Філософія 6.Філософія науки

І.Дорожко

Канд. психол. наук, доцент

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

ТЕМПОРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОДИННОГО

ВИХОВАННЯ

Філософське трактування темпоральних характеристик у контексті родинного виховання, філософська інституціоналізація часу визначає низку запитань щодо існування сімейних стосунків у хронотопах суспільства, розв’язання яких ми спробуємо здійснити.

Видатний витвір наукового світу <<Логіко-філософський трактат>> у творчій спадщині Л.Вітгенштейна один з найважливіших. Безумовно всі сім тезисів заслуговують на увагу, але у рамках нашої проблематики актуальним є 4.122. Л.Вітгенштейн пише: <<У відомому сенсі ми можемо міркувати про формальні властивості об'єкта і позицій, про структурні властивості; та в тому ж сенсі про формальні та структурні відносини. (Замість <<структурних властивостей>> я можу вжити поєднання <<внутрішні властивості>>, а замість <<структурних відносин>> - <<внутрішні відносини>>. Я вводжу ці формулювання, щоб вказати на джерело поширеного серед філософів змішування внутрішніх відносин і власне відносин, тобто зовнішніх.). Неможливо, однак, стверджувати на підставі суджень, що подібні внутрішні властивості і відносини властиві об'єктам: вони проявляються, швидше, в судженнях, які відображають відповідні позиції і пов'язані з об'єктами>>. [2,с.63].

Відомий тезис Л.Вітгенштейна налаштовує на міркування про формальні властивості об’єкта і позицій, в разі фактів, про структурні властивості сім’ї у хронотопах суспільства. Продовжуючи думку Л.Вітгенштейна, замість <<структурних властивостей>> він використовує поєднання <<внутрішні властивості>>, а замість <<структурних відносин>> - <<внутрішні відносини>>.

Інституціоналізація часу є істотною складовою інституціоналізації світу та суспільства. Виникає запитання, чому час у цьому процесі розглядається відокремлено від простору, в деякій мірі, і від того, що в ньому виникає?

Вдаючись до філософських тонкощів, К.Касторіадіс висуває низку запитань, на які дає відповіді. Найпоширеним є міркування про те, що існує час, люди спостерігають за <<життєвим світом>>, як вони народжуються і відходять у потойбічний світ, як споглядають за солнцем та зірками. <<Життєвий світ>> за Ю.Габермасом – нетематизований горизонт значень, який складає основу життєвого досвіду особистості.[3]. Поняття <<життєвий світ>> визначено Е.Гуссерлем у праці <<Криза європейських наук та трансцендентальна феноменологія>>, і має велике значення для представників комунікативної теорії. <<Життєвий світ>> трактується як первинна основа взаєморозуміння.[4,с.40].

К.Касторіадіс замислюється над тим, що вже <<існує>>. Наявність фактів людство уявляло собі по-різному, протягом всього історичного періоду. Раніше час був – відкритий та закритий. Час виступав певним проміжком між двома фіксованими межами Сотворіння та Судного Дня, або мав характер нескінченності. Інтерпретується як час прогресу та занепаду. Прогрес наукових досягнень поступово дасть відповіді на ці запитання, і людство буде краще розуміти час і простір. Суттєві характеристики часово-просторових відношень намагались визначити філософи, фізики, математики, психологи, педагоги. Їх цікавили проблеми, актуальність яких позначається на сучасних дослідженнях. Що саме? Наскільки час відрізняється від простору, час відкритий або циклічний, має закінчитись чи він нескінченний.

Можливість абсолютного поділу <<часу>>, <<простору>> і того, що до них відноситься, в них виникає, стає проблематичною внаслідок певних факторів. Дискурс відносно даної проблематики виникає у площині історії філософії та наукової думки. Останні півстоліття розвитку наукової думки змінили наявність фактів, наявність достовірностей у відношенні поділу <<часу>> і <<простору>>. Існує множинне або різне (за І.Кантом), так само, як існує відмінність або інше. К.Касторіадіс наголошує на тому, що термінологічна база використовується у форматі еквівалентності. У подальших розвідках є намір розрізнювати, радикально протиставляти <<час>> і <<простір>>. Необхідно з’ясувати питання щодо просторових та темпоральних характеристик, як вони розділені, у чому вони розгортаються? Як вони впливають на супільство, на особистість?

