Політологія/2. Політична конфліктологія

К.м.н. І.Е. Шарун, викладач-методист Попова Н.М.

Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище», Україна

Політична конфліктологія

Ідеальне суспільство – це суспільство, де існують гармонійні соціальні відносини. Але вся історія розвитку суспільства показує, що історичне життя - це процес постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин.

Еміль Дюркгейм писав: «пояснення соціального життя слід шукати у природі самого суспільства». Видатний німецький вчений Р. Дарендорф висловив думку: «Хто може подолати конфлікти шляхом їх визнання та врегулювання, той бере під свій контроль ритм історії. Хто упустить таку можливість, одержує цей ритм собі в противники». Суспільство швидко змінюється, саме пристосуватися до таких змін допомагає конфліктологія.

Першим, хто звернув свій погляд на конфлікт, був грецький філософ Аристотель, природу конфліктів розглядали у своїх філософських системах

Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо тощо. А.Сміт у праці «Дослідження про природу й багатство народів» (1776р.) розглядає конфлікт як нормальне соціальне явище, що виконує корисні функції. Таким чином, в сучасній конфліктології існують протилежні підходи щодо сутності конфлікту:

- американський вчений Т. Персон трактує конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя.

- друга точка зору, яку дотримують більшість сучасних дослідників (Р. Дарендорф, Л. Козер), - конфлікт є нормальним станом, що пов’язано з протирічною природою суспільного життя. Л. Козер вважав що конфлікти позитивно впливають на стан суспільства, так як сприяють його подальшому розвитку. Італійський філософ Н. Макіавеллі причини політичного конфлікту бачив у матеріальному, майновому, економічному інтересі людини або певної соціальної групи, які «швидше забудуть й вибачать убивство батька, аніж вилучення майна». М. Грушевський вважав, що один із головних чинників князівських конфліктів Київської Русі були претензії майже кожного князя на одноосібну владу, землю й майно.

Отже, сучасна світова наука головне джерело конфлікту бачить у розбіжності соціального і індивідуального інтересу суб’єктів, який охоплює всі сфери життя: соціально – економічні, політичні, культурно – побутові тощо.

Конфлікти у сучасній Україні поступово стають нормою суспільного життя; починають сприйматися українським суспільством як норма життя. Досвіт останніх років доводить загострення боротьби за владу, за ресурс, за права і сфери впливу різних соціальних суб'єктів: лідерів партій, соціальних груп, громадських рухів, національних спільностей тощо. За наслідками соціальних досліджень, що здійснювалися у 2011 – 2012 р.р. Центром ім. Розумкова в усіх регіонах України перше місце займає низький рівень зарплати (59,4% респондентів), при цьому, громадяни констатують погіршення ситуації в більшості сфер: 87,4% респонденти вказують на погіршення ситуації стосовно цін і тарифів, далі йде проблема хабарництва та корупції (49,7%), проблема безробіття хвилює 47,2% респондентів. За короткий проміж часу мільйони людей перемістились з однієї соціальної верстви до переважно нижчої: 64,6% визначають   зниження упевненості у завтрашньому дні, 60,8% — на зниження рівня соціального захисту, 60,7%  — на зниження добробуту їх родини. На ступінь конфліктності в Україні впливають протиріччя між трьома головними структурами і в середині них: 1)між гілками влади (між законодавчою, виконавчою, судовою); 2)антагонізм між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилося під час "касетного скандалу", президентських та парламентських виборів; 3)конфлікт інтересів щодо володіння і розподілу цінних ресурсів (конфлікт еліт тощо ); між підприємцями (державне, колективне, приватне, спекулятивно - мафіозне) та виробників матеріальних і духовних благ (інтелігенції, службовців, робітників, фермерів, студентів тощо). Таким чином, протиріччя посилюються, набуваючи форму антагонізму. Дві третини опитаних (66,3%) вважають, що протягом 2011 року рівень оптимізму громадян України залишається низьким: 11,7%  респондентів вважають, що події в Україні розвиваються в правильному напрямі, 66,0% вказують на погіршення ставлення громадян до влади і 59,8%  — на погіршення ставлення влади до громадян, 65,3% — на зниження рівня стабільності. Слід враховувати невиразну динаміку світової економіки, що не може не позначитися на економіці України, яка залишається не реформованою до 2011-2012рр. Це веде до наростання акцій протесту, де поряд з економічними вимогами (підвищення пенсій, зарплат, проти підвищення цін тощо) висуваються політичні вимоги: відставка уряду, змінення існуючої системи влади, проти вступу в НАТО і збереження позаблокового статусу тощо. Більшість соціально-політичних конфліктів виникає з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політичних і бізнес груп, прагнення розширення ними сфери свого впливу. Крім того, існують конфлікти між різними гілками влади, а також між центральною та регіональною владою щодо розподілу бюджетних коштів, відповідальності в галузі ЖК - сфери тощо.

Таким чином, особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що політичний конфлікт відіграє домінуючу роль, але його значна частина знаходиться поза політичною сферою, набуваючи політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у вузьких партійних інтересах (проблема двомовності, різна оцінка окремих історичних подій та особистостей тощо).

Завдання української політичної еліти в тому, щоб навчитися ефективно управляти всіма соціально-політичними та економічними процесами, розв'язуючи конфлікти з найменшими для суспільства втратами.

Конфліктне бачення сучасного життя спонукало конфліктологію дослідити проблеми влади, виробництва, бюрократії, ЗМІ тощо. В сучасній конфліктології використовуються різні схеми причин і факторів конфліктності. Виходячи з цього можна сформувати основні тези, які є фундаментальними положеннями конфліктного підходу: 1) в усіх соціальних системах можна знайти неоднаковий розподіл обмежених у кількості цінних ресурсів; 2) нерівність закономірно й неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи; 3) такі конфлікти інтересів рано чи пізно спричиняють відкрите зіткнення між тими, хто володіє і тими, хто не володіє цінними ресурсами; 4) ці конфлікти спричинюватимуть реорганізацію соціальних систем, створюючи нові види нерівності, що у свою чергу, слугуватиме поштовхом для нових конфліктів та змін.

На цій основі розроблено свого роду конфліктологічну "універсальну модель" (Дж. Рекс, Р.Коллінз, Мішель, Манн тощо). Найбільшим внеском у конфліктологію нашого часу вважається: конфліктне розуміння соціально - політичного порядку та відповідних відносин; конфліктне бачення суспільно – політичних інститутів; аналіз конфліктних процесів: їх причин, факторів, інтенсивності, тривалості тощо; дослідження ролі конфлікту у історичному розвитку. Таким чином, предмет конфліктології становить коло наукових проблем, пов’язаних із з’ясуванням природи та сутності конфлікту, принципів його діагностики і прогнозування ( з застосування соціологічних досліджень) та аналізом типології, класифікації, визначенням механізмів врегулювання та управління політичним конфліктом.

Література:

1.Зыбцев В.Г.,Попова Е.В Конфликтология. Донецк, 2007.

2.Козырев Г.И. Политическая конфликтология. М.,2008.

3. Атоян А.Д. Конфликтология: конспект лекций. М., 2010.

4. Юрчишин В.В. Проблеми і перспективи посткризового відновлення: глобальна економіка та Україна / Монографія. – Київ: Заповіт,2012.

5. Центр ім. Розумкова ( www.razumkov.org.ua).