Психологія і соціологія/8. Педагогічна психологія

К.м.н. І.Е. Шарун, викладач-методист Чорна Н.О., викладач вищої категорії Турук Ю.В., Турук М.П.

Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище», Україна

Конфлікти – як причина синдрому “емоційного вигорання” в професії викладача.

В наш час відбуваються освітні реформи, які несуть в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, та й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу.

Особистість викладача завжди повинна бути налаштована на студента. Він зобов'язаний бути вимогливим і терплячим, принциповим і гнучким, об'єктивним і доброзичливим, володіти своїми емоціями.

Емоції – найважливіша складова конфлікту. Емоції не просто супроводжують конфлікт, вони є його внутрішнім стрижнем, керують ним, точніше, заважають керувати конфліктом учасникам. Основні емоції, що виникають у конфлікті - це роздратованість, гнів, перемога, гіркота поразки, заздрість, ненависть. Відповідальність за негативні наслідки конфліктів лежить на викладачеві. Професійна діяльність педагога пов'язана з інтенсивним спілкуванням, цілеспрямованим сприйняттям колег та студентів, дією на них. Безумовна пошана до особи студента, адекватний рівень самоповаги, самоаналіз і самоконтроль – необхідні передумови формування навиків ефективної конфліктної поведінки педагога. Виділяють такі типи педагогічної спрямованості – викладач - інтелігент, викладач - предметник, викладач - організатор, викладач - комунікатор. Психоструктуру першого типу утворюють такі риси: високий інтелект, зразкова моральність, духовність і культура, почуття свободи. Викладачам - предметникам притаманні спостережливість, професійна компетентність, високий інтелект, висока культура поведінки; викладача - організатора відзначають вимогливість, організованість і дисципліна, сильна воля; а викладач - комунікатор емпатійний, привабливий, доброзичливий.

Переважна більшість викладачів (інтелігенти, предметники) в конфліктних ситуаціях віддають перевагу уникненню як способу реагування на конфлікт; викладачі комунікативно-організаторського типів найчастіше вдаються до суперництва.

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) - це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертний характер та невірний вибір професії.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

- емоційну виснаженість (відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою);

- деперсоналізацію (виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють);

- редукцію професійних досягнень (виникнення почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній).

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Серед основних причин СЕВ — психологічна перевтома від професійно вимушеного спілкування, велике робоче навантаження і при цьому недостатня винагорода, нестача або повна відсутність підтримки з боку колег і керівництва, неможливість впливати на прийняття рішень, одноманітна, монотонна й безперспективна діяльність.

Згідно з дослідженнями, найбільше схильні до емоційного вигорання люди педанти, демонстративні люди, які хочуть, щоб оточуючі бачили їх успіхи і досягнення, а також співробітники з високою здатністю до емпатії, вони близько до серця приймають емоції, в результаті чого витрачають свої власні сили. Вигорання швидко розвивається в тих випадках, коли спільні зусилля не узгоджені немає інтеграції дій, зате є конкуренція, в той час, коли успішний результат залежить від злагоджених дій. Ці риси характеризують викладача-організатора, викладача-комунікатора. Таким чином, вони входять до групи ризику та частіше емоційно вигорають, ніж викладачі-інтелігенти, викладачі-предметники. Тут важливим пусковим фактором можуть бути постійні конфлікти у колективі.

У зв'язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, нестандартністю педагогічних ситуацій, відповідальністю і складністю професійної праці, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». Який в свою чергу призводить також до конфліктів. Виникає замкнуте коло.

У людей, уражених СЕВ, як правило, виявляється поєднання психопатологічних, психосоматичних, соматичних симптомів і ознак соціальної дисфункції. Спостерігаються хронічна втома, когнітивна дисфункція (порушення пам'яті, уваги), порушення сну, особистісні зміни. Можливий розвиток тривожного, депресивного розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид. Спільними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синдром подразненого шлунка) і кардіоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення.

Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому вигорання ”, є прийняття викладачем особистої відповідальності за те, що відбувається. Якщо він у всьому, що відбувається, звинувачує своє оточення, то почуття безсилля і безнадійності тільки зростає.

Отже, якщо подібний синдром спостерігається у викладача, то це стає небезпекою для його студентів, тому що, як уже згадувалося, настрій викладача швидко передається студентам.

На емоційний стан викладачів впливають як організаційний клімат у колективі, так і ставлення адміністрації. Якщо останнє забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко підтримує, чітко розподіляє обов’язки, то в колективі переважатиме емоційно-позитивна атмосфера. А також адекватне відношення викладача до роботи і відведення їй належного місця у житті це - найкраща профілактика професійного вигорання.

На жаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме! 

Література:

1. Амінов Н.А. Психофізіологічні та психологічні передумови педагогічних здібностей [Текст]: Питання психології. / Амінов Н.А. - № 5 .- 1988 - С.32-40

2. Антонова Л.Г. Педагогический дневник и личность учителя: Пособие для учителя. – М.: Флинта Наука, 1998. – 88 с.

3. Бойко В.В. Синдром «емоційного вигорання» в професійному спілкуванні. [Текст] / Бойко В.В. - СПб.: Пітер .- 1999 .- С.99-105.

4. Мальцева Н.В. прояв синдрому психічного вигорання у процесі професіоналізації вчителя. [Текст]: Діс.канд.псіх.наук. / Мальцева Н.В. Єкатеринбург. 2005-С.190

5. Орел В.Е. синдром психічного вигорання особистості: монографія. [Текст] / Орел В.Е. - Ярославль: Изд-во «Інститут психології РАН». 2005-330с.

6. Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9 (44-45) 03.2003.

8. Пряжников Н.С., Опіковий Є.Г. Стратегії подолання синдрому "емоційного вигорання" в роботі педагога. [Текст]: Психологічна наука і освіта. - № 2.-2008.С.103

9. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.