К.Касторіадіс, для розкриття даного питання, звертається до першого філософського тексту, в якому обговорюються та розглядаються у внутрішніх взаємозв’язках <<простір>>, <<час>>. Він пригадує про Тімею Платона. Тут мають прояв усі неперевершені необхідності, які визначають філософську думку аж до періоду сучасності. К.Касторіадіс робить акцент на деяких аспектах, в яких спостерігається нездатність традиційної філософії дійсно усвідомлювати час – <<час>> істотно інший, ніж <<простір>>. Певним чином час – це образ-фігура не-часу: філософія (і наука) – з того періоду, як вона відходить від здивування та апорії, хоче сказати щось про час, не мала можливості сказати про нього нічого. К.Касторіадіс продовжує аналітико-синтетичну діяльність щодо характеристики понять час і простір.<<У чому полягає істотна різниця між часом і простором? Не тільки час – саме цей час – припускає <<простір>>, як коло, як власне образ (образ може існувати тільки в інтервалах, в розміщенні та єдності того, що розміщено) і як образ чогось, тобто у співвідношенні з тим, якому образу воно належить; але час є простір, оскільки ніщо тут не дозволяє провести межу між способом со-приналежності його частин та способом со-приналежності точок простору>>. [5, с.243].

Характерологічні аспекти взаємозв’язку темпоральності та просторовості К.Касторіадіс визначає у площині соціальної інституціоналізації часу. Інституціоналізація світу суспільством повинна включати в себе як одну із складових або одне із вимірювань інституалізацію часу. У рамках темпоральності реальність не відокремлена від суспільного досвіду. К.Касторіадіс міркує як можна уникнути цього досвіду? І далі, визначає, що є можливість визначити межі досвіду. Хоча суспільство це здійснює як в <<емпіричному>> напрямі (час як <<природна даність>>), так і у <<психологічному>> (час, як очевидність пережита у досвіді), а також у <<онтологічному>> та <<трансцендентальному напрямах>> філософія Е.Гуссерля (час як умова досвіду суб’єкта або як вимір, горизонт).

Розглянемо <<психологічний>> напрям, одним із представників якого є М.Вінтергофф. Він наголошує на тому, що цілком очевидні речі доведеться пояснювати знову. Деякі поняття, такі як час, необхідно буде вивчати по-новому. І одним з найважливіших аспектів, безперечно, є час, часові характеристики. Глобалізоване суспільство, зазначає М.Вінтергофф, підхопило новий вірус – вірус швидкого темпу. Темп і швидкість виступають основними характеристиками сучасності. Швидкість установлює порядок речей, а темп все вирішує. Темп швидко зростає, суспільство інтегрує у безмежний простір інформаційних технологій. Найскладнішим є сприймання проблеми, яка набирає обертів невпинно – це підвищення темпу. За даними досліджень наукового світу, швидкість, із якою з’являються новинки технічного світу збільшується у кілька разів. Основними характеристиками сучасного людського існування (особливо життя у великих мегаполісах) виступають швидкість передачі та обробки інформації. Чи зможе розум особистості, свідомість не відстати від цього стрімкого потоку. На початку ХХ ст. перед людством поставали проблеми такого рівня, як усвідомлення модернізаційних процесів (винайдення автомобіля, літака). Необхідно було усвідомити час, за який відбувалося певне конкретне переміщення у просторі. У сучасних умовах – мати час, знайти час, правильно його використовувати – це речі не банальні. Особистість не встигає усвідомити всі процеси, що з нею відбуваються. Серед цих процесів є народження і виховання підростаючого покоління, родинні стосунки, обговорення яких ми плануємо у подальших розвідках.

