Право/3. Охорона авторського права

 

Панькевич В. М., Гайдей С. В., Стратієнко В. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Проблеми правового регулювання прав інтелектуальної власності в Україні

 

Сьогодні інтелектуальна діяльність та її результати все більше набувають пріоритетного значення в усьому світі, стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. В основі майже всіх  суспільних перетворень лежить  саме рівень використання  творчого інтелектуального капіталу держави, ефективність функціонування системи і механізму  державної охорони  та законодавчого регулювання прав  інтелектуальної власності. Разом з цим, від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства, залежить успіх вирішення багатьох важливих політичних, економічних, соціальних проблем, що й  підкреслює  актуальність  розгляду даного питання.

Дослідженню окремих аспектів  права інтелектуальної власності присвячені роботи  Т. Рудник, Г. Закорецької, Т. Івачевської, Н. Кузнєцової,    Г. Андрощука, О. Святоцького та ін..

Метою  статті є аналіз чинного законодавства з питань інтелектуальної власності, виявлен­ня його недоліків, основних проблем правового регулювання прав  інтелектуальної власності та напрямків їх усунення.

В основу дослідження покладено законодавчі та нормативні документи, праці вітчизняних вчених, періодичні видання.

Не можливо не погодитись з твердженнями Рудник Т. та Загорецької Г., згідно з якими, сфера інтелектуальної власності є могутнім ресурсом розвитку та стабілізації  економічного ринку. Але її роль у розвитку вітчизняної економіки явно недооцінюється. Наука, культура та техніка можуть динамічно розвиватися лише за  наявності відповідних умов, в тому числі відповідних правових підстав. Відповідно норми,  що містяться у чинному законодавстві з питань інтелектуальної власнос­ті, не є досконалими, містять чимало правових колізій, не збігаються між собою, суперечать од­на одній і взагалі залишають відкритими багато правових питань у цій сфері. Це,  у свою чергу, не дає можливості створити надійний правовий захист результатів інтелектуальної діяльності та стимулювати інтелектуальну, творчу актив­ність [4, с.8].

Однією з причин цього є те, що законо­давство, яке регламентує відносини з приводу ре­зультатів, наприклад,  матеріального виробництва, розвива­лося більше двох тисяч  років і стабілізувалось. У порівнянні з цим існуван­ня власного самостійного законодавства у сфері інтелектуальної власності становить лише декілька десятків років,  тобто досить малий термін.

 Законодавство про інтелектуальну власність за своїм характером є комплексним, його основу становлять положення Конституції України, яка у    ст. 41 закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, відповідно  ст. 54  гарантує громадянам свободу літературної, художньої та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, мораль­них і матеріальних інтересів, які вини­кають у зв’язку з різними видами інте­лектуальної діяльності.

Норми про захист права інтелекту­альної власності знайшли своє відображення у Цивільному, Господарсько­му, Кримінальному кодексах України, у Кодексі України про адміністративні правопорушення та у спеціальних за­конах України у сфері інтелектуальної власності (зокрема, закони України «Про авторське право і суміжні права»  від 11.07.2001р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993р., «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 01.06.2000р., «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 21.12.2000р, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993р. та ін.).

Основним системним за­конодавчим актом у сфері захисту прав інтелектуальної власності є Цивільний кодекс України, який вперше об’єднав норми, що за­безпечують охорону прав на результа­ти творчої інтелектуальної діяльності, в окремій книзі.

Важливо зазначити, що протягом останнього десяти­річчя в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення державної політики щодо правової охоро­ни інтелектуальної власності, ядром якої є Державна служба інтелектуальної власності. Нині вона сформо­вана і здатна виконувати основні функції. Її діяльність регулюється 37 законами і понад 100 підзаконними ак­тами, які поширюють свою дію на об’єкти інтелектуаль­ної власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Наявність комплексної галузі законодав­ства, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності, свідчить про розуміння значення цієї сфери людської діяльності для держави.

Як вдало  вказує Івачевська Т. В., важливим етапом державної політики в сфері інте­лектуальної власності є реалізація затвердженої коле­гією Держслужби Концепції розвитку державної сис­теми правової охорони інтелектуальної власності на 2009-2014 рр. У Концепції збережені базові напрями розвитку державної політики, пов’язані з гармонізацією національного законодавства з міжна­родними нормами, посиленням захисту прав інтелекту­альної власності, удосконаленням експертизи заявок на всі об’єкти права інтелектуальної власності, поширен­ням знань, підготовкою фахівців та інші напрямки [1, с.135].

Слід зазначити також і те, що Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері.

