“Политология”/3. Теория политических систем.

К. політ. н., доцент Хаврук І. А.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Конституційний Суд України як елемент системи стримувань і противаг: політичний аспект.

Система стримувань і противаг має визначальний характер в контексті реалізації принципу розподілу державної влади. Наявність ефективного механізму стримувань і противаг є не тільки фундаментальною ознакою демократичного суспільства [1, с. 1], а й необхідною складовою нормального функціонування відповідної політичної системи. Система стримувань і противаг – це сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів, процедур, призначених для забезпечення реалізації принципу розподілу єдиної державної влади, недопущення домінування будь-якої гілки влади і досягнення динамічної стабільності між ними [6, с. 8-10].

Різноманітним аспектам становлення і розвитку системи стримувань і противаг в сучасній українській державі присвячено чимало публікацій Кампо В.М., Копєйчикова В.В., Кривенко Л.Т., Мироненка О.М. Силенка Л.М., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Цвіка М.В. Окреме місце в наукових працях Погорілка В.Ф., Скоморохи В.Є., Шаповала В.М. займає питання місця і ролі в системі стримувань і противаг Конституційного Суду України. Втім, переважна більшість дослідників звертає увагу на правову сторону досліджуваної проблеми, хоча, на нашу думку, сама система стримувань і противаг має два аспекти: правовий і політичний. В правовому – це модель, сконструйована в законодавстві, насамперед Конституції. В політичному аспекті – це фактичний результат розвитку політичної системи та реальна взаємодія вищих органів державної влади між собою. Метою даної статті є розкриття політичного аспекту дослідження Конституційного Суду України як елемента системи стримувань і противаг.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів.

У системі стримувань і противаг судова влада характеризується юридичною можливістю впливати на рішення та дії законодавчої та виконавчої гілок влади, «урівноважувати» їх, впливати на поведінку людей, соціальні процеси [7, с. 72].

Отже, роль Конституційного Суду України у системі стримувань і противаг визначається: повноваженнями органів влади (суб’єктів системи стримувань і противаг) щодо Конституційного Суду України, повноваженнями самого Конституційного Суду України та правом суб’єктів системи стримувань і противаг на конституційне подання.

Закріплена в основному законі, система стримувань і противаг покликана запобігати небезпеці встановлення необмеженої влади однією з гілок влади та створювати механізм співпраці та взаємодії вищих органів державної влади. Втім, дієвість системи проявляється саме в політичному аспекті – фактичному результаті розвитку політичної системи та реальній взаємодії вищих органів державної влади між собою.

Насамперед зауважимо, що Конституційний Суд України не має права розглядати будь-яке питання за власною ініціативою, не наділений правом законодавчої ініціативи, а також захищений від контролю з боку вищих органів державної влади (суб’єктів системи стримувань і противаг). Це дозволяє Cуду виконувати стримувальну й обмежувальну функції щодо останніх, забезпечуючи функціонування механізму влади у визначених конституційних рамках і лише опосередковано впливати на політичні відносини, виступаючи не як учасник політичного процесу, а як охоронець Конституції України і права взагалі [8, с. 12, 13].

Втім, робота Суду все ж залежить від політичної дійсності. Саме відсутність політичного тиску є одним із факторів, з яким Володимир Кампо (член Конституційного Суду України з 2006 року) пов’язує збільшення кількості рішень і процесуальних ухвал протягом 2009 року [3].

Реальністю конституційного правосуддя – саме з огляду на політичний аспект системи стримувань і противаг – стало блокування роботи Конституційного Суду України через гальмування процесу призначення нових суддів. Протягом дев’яти місяців – до 4 серпня 2006 року (саме тоді 14 нових суддів склали присягу) Конституційний Суд був недієздатним, що отримало також відповідну оцінку міжнародної спільноти, яка в особі Венеціанської Комісії закликала «органи влади України, а особливо – український парламент, швидко здійснити необхідні кроки для оновлення складу Конституційного Суду України» [4]. Суть проблеми полягала у законодавчій нормі про приведення суддів Конституційного Суду до присяги, згідно з якою суддя Конституційного Суду складає присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участі президента, прем’єр-міністра, голови Верховного Суду, не пізніше як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України (відповідно до ч.3 ст.17 Закону «Про Конституційний Суд України» в редакції від 16 жовтня 1996 року). Аби ліквідувати надалі можливість блокування роботи Конституційного Суду, 3 серпня 2006 року було внесено зміни до статті 17 Закону «Про Конституційний Суд України». Відповідно до змін, новопризначені судді повинні складати присягу у присутності трьох зазначених вище суб’єктів або ж осіб, які виконують їхні повноваження. Втім, не обійшлося без «політичної доцільності»: щоб судді, які вже давно призначені президентом та обрані з’їздом суддів України, могли законно розпочати роботу, було скасовано також норму про обов’язковий місячний термін приведення суддів до присяги, що в свою чергу створило можливість для блокування роботи Конституційного Суду парламентом України через затягування приведення до присяги призначених суддів.

