Економічні науки. / Державне регулювання економіки

 

Микитенко Д. О.

м.н.с., Центр перспективних соціальних досліджень

 

Юрик Я. І.

к.е.н., с.н.с., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

 

Конститутивно - ключові перешкоди інноваційному зростанню економіки

 

Прикметною рисою сучасного історичного етапу розвитку української держави є, зокрема те, що інтелектуальні чинники виникнення принципово нового типу розширеного виробництва, яке базується на інноваційних знаннях не набули першорядного значення, проте лозунгові прокламації про перехід до «інноваційної моделі розвитку», «постіндустріального суспільства», «наукоємної економіки», «економіки знань» представлені зараз ледь не в кожній платформі економічного розвитку. В дійсності ж українська економіка розвивається в прямо протилежному від визначених орієнтирів, напрямі. Поряд із цим зростає частка сировинної складової економічного зростання, за згортання власне інноваційних компонентів. Витрачаються не відтворювальні ресурси, а відновлюваний інтелектуальний продукт все більше мінімізується. У сучасну епоху українська модель економічного зростання відтворює незбалансовану поведінку складної системи. При цьому виражений через ВВП економічний ріст знаходиться в антикореляції з економічним розвитком. Динаміка ж високої розвинутості задається інноваціями. Поки що вона по відношенню до української економіки має спорадичний характер. Відповідно, пріоритетна задача, що стоїть перед державою, полягає у створенні фактично відсутньої на сьогодні національної інноваційної системи як постійно діючого механізму, який забезпечує перманентний процес технологічного оновлення.

Однією з ключових проблем переходу української економіки від сировинного до інноваційного типу вважаємо не вмотивованість основних суб’єктів інноваційного процесу, а це дослідник – розробник науково-інноваційного знання (включно з академічними структурами, науково-дослідними інститутами і центрами, вузами, конструкторськими бюро тощо); безпосередній виробник інноваційної продукції; її споживач; держава; посередник (комерціалізатор інтелектуальної власності, венчурний інвестор, бізнес-ангел), на здійснення даного виду ризикової діяльності.

Цим зумовлюється гостра необхідність методологічного, теоретичного та науково-практичного осмислення інформаційно-мотиваційної сфери промислового виробництва, всебічного вивчення особливостей реалізації інноваційних процесів та трансформуючого впливу інвестиційного потенціалу на управлінські структури, суспільно-політичні та структурні зрушення у національному господарстві.

Дослідження науково-методичного аспекту мотиваційних проблем суб’єктів інноваційної діяльності дозволяє класифікувати за певними ознаками (інтересантами) в цій сфері ключові стримуючі фактори впливу на інтенсифікацію процесів поширення, поглиблення та нагромадження інноваційного потенціалу національної економіки (що наведено в таблиці 1).

Таблиця 1

Обґрунтування основних перешкод інноваційного розвитку національної економіки

Недостатня мотивація розробника інноваційних знань

Низька вмотивованості виробника інноваційних товарів

Недостатній захист інтелектуальних прав розробників та винахідників :

недостатня матеріальна зацікавленість автора інноваційної розробки в практичній імплементації свого дослідження;

низька капіталізація наукових результатів;

значні витрати, пов’язані з патентуванням в Україні та за кордоном;

невизначеність правового режиму інтелектуальної власності, створеної за рахунок державного бюджету.

Фрагментарна орієнтація на потреби економіки:

недостатня інформація про ринки збуту;

незначні обсяги державного замовлення на розробку інноваційного продукту;

неефективність ведення в господарський оборот результатів інтелектуальної діяльності.

Слабка ресурсна (фінансова) забезпече-ність інноваційних розробок:

використання основної частини коштів не на дослідження і розробку нових технологій, а на придбання машин та устаткування;

«Старіння» кадрів в сфері розробки інноваційних знань:

відтік за кордон молодих спеціалістів;

недостатньо активне залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів в сфері науки та освіти.

Низька частка наукової складової в діяльності вузів.

Незначне технічне переоснащення виробництва:

низький інноваційний потенціал підприємств;

застаріле лабораторне та технологічне устаткування;

відсутність організованої системи забезпечення розробників матеріалами та комплектуючими;

не сформованість попиту на іннова-ційний продукт;

нерозвинутість культури споживання.

Нездатність промислових підприємств самостійно визначати перспективні ринки збуту наукоємної продукції:

низька інформаційна прозорість інноваційної сфери;

недостатність інформації про нові технології та можливі ринки збуту принци-пово нового продукту;

недостатність цільової державної підтримки реклами інноваційного продукту.

Недостатня привабливість наукових організацій та інноваційно – активних підприємств як об’єктів інвестицій та кредитування:

низька капіталізація наукових результатів.

Неефективність діючих механізмів державно-приватного партнерства.

Нестача кваліфікованих кадрів:

невигідність для малого бізнесу самостійної підготовки кваліфікованих кадрів;

відтік за кордон випускників провідних вузів і висококваліфікованих спеціалістів.

Відсутність ефективних податкових, інвестиційних, митних стимулів та примусів:

нехватка державного фінансування діяльності малих інноваційних підприємств;

нерозвинутість фінансування малих інноваційних підприємств на різних стадіях розвитку з недержавних джерел;

недостатність митно-тарифної підтримки українського інноваційного виробника.