Однак, хоча захист права інтелектуальної власності у законодавстві України певною мірою удосконалений, попри всі позитиви його не можна вважати бездоганним. Зокрема це підтверджується  рядом  проблем,це зокрема:

- оцінка суспільством проб­лем охорони прав інтелектуальної власності. На жаль, в Україні спостерігається панівна зневага суспільства до охорони результатів інтелекту­альної праці, відсутність в державі дієвих механізмів охорони та захисту результатів інтелектуальної творчості;

- проблема боротьби з піратством. За висновками Міжнародного альянсу інтелектуальної влас­ності, Україна входить у першу десятку в спис­ку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальних прав. Масштаби порушень права інтелектуальної власності зростають швидкими темпами в усьо­му світі. За сучасних умов інтелектуальна влас­ність дійсно стає одним із найпотужніших джерел надходження фінансових ресурсів, найцін­нішим капіталом. Цей капітал приваблює бага­тьох охочих скористатися ним неправомірно й отримати великі доходи. Розвиток сучасних ін­формаційних технологій, інформацій­ної техніки, засобів відтворення та поширення інформації лише полегшує цю справу;

- потребують також удосконалення правові норми, пов’язані із введенням  об’єктів права інтелектуальної власності до цивільного обороту, оці­нки вартості прав інтелектуальної власності;

- багато уваги приділяється проблемі забезпечення ефективного адміністративного та судового захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Як свідчить аналіз судової прак­тики розгляду спорів, що пов'язані з об’єктами права інтелектуальної власності, на цей час юридичні і фізичні особи більш активно захищають свої права в судах всіх рівнів, ніж декілька років назад, і кількість таких справ постійно зростає. Саме це  дає підстави вивчати питання щодо можливості утворення в Україні Патентного суду (Суду з питань інтелектуальної власності) [1, с.135];

- українське законо­давство з питань інтелектуальної власності не міс­тить будь-якої норми, яка хоча б якимось чином стимулювала творчу інтелектуальну діяльність і творців новацій до нового творчого пошуку. Наші творці не наділяються необхідними пільгами з боку держави за свою активну творчу діяльність. Як наслідок Україна суттєво відстає за обсягом використання результатів інтелектуальної діяльності, що зумовлюється передусім відсутністю фінансу­вання науково-технічних досягнень для їх по­дальшої комерційної реалізації та недостатністю правової охорони, яку необхідно отримувати в іноземних державах. Слід зазначити, що до середини 90-х років Україна мала значний винахідницький потенціал. Майже 40% усіх винаходів СРСР були українського походження. Однак уже за останні 5 років кількість поданих заявок на винаходи за національною процедурою від вітчизняних заявників зменшилась на 31% ;

- досить гострою проблемою є освіта  у сфе­рі інтелектуальної власності, неналежний рівень фахової підготовки суддів, працівників органів МВС, СБУ, митної та податкової служб та інших спеціалістів, діяльність яких пов’язана з відносинами інтелек­туальної власності.  В Україні наразі лише 16 вищими навчальними закладами здійснюється підготовка фахівців зі спеціальності «Інтелектуальна власність»;

- важливим питанням також виступає проголошення держави одним із суб’єктів права інтелектуальної власності. Зокрема при припиненні охорони прав інтелектуаль­ної власності на будь-які результати творчої ді­яльності, скасуванні чинності патентів, а також  у випад­ках відсутності у суб’єкта права інтелектуальної власності спадкоємців за законом і заповітом, право інтелектуальної власності повинно переходити до держави.

З вищезазначеного можна зробити висновок:

1) необхідно внести до Цивільного кодексу України правові норми, які б регулювали  введення  об’єктів права інтелектуальної власності до цивільного обороту, оці­нку вартості прав інтелектуальної власності;

2) визначальним етапом в судовій системі України має стати створення Суду з питань інтелектуальної власності (Патентного суду), що забезпечило б ефективний адміністративний та судовий захист прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

3) досить вагомим є також питання підвищення рівня освіти  у сфе­рі інтелектуальної власності, зосередження уваги на більш досконалому вивченні курсу «Інтелектуальна власність» та масштабнішою підготовкою фахівців з цієї спеціальності  вищими навчальними закладами України.

Отже, право інтелектуальної власності потребує надійного й ефективного пра­вового механізму охорони та захисту. Творці мають всіляко заохочуватися до творчої інтелектуальної діяльності, а держава - більше піклуватися про свій найцінніший капітал - ін­телектуальну власність.  

Література:

1.     Івачевська Т. В. Державна політика в сфері інтелектуальної власності в Україні / Т. В. Івачевська // Економіка та держава. – 2011. - №9. – С.134-137

2.     Кузнєцова Н., Кохановська О. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності / Н. Кузнєцова, О. Кохановська // Право України. – 2011. – №3. С. 21-29

3.     Кузнєцова Т. В. Становлення і розвиток законодавства та діяльності у сфері захисту прав інтелектуальної власності / Т. В. Кузнєцова // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2012. - №1 – С. 36-40.

4.     Рудник Т., Закорецька Г. Проблеми захисту права інтелектуальної власності в Україні: теоретичний аспект /  Т. Рудник, Г. Закорецька // Підприємництво, господарство й право. – 2012. - №8. – С.8-10