Слід зауважити, що аналіз статистичних даних роботи Конституційного Суду України може бути використаний в контексті оцінки дієвості системи стримувань і противаг. З іншого боку, кількість звернень до Конституційного Суду не повинна розглядатись як визначальний маркер дієвості системи. Слушним є твердження Віктора Скоморохи, Голови Конституційного Суду України у 1999-2002 роках, що «кількість розглянутих Конституційним Судом справ, прийнятих ним підсумкових актів сама по собі, як на мене, не має вирішального значення» [2]. Механізм системи стримувань і противаг, на нашу думку, самим своїм існуванням може унеможливлювати конфліктні ситуації між органами влади. Тому, відсутність звернень до Конституційного Суду України або ж мала їх кількість теж може бути наслідком дієвості Конституційного Суду в системі стримувань і противаг: суб’єкти системи, реально оцінюючи дієвість її механізму, можуть утримуватись від дій, які можуть призвести до участі в ній Конституційного Суду. Зауважимо, що розглянутий теоретичний приклад може мати місце при умові реального авторитету Конституційного Суду України в суспільстві і політикумі.

Не можна оминути і проблему характеристики питань, що розглядаються Конституційним Судом. Передусім, маємо на увазі їх значення для всієї політичної системи в цілому. Зовсім не применшуючи значення численних рішень і висновків Конституційного Суду щодо, скажімо, закріплення і захисту прав людини (і не тільки), зауважимо визначальне значення Рішення Конституційного Суду України про відміну конституційної реформи 2004 року [5], яким, фактично, було переформатовано форму правління, що дозволяє говорити про зміни в системі стримувань і противаг.

Повертаючись до системи стримувань і противаг, зауважимо, що можливість громадян звертатись до Конституційного Суду України роблять їх, на нашу думку, суб’єктами цієї системи, якщо не юридично, то політично. Статистика свідчить, що серед звернень громадян значну кількість займають звернення щодо конституційності законів та правових актів Верховної Ради України, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України, які певною мірою стосуються прав громадян – на нашу думку, такі звернення змістовно (по суті) не відрізняються від аналогічних запитів щодо конституційності законів та правових актів стосовно тих же прав громадян з боку Верховної Ради України, Президента України чи Кабінету Міністрів України.

Дієвість Конституційного Суду України як елементу системи стримувань і противаг залежить також і від реалізації його рішень, ефективність якої не є належною «…з причин, які не залежать від Конституційного Суду і знаходяться за межами його повноважень» [2]. Не заглиблюючись у дану проблему, зауважимо, що значна частина рішень Конституційного Суду адресується вищим органам влади і, при умові відсутності чітких параметрів їх конституційної відповідальності, виключною необхідністю постає інститут політичної відповідальності за невиконання чи перешкоджання виконанню рішень Конституційного Суду.

Таким чином, розгляд політичного аспекту дозволяє прослідковувати реалізацію закріплених у законодавстві можливостей в політичній дійсності. Поєднання правового та політичного аспектів дає нам можливість всебічного дослідження місця Конституційного Суду України в існуючій системі стримувань і противаг зокрема і в політичній системі України в цілому. В зв’язку з цим, цілком очевидною є потреба подальшого аналізу рішень і висновків Конституційного Суду: їх змісту та впливу на систему стримувань і противаг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

1. Валевський O.Л. Проблеми побудови дієвого механізму стримувань і противаг у державно-управлінських відносинах [Електронний ресурс] / О.Л. Валевський // Державне управління: теорія і практика. – 2008. – №1. – С. 1- 8. – Електорон. дан. (1 файл). – Режим доступу: www.academy.gov.ua/ej7/doc_pdf/valevsky.pdf

2. Віктор Скомороха. За невиконання рішень Конституційного Суду має бути передбачена відповідальність [Електронний ресурс] // День. – № 185, п'ятниця, 11 жовтня 2002. – Режим доступу http://www.day.kiev.ua/73323

3. Володимир Кампо: Конституційний Суд України на шляху до доктрини реального права [Електронний ресурс] // Український юрист. – 2010. – № 7-8. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/publish/article/120245;jsessionid=0546CFBDAFA3A50395039CA4CC0EF1C6

4. Заява Венеціанської Комісії стосовно призначення суддів Конституційного Суду України. Венеція, 16 грудня 2005 року. Неофіційний переклад [Електронний ресурс] // Закони України: інформаційно-правовий портал. – Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_8p/pg_grcowd.htm

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) [Електронний ресурс] // Конституційний Суд Украни: Офіційний веб-сайт. – Електорон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/docuent?id=122408

6. Силенко Л.М. Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. 2000. – 19 с.

7. Скомороха В. Судова незалежність [Текст] / В.Є. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 72-75.

8. Тесленко М. Взаємозв’язок права і політики в діяльності Конституційного Суду України [Текст] / М. Тесленко // Право України. – 1999. – № 10. – С. 11-13.