зміну довкілля, тобто на біосферу, де ми знаємо про існування розумних істот, є дуже великим. А біосфера, стверджує науковець, переходить у вищу стадію свого розвитку – ноосферу. (Термін ноосфера складається з двох грецьких слів: «ноос» – розум і «сфера» – у розумінні оболонка Землі.)

Схарактеризувати хоч певною мірою термінологію природознавства, використану В.І. Вернадським, не можливо у відриві від контексту, адже він поставив перед собою грандіозні завдання – проаналізувати наукові досягнення людства, починаючи від найдавніших часів і закінчуючи І пол. ХХ ст. Та це не просто огляд багаточисленних наукових ідей, гіпотез, концепцій, учень, а глибоке розкриття їх суті. Тому-то без розгляду тематики і змісту праць ученого не можна скласти адекватне уявлення про його авторський стиль, манеру викладу матеріалу, так само і терміносистему, точніше про форму праць великого дослідника – мову. Тобто вивчати наукову, насамперед термінологічну лексику, вживану В.І. Вернадським, доцільно тільки в контексті, ознайомлюючись із його науковим доробком у цілому, системно.

Не випадково геніальний науковець в епіцентрі своїх досліджень ставить природознавство, вважаючи саме природничі науки фундаментом наукових знань з усіх інших наук, адже фізико-хімічні властивості науки «сьогодні становлять найглибше і найстрункіше розвинуту частину вчення про природу, бо в галузі цих наук є деякі основніші проблеми, є вчення і явища, є корінні методологічні питання, є, нарешті, характерні погляди чи уявлення про Космос, котрі неминуче однаково стосуються всіх спеціалістів, у якій би галузі наук вони не працювали» [1, c.7].

Таким чином, зі сказаного випливає неминуча необхідність постійно звертатися до тексту праць ученого й аналізувати особливості природознавчої термінології у вигляді цитованого матеріалу. Причому зауважимо, що В.І. Вернадський неодноразово вдається до з’ясування наукових понять, надаючи великого значення їх тлумаченню, бо чимало термінів створено самим ученим. А оскільки термін – це точна, однозначна назва поняття, то й слушною є пильна увага дослідника до розуміння іншими семантики слів науки та й загалом усвідомлення наукового апарату: «Ми живемо в особливу епоху, знаходимося на вершині вибухової хвилі наукової творчості. Ми бачимо, що вступили в особливий період наукової творчості» [1, c. 66].

На точності, адекватності, коректності понять не лише понять, а відповідно і термінів В.І. Вернадський наголошує послідовно, маючи на увазі ці якості при будь-якому науковому дослідженні: «Завданням мого курсу [«Про науковий світогляд»] і є дати картину історичного розвитку цих загальних питань, основних проблем сучасного точного опису природи»[1, с. 7].

Щоб глибше проникнути в суть досить складних наукових відкриттів, В.І. Вернадський вдається навіть до фразеологічних зворотів, так званих крилатих висловлень, які допомагають усвідомити, збагнути наукові висновки: «Природа не робить стрибків», «У природі немає ні великого, ні малого», «У природі немає ні початку, ні кінця», «Дрібні й мізерні причини приводять у природі до найбільших наслідків…»[1, с. 8].

Однією з головних прикмет наукового стилю В.І. Вернадського є його доступність, простота (але не спрощення!), що вможливлює розуміння складних теоретичних положень неспеціалістові, людині без відповідної підготовки. Для того, щоб привернути більшу увагу й зацікавленість читача або слухача, В.І. Вернадський нерідко використовує питальні речення, проте це не риторичні питання, на які потрібна відповідь. Навпаки на ці питання обов’язково треба шукати відповіді, бо вони поставлені людьми не одного покоління і мають вирішальне значення для життя нашої планети («Чи був колись і десь початок життя і живого, чи життя і живе є такими самими вічними основами космосу, якими є матерія та енергія?», «Чи був колись космос без проявів життя чи може бути космос безживним?» тощо). Більше того, В.І. Вернадський відразу ж намагається викласти свої думки, гіпотези, ідеї, які певною мірою є відповіддю на поставлені питання: «Ми знаємо – і знаємо науково, – що космос без матерії та без енергії не може існувати»[1, c. 74].

Одним із прийомів викладу наукових знань у вченого виступають анотації до розділів його праць, котрі є своєрідною програмою, насиченою термінологічною лексикою. Прикметно, що такі анотації допомагають не тільки ознайомитися зі змістом розділів, підрозділів праць дослідника, але й з тлумаченням суті його наукових думок, як-от: «Прояв історичного процесу, який ми переживаємо, як процесу геологічного. Еволюція видів живої речовини те еволюціонування біосфери в ноосферу. Це еволюціонування не можливо зупинити ходом усесвітньої історії людства»[1, с. 112].

Будучи всесвітньо відомим ученим, Вернадський дуже високо оцінював наукові здобутки й пошуки багаточисленних поколінь минулих епох, підсумувавши так: «…і все-таки ніщо зі старого не було зруйноване – все висвітлилося новим розумінням» [1, с. 63].

Розкриваючи основи свого вчення, великий дослідник стверджував, що «людство як жива речовина нерозривно пов’язане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі – з її біосферою. Воно фізично не може бути незалежним від неї ні на хвилину» [1, с. 268]. Саме у працях В.І. Вернадського знаходимо відомості про те, що поняття (термін) «біосфера», тобто «область життя» ввів у біологію Ламарк (1744-1829), а в геологію – Е.Зюсс (1831 - 1914) у Відні наприкінці ХІХ ст. На думку вченого, у ХХ ст. термін «біосфера» дістає цілком нове розуміння: вона виявляється як планетарне явище космічного характеру. Що ж до терміна «ноосфера» В.І. Вернадський повідомляє, що «узявши встановлену мною біогеохімічну основу біосфери за початкову, французький математик і філософ Е. Ла-Руа запровадив у 1927 р. поняття «ноосфера» як сучасна стадія, що її геологічно переживає біосфера» [1, с. 247]. Таким чином, упевнений науковець світової величини, ноосфера є новим геологічним явищем нашої планети, «в ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може і повинна своєю працею і розумом перебудувати область свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше» [1, с. 273].

У багаточисленних працях геніального вченого використано якнайповнішою мірою основний масив термінологічної лексики, яка була сформована на час життя і творчості В.І. Вернадського. Крім того, дослідник застосовував чимало термінів, які створив сам. Саме тому перекладачі його творів зазначають, що вчений мав свій, притаманний лише йому стиль викладу, який певною мірою неможливо відтворити в перекладах іншими мовами.

Література

1. Вернадський В.І. Вибрані праці / В.І. Вернадський. – К.: Наукова думка, 2005. – 300 с.