Слабкий розвиток інноваційної інфраструктури.

Відсутність рівних умов конкуренції.

Однаково жорсткі вимого органів державної влади та управління в конкурсних та інших фінансових відносинах щодо процедури розміщення замовлень для крупних та малих підприємств.

Стагнація вітчизняного виробництва устаткування:

оновлення основних фондів за рахунок купівлі імпортного устаткування.

Недостатня вмотивованість споживача інноваційного продукту

Недостатня вмотивованість держави

Недостатня ефективність податкових та інших стимулів для оновлення технологій, прискореної амортизації.

Нерозвинутість культури споживання:

відсутність «моди» на інноваційний продукт.

Несприйняття підприємствами нововведень.

Низька платоспроможність:

недостатність коштів на оновлення основних фондів;

висока вартість інноваційної продукції;

збільшення витрат за використання системи міжнародних патентів.

 

Недостатня недостатньо активна державна політика переходу від сировинного типу економіки до інноваційного

відсутність єдиної політико-правової програми переходу економіки на інноваційний шлях розвитку;

неузгодженість окремих програм і проектів в сфері інноваційного розвитку;

фрагментарна реалізація державних стратегій та цільових програм;

відсутність у органів державної влади та управління інформації про потреби в спеціалістах для конкретних видів інноваційної діяльності.

Недосконалість нормативно-правового регулювання в сфері інноваційної діяльності:

неможливість об’єктивної оцінки рівня інноваційного розвитку;

неадекватність системи показників інноваційної діяльності;

відсутність в КВЕДі інноваційних видів економічної діяльності

                                                                                                                  

Позитивно оцінюючи результати досліджень, що викладені у вітчизняній науковій літературі [1,2,3] слід зазначити наступне: в них наведено існування феномену деструктивного ресурсу, генератором котрого є конститутивні нормативно-правові механізми. При цьому, державне утворення, яке виступає в ролі законодавця, встановлює нежиттєздатні правові основи і пріоритетні напрями функціонування, породжує систему інституцій, які не формують економічної зацікавленості в результатах інноваційного процесу. Поряд і цим, існують проблеми із:

-    фінансуванням науково-технічних досліджень та розробок, а також системи освіти і науки;

-    трансформацією певних ринкових відносин у сфері практичного використання нової наукоємної продукції (військового і цивільного значення);

-    координацією заходів з розвитку науково-технічного потенціалу;

-    організацією взаємодії різних секторів когнітивно-інформаційної сфери;

-    стимулюванням (прямими чи опосередкованими методами) створення і використання науково-технічних досягнень в промисловості та невиробничій сфері;

-    активізацією інноваційної діяльності;

-    світоглядно-методологічним сприйняттям суспільства проблем розвитку науково-технічної сфери.

Всі перелічені рольові функції держави повинні знаходити відображення в державній інноваційній політиці. Однак слід враховувати і те, що одним із суб’єктів інноваційної діяльності є посередники - комерціалізатори інтелектуальної власності, венчурні інвестори, бізнес-ангели. Для сучасної України очевидною є їх орієнтація на поточну прибутковість в короткостроковому періоді та на значний ринковий попит. Наслідком цього стало хронічне недофінансування нових розробок.

Певним чином узагальнюючи вищенаведені викладки підсумуємо, що недостатня вмотивованість посередників та венчурних інвесторів пов’язана в першу чергу з:

1)     негнучкістю існуючої кредитно-фінансової системи, в основі якої не стимулююча, а фіскальна політика;

2)     недосконалістю організаційно-правової форми – закритий паєвий інвестиційний фонд – передбаченої щодо венчурних фондів;

3)     недостатньою підтримкою держави посередників та венчурних інвесторів;

4)     обмеженістю джерел фінансування венчурних інвестицій; слабкістю фондового ринку та відсутністю гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики;

5)     нерозвиненістю неформального сектору венчурного бізнесу, який представляють бізнес–ангели;

6)     низькою проінформованістю посередників та венчурних інвесторів про інноваційні розробки;

7)     відсутністю фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів. Також фахівці мають забезпечувати проведення науково – технічної, маркетингової та інвестиційної експертиз, виявляти ризики, знаходити під кожний перспективний проект відповідних інвесторів.

Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що одним із важливих механізмів, який забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Вирішальну роль у розвитку венчурної індустрії Європи та США відіграли заходи державної політики зі створення сприятливих умов розвитку венчурних фондів. А відтак для української держави має сенс активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, оскільки вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Венчурні інвестиції: 1) сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій; 2) створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищуючи рівень добробуту в суспільстві, що має стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки.

Література:

1.                 Бажал Ю., Одотюк І., Данько М., Лапко О., Александрова В. Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення: Наукова доповідь / НАН України; Інститут економічного прогнозування / В. Александрова (ред.). — К.: Ін-т економічного прогнозування, 2002. — 80с.

2.                 Горбатенко В., Авер'янов В., та ін. Інноваційний розвиток України: політико-правові аспекти / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / В. Горбатенко (ред.). — К. : Юридична думка, 2006. — 248с.

3.                Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення: Тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф., 27-28 жовтня 2006 р. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; Інститут економіки та прогнозування НАН України та ін.; — Х.: ВД «Інжек», 2007. — 560с