Історія / 2. Загальна історія

К.і.н. Демочко Г.Л.

Харківський національний медичний університет

Політика більшовиків у галузі охорони здоров’я в УРСР

Радянська система охорони здоров'я склалася історично в умовах подолання наслідків громадянської війни та повоєнної відбудови народного господарства і була обґрунтована у працях її теоретиків М.О. Семашка, Г.Н. Камінського, З.П. Соловйова, М.О. Володимирського, М.А. Виноградова, І.В. Русакова, О.П. Голубкова та ін.

Вперше основні постулати новітньої соціалістичної системи охорони здоров’я висунув у своїх працях і численних публічних виступах перший голова Ради Народних Комісарів РСФРР В.І. Ленін (Ульянов). У програмі партії, прийнятій VIII з’їздом РКП(б) 23 березня 1919 року, були проголошені нові принципи, за якими надалі розвивалася охорона здоров’я в радянській державі [1, с. 59]. Своїм найголовнішим завданням партія вважала проведення оздоровчих та санітарних заходів з метою запобігання захворюванням [2, с. 7; 3, с. 7]. Було видано відповідний наказ Всеукраїнського Революційного Комітету від 24 січня 1920 року, де зазначалося, що «надзвичайно тяжке становище у зв’язку з епідемією висипного тифу, що розвивається, можливим розвитком холери та інших епідемічних захворювань спонукає Всеукраїнський Ревком вжити таких заходів: з дня оголошення цього наказу все медичне майно на території України оголошується народним добром та підлягає розподіленню тільки через місцеві відділи охорони здоров’я і військово-санітарні управління з націоналізованих аптек і аптечних складів, фабрик і лабораторій цивільного і військового відомства» [4, с. 96; 5, с. 212]. Далі всім службовцям пропонувалося залишатися на місцях і не полишати служби без дозволу на це місцевих органів влади. Так було націоналізовано всю сферу охорони здоров’я і аптечну справу, а також запроваджено трудову повинність медичних працівників.

Більшовики сформулювали основні засади своєї політики, які надалі почали втілювати в життя. Одним з таких пунктів програми стала боротьба із соціальними хворобами (туберкульозом, венеризмом, алкоголізмом) [1, с. 59]. Увага, яка була приділена цим хворобам, свідчить про те, що вони стали надзвичайно серйозною проблемою. «Охорона здоров’я, – писав М.О. Семашко, – повинна стати справою не однієї особистості, а всього суспільства, всієї держави» [6, с. 5–6]. Державна політика більшовиків висувала на перше місце людину-трудівника, а працю визнавала головним рушієм господарського та духовного життя народу. Відповідно до цього постулату й будувалася вся більшовицька політика. Подолання вищезгаданих проблем стало для більшовиків стратегічно важливим завданням саме через те, що соціальні хвороби були постійними супутниками робітництва, і викорінення їх означало дати країні здорового працівника. А робітництво складало соціальну базу більшовиків.

У своїх документах і пропагандистських виданнях більшовики цілком слушно пов’язували існування і поширення туберкульозу з поганими житловими умовами трудящих. Доки існуватиме приватна власність, говорили вони, доти бідняки не зможуть отримати пристойного житла і залишатимуться носіями «житлового» туберкульозу. За більшовицькими твердженнями, капіталізм просто несумісний з охороною здоров’я, тому вони послідовно підводили маси до думки, що найпершою умовою оздоровлення населення є знищення капіталістичного ладу.

Особливу роль більшовики відводили викоріненню венеричних хвороб. Вказуючи на переважно статевий шлях їх поширення, М.О. Семашко вважав проституцію дітищем капіталізму, а причиною, яка змушує жінку займатися цією ганебною справою, називав голод. Невігластво, бідність, проституція – це ті супутники капіталістичного ладу, яким, на думку комуністів, не місце в новій державі.

Поліпшення здоров’я населення країни стало б досить вагомим аргументом на користь більшовиків, що на етапі становлення радянської влади було вкрай важливо. Тобто виконання поставлених завдань диктувалося вимогами часу, підходами, які висувало нове суспільство. Розбудова цього суспільства не передбачала існування в ньому пережитків старого, буржуазного ладу. Комуністичні гасла обіцяли добробут на противагу злидням і соціальним негараздам. Як ми знаємо, соціальні хвороби квітнуть там, де існують ці негаразди, де нездорові суспільні умови породжують і нездоров’я конкретної людини [6, с. 13]. Одужання суспільства (а масштаби поширеності венеризму й туберкульозу дозволяють нам говорити саме про хворобу всього суспільства, а не окремої людини) свідчило б про добробут людей в комуністичній державі та правильність курсу, що був обраний її керівництвом.

У програмі були окреслені й основні принципи надання медичної допомоги населенню. Це принципи загальнодоступності, безоплатності та кваліфікованості медичної допомоги [7, с. 18–19; 8, с. 13]. Як вважають деякі дослідники (С.М. Богословський, В.М. Сорока, О.М. Ціборовський, О.О. Гарнець), ці постулати повторювали основні засади земської медицини і принципово новими не були [9, с. 47]. Однак самі радянські теоретики так не вважали. Їхнім головним аргументом було те, що принцип загальнодоступності, сформований земською медициною, безкласовий, а в радянському суспільстві не можуть отримувати рівний ступінь медичного обслуговування трудяща людина і та, що не працює. У прагненні створити найкращі умови насамперед для робітників, тобто авангардного класу радянського суспільства, теоретики нової системи охорони здоров’я були непохитні [10, ф. Р-203, оп.1, спр. 309, арк. 18].

Особлива роль відводилася самому робітництву в сфері медицини. Керуючись гаслом «Здоров’я трудящих – справа рук самих трудящих», більшовики зробили його правилом діяльності Наркомздоров’я. Тут були організовані ради, до яких входили представники профспілок. Усі важливі питання підлягали обговоренню в цих радах та їх схваленню чи несхваленню. Робітництво було долучене і до роботи в певних галузях: наприклад, охороною материнства й дитинства опікувалися жіночі відділи, до боротьби з венеричними хворобами широко залучалися члени спілки молоді тощо.

Література:

1. Программа Российской Коммунистической партии (большевиков). Восьмой съезд РКП(б). Москва 18-23 марта 1919 года. // Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. 1898-1970. Изд. 8-е, доп. и испр. – М.: Политиздат, 1970. – Т. 2. 1917-1924. – 543 с.

2. Советская власть и советская медицина // Известия Народного Комиссариата Здравоохранения. – 1919. – № 1–2. – С. 7.

3. Семашко Н.А. Очерки по теории организации советского здравоохранения / Н.А. Семашко. – М., 1947. – 46 с.

4. Барсуков М.І. Про Всеукраїнську комісію по охороні народного здоров’я / М.І. Барсуков // Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні. – К., 1957. – С. 95–100.

5. Ціборовський О.М. Становлення системи охорони здоров’я в Українській Соціалістичній Радянській Республіці / О.М. Ціборовський // Україна. Здоров’я нації. – 2008. – № 2. – С. 211–219.

6. Семашко Н.А. Наука о здоровье общества / Н.А. Семашко. – М., 1922. – 55 с.

7. Лечебная помощь // Медицинский работник. – 1920. – № 1 – 2. – С. 18–19.

8. О врачах-специалистах // Известия Народного Комиссариата Здравоохранения УССР. – 1919. – № 1–2. – С. 13.

9. Розвиток земської медицини та її санітарної організації як втілення у практику соціально-медичних ідей / О.М. Ціборовський, В.М. Сорока, О.О. Гарнець // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2008. – № 4. – С. 45–52.

10. Державний архів Харківської області