Стаднік О.В.

НТУУ «КПІ»

ФММ, УЕ-61

Оптимізація організаційної структури підприємства

Тенденції сучасного економічного розвитку, необхідність постійної адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища, потреба у стійкій конкурентній перевазі підприємства як на національному, так і глобальному ринках потребують вдосконалення підходів до формування організаційної структури підприємства. Організаційна структура сучасного типу покликана забезпечувати керованість, креативність роботи підприємства та оптимальність з огляду на прискорення циркуляції інформаційних потоків.

Організаційна структура управління підприємством (далі ОСУ) - це форма розподілу й кооперації управлінської діяльності, у рамках якої здійснюється процес управління за відповідними функціями, спрямованими на рішення поставлених завдань і досягнення намічених цілей [1]

Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов’язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Елементами ОСУ можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнята та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Відношення між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими. Другі - це відношення підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета.

При дворівневій структурі створюються верхні ланки управління (керівництво організацією в цілому) і нижні ланки (менеджери, безпосередньо керуючі роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в ОСУ формується так званий середній шар, що в свою чергу може складатися з декількох рівнів.

В структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійними керівниками, які являються особами, що повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки спрягаються з тими або іншими функціями менеджменту. Відповідно використовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналу і функціональні. Повноваження лінійних керівників дадуть право вирішувати всі питання розвитку довірених їм організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. [2]

На даний час існують наступні принципи розбудови ї організаційної структури управління підприємством:

· Підпорядкованість цілі, завданню, та основним вимогам власника. Така спрямованість керування підпорядковує діяльність всіх функціональних підрозділів підприємства загальній меті, а систему мотивації персоналу підприємства робить орієнтованою на результат.

· Оптимальність розподілу праці між управлінцями та фахівцями, що забезпечує творчий характер діяльності  

· Наявність повноважень та відповідальності кожного працівника з огляду на вертикальний або горизонтальний типи відносин.

· Відповідність функцій і обов'язків, з одного боку, і повноваженнями й відповідальністю з іншого.

· Адекватність соціально-культурному середовищу організації характеризує ступінь сприйняття інновацій організаційного, технологічного та інших видів персоналом підприємства.

· Наявність точок контролю за вхідними та вихідними фінансовими потоками характеризується ступенем фрагментації бізнесу визначенням типів фінансових відносин між бізнес - одиницями. [1]

Важливу роль у розбудові організаційної структури підприємства відіграють життєвий цикл та розмір підприємства

Ефективність організаційної структури управління, яка в кінцевому підсумку виявляється в успішному (рентабельному) функціонуванні підприємства, може бути досягнута за умови, що при її формуванні дотримуються таких вимог:

1) чітко формулюється мета підприємства;

2) досягається максимальна простота структури. Чим простіше й чіткіше побудована структура, тим легше персоналу зрозуміти своє місце в ній, пристосуватися до даної форми управління: і брати активну участь у реалізації цілей підприємства;

3) забезпечується, чітка передача, інформації і відповідний зворотний зв'язок;

4) встановлюється єдина підлеглість. Одержання наказу або розпорядження тільки від одного начальника- необхідна умова єдності дій, координації сил, поєднання зусиль. Подвійне командування не тільки зайве, а й шкідливе;

5) обмежується кількість підлеглих. Норма управління визначається діапазоном контролю, який залежить від; типу виробництва, його складності;

6) обмежується кількість ланок управління: чим їх більше, тим довше йде інформація знизу вверх і розпорядження зверху вниз, чим більше можливостей перекручування їх у процесі передачі;

7) чітко розрізняються і координуються функції лінійного керівництва і функціональних служб;

8) вищим керівництвом координується відповідальність служб.

Серед найпоширеніших помилок при формуванні організаційних структур українських компаній можна виділити такі:

Ø відсутність чіткої структури управління компанією, формалізованої ієрархії;

Ø дуже багато горизонтальних зв’язків. Часто це наслідок бажання керівництва безпосередньо контролювати якомога більше процесів, що відбувається всередині компанії

Ø занадто глибокі вертикальні зв’язки (багато рівнів підпорядкування без встановлення горизонтальних інформаційних зв’язків між нижніми рівнями різних гілок). Наслідком цього є необґрунтована бюрократизації компанії, коли всі рішення приймаються на верхньому рівні;

Ø відсутність чітких посадових зобов’язань, формалізації функціональних та інформаційних зв’язків на підприємстві.

Підтримка функціонування неоптимізованих структур обертається для компанії великими фінансовими витратами, дублюванням функцій, проявами безвідповідальності, зниженням ініціативи негативними наслідками [3]

Список використаної літератури:

1. Ламбен Жан-Жак. Менеджмент, ориентированный на рынок / Перев. с англ. под. ред. В.Б. Колчанова. - СПб.: Питер, 2007

2. Липсиц И.В. Маркетинг для топ - менеджмеров. - М.: Эксмо, 2007

3. Райсс М. "Оптимальна складність управлінських структур"//Проблеми теорії і практики управління. - 1994.