Философия/4.Философия культуры

Д.ф.н., професор Морозова Людмила Петрівна

Студ. Гапченко Денис В’ячеславович

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Криза духовної культури сучасності

Сучасна філософія культури зосереджує свою увагу на дослідженні наступних проблем: виявленні прихованих парадигм людської діяльності; проникнення в сутність певної культури; усвідомлення способів передачі культурної спадщини і внутрішніх культурних контактів; вивчення взаємовідносин особи і культури; пошук національних культурних інваріантів і, навпаки, загального змісту усіх національних культур; аналіз культури як сукупності символічних форм та ін. Ціннісна раціональність, яка досить характерна для нашої ментальності, дає про себе знати у майже повсякденному «неврозі норми». Тут теж проявляється жага до справедливості: ми — люди, а значить, як люди і повинні жити.

Актуалізація досліджень проблеми культури особистості припадає на початок XXI століття і пов’язана з ім’ям О. Г. Асмолова. Головними вченими, що досліджували дану проблему були О. Шпенглер, А. Тойнбі, А. Швейцер, Й. Хьойзінг, Л. Брюль, М. Вебер, А. Вебер та ін..

Як відомо, останніми десятиріччями ставлення до культури дещо змінилось. Вона розглядається деякими філософами уже не як цінність, а як щось штучне й навіть вороже людині.

Визначальною причиною феномену кризи культури є протиріччя між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей і прагнень людини. Розвиток матеріальної культури обумовлений науково-технічним прогресом, значно випереджає ріст духовної культури, все більш відділяється від духовних запитів та ідеалів людства, перетворюючись в самостійний, самодостатній процес по обслуговуванню матеріальних потреб людей. В підсумку матеріальні засоби людського життя починають переважати за своїм значенням його духовні цілі. Інтереси і надії людей зміщуються у бік “культури речей”.

Передумовою кризи сучасної культури в духовній сфері, яка виражає дану тенденцію, став розрив між двома типами мислення і ставлення до світу: технократичним і гуманітарним. Технократичний підхід орієнтується на ідею “підкорення природи”, оволодіння світом за допомогою науки і техніки, “переробки людини” на основі раціональності, переважного удосконалення її розумових здібностей та інформативності. Гуманітарний підхід зосереджується на дослідженні духовного світу людини, його ціннісних орієнтаціях, які не піддаються опису і поясненню в суворих наукових термінах.

Криза сучасної духовної культури  проявилася у формуванні і створенні так званої “масової культури” — популярної, комерційної культури, яка реалізується шляхом індустрії розваг. Ця культура зачіпає примітивні людські почуття і тому відповідає посереднім смакам масової публіки. Знімаючи стреси, напруження вона одночасно стандартизує почуття і нав’язує певні стереотипи мислення [1].

Для Ніцше, сигналом початку кризи стала «смерть Бога», кінець віри в стабільну реальність, в авторитетні джерела норм і цінностей, в фіксовані рамки сталої людської сутності. «Бог помер» -говорить Ніцше, проте саме тут прихована відчайдушна надія на нову велич людини – це відправна точка духовних пошуків Ніцше.

Ніцше ніби передбачає катастрофу, хаос в світі людини, жахливі війни, які постають на тлі націоналізму і науково-технічних плодів. Все це свого роду наслідки «метафізичної ностальгії», за словами Девіда Еллісона, – «ностальгія за життям в тіні мертового Бога» [3]. Таким чином, Ніцше рішуче стверджував, що наша «наукова свідомість» була сублімацією християнської свідомості в «християнську мораль в собі»

Найважливішою рисою кризи стала дегуманізація культури. Гуманізм відродженського типу означав визнання і твердження світу, що почуттєво сприймається, як реальності. Але у двадцятому столітті виявилося, що реальність значно ширше можливостей її традиційного почуттєвого сприйняття. Це, зокрема, демонструвала теорія відносності, сформульована А. Ейнштейном. Але, з іншого боку, виявлення настільки неочевидної реальності означає і вузькість і історичну умовність того типу чуттєвості, що була актуалізована епохою Відродження.

Мистецтво двадцятого століття стало засобом її “переформатування”. Разом з тим, відродженський гуманізм позначив ті межі чуттєвості, які мистецтво Нового часу зробило співзначними людському виміру в культурі. “Переформатування” відродженського типу чуттєвості спричинило подолання цього виміру. Мистецтво модернізму все в більшому ступені претендує на самодостатність, не розраховану на його сприйняття, людський вимір усе в більшому ступені іде з нього. Одночасно і паралельно з цим оформляється ностальгічне ретроспективне мистецтво, що не претендує на сучасність, але зберігає традиційні – “неподоланні” як “позачасові” – цінності. Їхня суперечка складає основний культурологічний сюжет двадцятого століття. Ці напрямки тісно переплелися в рамках однієї – зокрема, європейської – культури і є вихідним пунктом для різких зіткнень, дискусій і творчих розмежувань учасників культурного процесу, стимулюючи їхню ізольованість усередині області актуалізованих ними культурних значень і змістів [2].

Зазвичай появу кризи викликає певна суперечність, невідповідність, можливо, навіть аномалія. Але з іншого боку – криза, сигналізуючи про певну суперечність в суспільному розвитку, слабкість політичної та економічної систем, загострює увагу на проблемних та вразливих моментах, що є поштовхом до модернізації, зміни підходів та ціннісних пріоритетів, закликає до діяльності та ефективного реформування, відкриває нові можливості, – тобто закладає основи для утворення більш дієвого суспільного порядку. В суспільстві панує загальна підозрілість, цинізм, розчарування, невміння і небажання об’єднуватись, співробітничати. Такі глибинні соціальні причини призводять до того, що соціальний капітал, який є найважливішим чинником формування громадянського суспільства, в нашому суспільстві має недостатній рівень. Єдиним виходом з кризи є формування культури довіри в національному масштабі як нової ціннісно-нормативної системи громадянської культури, базованої на загальнолюдських цінностях.

Література:

1. Абрамович С. Д. Культурологія : Навчальний посібник/ Абрамович С. Д., Тілло М. С., Чікарькова М. Ю. ; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. – К. : Кондор, 2005. – 347 с.

2. Бодлер Ш. Салон 1845 г. / Ш. Бодлер // Перрюшо А. Жизнь Мане. – М. : Радуга, 1988. – 59 с.

3. Ницше Ф. Малое собрание сочинений / Фридрих Н. ; Пер. с нем. Ю. Антоновского, В. Вейнштока, А. Заболоцкой и др. – СПб.: Издательская Группа «Азбука-классика», 2010. – 1056 с.