Знахідка Choiromyces venosus на березі р. Удай у національному природному парку «Пирятинський»

Я люблю ліс! Люблю милуватися красою вічнозелених, духмяних і струнких сосен, золотими кронами білокорих беріз, які немов наречені стоять перешіптуючись і граючись з легким подихом вітру, кучерявими верболозами, що схилились до води на березі річки, осінньою прозорістю неба над верховіттям дерев, яке проглядається між густими навислими купчастими, мов густі брови, хмарами. Я люблю бувати будь-якої пори року в лісі, дихати свіжим, духмяним, ароматним повітрям, хвалитися кошиком з десятками видів грибів, щойно зібраними в лісі. Так було і в той день, коли пощастило знайти перший трюфель на околиці лісу на березі р. Удай поблизу села Дейманівка Пирятинського району Полтавської області в національному природному парку (НПП) «Пирятинський» у молодому сосняку на піщаному ґрунті. Сосновий ліс підходить майже до краю берега річки Удай.

Поляна на, якій знайдено трюфель, добре прогрівалась під променями палкого сонця, а від вітру була захищена сосновим лісом з однієї сторони, і молодою посадкою із різноманітним підсівом - з іншої. Поруч стояли сосни рівними шеренгами, мов військо на святковому параді. Вітер погойдував їх віти немов би знамена і вони кожної миті готові рушити чітко викарбовуючи кроки.

Але із задуму виводить невелике підняття із тріщиною в землі під підстилкою. Обережно опускаючись на коліна і мов ритуальну дію викопуєш чергового гриба при цьому обстежуючи очима поляну чи немає ще поряд чогось подібного.

На такій поляні, а згодом і поруч, я знаходив трюфелі. Сумнівів у тому, що це вони не було. Та для більш точного визначення гриби були привезені до інституту ботаніки АН України. Науковцями була підтверджена моя знахідка як трюфель білий або несправжній (Choiromyces venosus). У народі має кілька назв баранівка, хрупіль білий, хрупіль сосновий, серце біле, земляне серце, трувля біла. Це була перша знахідка цього виду на території НПП «Пирятинський».

Цей гриб раніше в Україні ріс масово і заготовлявся у великій кількості.

Збирали гриби в основному під вечір, коли стомлене сонце сідало за обрій прикриваючись верховіттям дерев і накопичене денне тепло земля починала віддавати у вечірнє повітря у вигляді ароматів і різноманітних запахів, прощаючись з останніми променями сонця. Їх доповнювали пахощі дерев, кущів, грибів, різноманітного різнотрав’я та інший живий і неживий світ царств природи. Адже саме в цей час схованку гриба видають грибні мушки, які стовпцем літають над місцем його зростання. Їх приваблює запах гриба - трюфеля. Присівши навколішки навпроти сонця, промені якого мов довге волосся просочуються крізь крони і поміж стовбури, дерев грибники і знаходили гриби.

Відправляючись по гриби брали із собою лопату. Вона була дуже гострою із великою ручкою для перерубування коріння дерев і кущів. Тому, що трюфелі ростуть в землі під лісовою підстилкою немовби ховаючись від людського ока на глибині до 30 см. Розміри грибів різні, одні мов вишні кругленькі інші на величину яблука. Окремі екземпляри можуть бути вагою до півкіло і більше.

Ще однією особливою прикметою що наводить грибника на місця, де ростуть трюфелі є порита дикими свинями лісова підстилка. Якщо вона порита в цьому році, то й годі шукати. Але, якщо тварини полювали минулі роки, то можна сміливо шукати на цих місцях трюфелі.

У Франції за допомогою домашніх навчених свиней збирають трюфелі. Італійці до цієї справи долучили спеціально навчених собак. Збирають гриби до того часу, доки земля зовсім не замерзне і не можна буде вкопати.

На Рівненському Поліссі деякі поліщуки збирають білі гриби з допомогою собак. Збирання це дуже цікаве. Тому, що крім того що сам дивишся за грибами весь час спостерігаєш ще і за собакою. Ось він зупинився і дивиться на тебе. Поволі повертаєш до нього дивлячись при цьому під ноги щоб не пошкодити інші гриби і підходите до нього. Біля собаки, як правило, росте білий молодий здоровий гриб. Але як що ти не звертаєш уваги він повалить гриба і побіжить шукати іншого.

Тіло гриба - трюфеля має кулеподібну форму з приємним грибним запахом. На вигляд вони не дуже привабливі: бородавчасті або гладенькі, всередині темно-сірі або червонувато-чорні зі світлими прожилками. На смак гриб нагадує прожарене соняшникове насіння. Зимові трюфелі вважаються особливо смачними. Їдять їх всі, починаючи від комах і ссавців, і закінчуючи людиною.

Білий трюфель використовують для виготовлення косметичних засобів: креми, маски, так як він багатий протеїнами і амінокислотами. У країнах сходу сік трюфелів використовують для лікування очей. Древні римляни знаходили, що трюфель має здатність відчувати в чоловікові мужність, стійкість, упевненість в собі. У зв’язку з цим вартість білих трюфелів на ринках Європи сягає до 10 тисяч євро за кілограм.

Походження трюфеля довгий час залишалося загадкою. Цьому грибові приписували чаклунські властивості через його загадкове проростання. Давні вчені вважали його "породженням підземних газів". В дар божий вірили греки, римляни, китайці, індуси, предки жителів далеких островів Океанії і багато африканських народів. Народи Північної Америки вважають, що гриби - то зорі, які впали на землю. Їх походження пов’язують ще із громом, блискавкою, небесними плодами, а то і божим тілом. Спільною ознакою у всіх народів на різних континентах є небесне походження грибів.

Про давнє використання трюфелів знаходимо підтвердження на наскельних малюнках багатьох народів, які датуються першим тисячоліттям нашої ери, а окремі ще пізніше. Так, про них згадує давньогрецький вчений Теофаст, учень Аристотеля, ще в четвертому столітті до нашої ери. Він зробив опис їстівних і отруйних грибів, де і описав трюфелі.

Література

1. Дудка І.О., Вассер С.П. Гриби в природі та житті людини / Дудка І.О. Вассер С.П. – К.: Наук. думка, 1980.-168с.