Важливим показником у факторі часу є сумарний час. Сьогоднішня ситуація оцінюється розтягненням часу у двох напрямках, а саме – виникає потреба у збільшенні вільного часу і спостерігається феномен звуження щодо передачі інформаційних повідомлень. Дедалі складніше отримати інформацію з перших вуст, як у моделі класичних мас-медіа. Наприклад, користувач Інтернету сам може знайти потрібну інформацію.

Використання та оцінювання часу здійснюється по-новому. Час розраховують за абсолютно новими критеріями, він має зовсім інші показники. Раніше пошту, написання листа вважали повільним способом передавання інформації. З появою е-mail, такі показники, як темп і швидкість скасували момент очікування. [1].

Не поспішати, не перенапружуватися, повернути спокій – цей досвід доступний кожному. М.Вінтергофф скеровує увагу читача на те, що у біганині повсякдення необхідно знаходити час для відпочинку. Після відпочинку робота швидко йде на лад, хоча виникає думка, ніби певний час був згаяний. <<Даун-шифтінг>> - це явище сучасності. Даун-шифтінг полягає у збалансованому розподілі часу між приватним життям і роботою. Новомодний американізм приховує доволі прозору ідею – стрес і паніка не можуть бути найкращими порадниками. Аспект часу – це наріжний камінь у родинних стосунках. Супровід дорослих у вихованні потребує часу, який батьки повинні присвятити своїм дітям. Виховання особистості має на меті здоровий психічний розвиток. Автор цитує М.Віпперманн у площині виховних позицій особистості: <<Суспільство чекає не те, що батьки проводитимуть із дітьми багато часу, але робоча система здійснює тотальний контроль над дорослими, особливо чоловічої статі. Тому батько сім’ї, як правило, перебуває у надзвичайно непевній ситуації. Від нього потребують мобільності, гнучкості, готовності до дій. А з іншого боку, в ньому жевріє бажання брати активну участь у вихованні дитини. Для багатьох матерів подовжена робоча зміна батьків означає новий розподіл часу, який вони мають узгодити з режимом їхніх дітей>>.[1,с.123].

Дійсно, час видається коштовним товаром. Цього дефіцитного товару завжди не вистачає, щоб задовольнити потреби підростаючого покоління. У тому, що дорослим не вистачає часу винна не тільки професійна діяльність, а й сучасне суспільство у цілому. Модерний стиль життя задає темп і швидкість, змушує відчувати постійну нестачу часу. Сучасна людина весь час у русі, вона завжди щось вирішує. Можливість провести час вільно від будь-яких обставин заганяє особистість у глухий кут. В умовах сьогодення самореалізація дорослих постає на першому плані, а діти залишаються на узбіччі родинних стосунків. Немає сумніву, щоб сприяти здоровому розвиткові особистості, необхідно знайти час на родину. М.Вінтергофф здійснює пошук суті речей у реаліях повсякденності. Суть – це структура й орієнтири. Структура й орієнтири виступають гарантом упевненості особистості на шляху подолання перепон у виховному процесі. Суть може проявлятися по-різному, а саме, важливо конфронтувати із сучасним усамітненням особистості, важливо відчувати єдність спільних переживань з підростаючим поколінням.

Родина – це простір, в якому формуються самооцінка, сімейні взаємини, форми й типи людської ментальності, взагалі, ставлення особистості до світу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вінтергофф М. Маленьким тиранам ні! або, Чому самого лише виховання

недостатньо / М.Вінтергофф. – К.: Темпора, 2011. – 200 с.

2. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат / Людвиг Витгенштейн; пер. с англ.

Л.Добросельского – М.: АСТ; Астрель, 2010. – 177 с. – (Philosophy).

3.Громов И.А. Западная социология / И.Громов, А.Мацкевич, В.Семенов. – С.-Пб.:

Ольга, 1997. – 372 с.

4. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: підруч. / А.Єрмоленко. –

К.: Лібра, 1999. – 488 с.

5. Касториадис К. Воображаемое установление общества / К.Касториадис; [ пер. с фр.

Г.Волковой]. – М.: Гнозис, 2003. - 480 с.