Экономические науки/4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки.

Аспірантка, Денисюк Л.І.

Львівський національний аграрний університет, Україна

Лізинг – сучасна бізнес технологія

Економіка агропромислового комплексу України знаходиться в стані інвестиційної депресії, кризи відтворювального процесу. Так, понад 90 % наявних в агропідприємствах сільськогосподарських машин відпрацювали свій амортизаційний строк, а темпи списання зношеної техніки в декілька разів перевищують темпи її закупівлі [1, с. 5].

За даними російських дослідників, у 2004 році, питома вага лізингу в загальному обсязі придбання основних засобів склала: в США – 50%, в Європі – 40%, в Азії – 80%, в Росії – 9-15% [2, с. 8]. В Україні в загальному обсязі інвестицій в основні засоби частка лізингу поки що не перевищує 3-5%.

Згідно базового визначення Європейської федерації національних асоціацій з лізингу обладнання: « Лізинг – це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для наступного використання у виробничих цілях орендарем, в той час як ці товари купуються орендодавцем і саме він зберігає за собою право власності ( в тому числі на весь період дії лізингової угоди)».

Об’єктом лізингу (лізингової угоди) є капітальна продукція: машини, обладнання, транспортні засоби та інші інвестиційні товари.

В міжнародній практиці в лізинговій угоді звичайно приймають безпосередню участь три суб’єкти:

Перший суб’єкт – це власник майна (лізингодавець), який надає його у користування (оренду) на умовах комплексної лізингової угоди. В якості лізингодавців можуть виступати: дочірні підприємства (установи) комерційного банку, в Статуті якого передбачений цей вид кредитно-позичкової діяльності; фінансова компанія, яка створюється спеціально для реалізації лізингових операцій, основною і фактично єдиною функцією якої є реальна оплата майна, що орендується, тобто фінансування угоди; спеціалізована лізингова компанія, яка в доповнення до фінансового забезпечення угоди бере на себе комплекс послуг нефінансовго характеру, зокрема утримання та ремонт майна, заміну зношених частин, консультації щодо використання промислового обладнання і т.д.

Другий суб’єкт лізингової угоди є реальний користувач орендованого майна – лізингоотримувач, в якості якого може виступати юридична особа незалежно від форми власності.

Третій суб’єкт лізингової угоди – продавець майна лізингодавцю (постачальник). Це також може бути будь-яка юридична особа: виробник майна, постачально-збутова, торгова фірма та ін.

Залежно від конкертних економічних умов фактична кількість учасників лізингової угоди може коливатись.

Залежно від складу учасників (суб’єктів) угоди поділяються на прямий і непрямий лізинг.

Прямий лізинг передбачає, що власник майна (постачальник) безпосередньо здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). Лізинг за участю двох сторін займає всього 5-7% від загального обсягу укладених лізингових котрактів.

Непрямий лізинг – це передача майна тільки через посередника. Це може бути схема класичної тристоронньої угоди (постачальник – лізингодавець – лізингоотримувач) або багатостороння схема з великою кількістю учасників. Лізинг за участю більше трьох сторін поширений як форма фінансування складних крупномасштабних об’єктів.

За ступенем окупності майна виділяють:

лізинг з повною окупністю, при якому протягом періоду дії одного початкового укладеного договору реалізується повна виплата лізингодавцю закупівельної вартості орендованого майна;

лізинг з неповною окупністю, коли протягом періоду дії одного початкового укладеного договору окуповується тільки частина вартості орендованого майна.

Залежно від умов амортизації розрізняють:

лізинг з повною амортизацією і відповідно з повною виплатою закупівельної вартості об’єкта лізингу;

лізинг з неповною амортизацією і відповідно з частковою виплатою вартості.

Відповідно до двох встановлених вище ознак класифікації ідентифікують фінансовий та оперативний лізинг.

Оперативний лізинг (operating leasing) поширюється на орендні відносини, при яких сукупні витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням і утриманням обладнання, що здається в оренду, не можуть бути покриті орендними платежами протягом періоду лише одного лізингового контракту, а покриваються на основі багаторазових орендних договорів. Для оперативного (експлуатаційного) лізингу характерні наступні ознаки:

1. Лізингодавець не може відшкодувати всі свої сукупні затрати за рахунок поступлень лізингових платежів від одноразового договору оренди.

2. Лізинговий контракт укладається, як правило, строком на 2-5 років, що об’єктивно значно менше строку фактичного зносу сучасного обладанння. Крім того, цей контракт і відповідно договір оренди може бути розірваний лізингоотримувачем в будь-який момент на власний розсуд.

3. Ризик пошкодження і втрати об’єкта повністю покладається на лізингодавця. В лізинговому договорі, однак, може бути передбачена виплата певної компенсації лізингоотримувачем за пошкодження обладанання, але її розмір завжди суттєво менший початково встановленої ціни майна.

4. Ставка лізингових платежів в основному завжди вища, ніж у банківському кредиті і фінансовому лізингу. Це обумовлено тим, що лізингоотримувач, не маючи повної гарантії окупності затрат, змушений враховувати різні комерційнй ризики шляхом включення в ціну лізингового контракту підвищення вартості послуг.

5. Об’єктами угод є різні види машин і обладнання, виготовлені за сучасною технологією.

6. Під час оперативного лізингу лізингова компанія придбаває обладнання наперед, не знаючи при покупці конкретного оредаря. Лізингові компанії, що займаються оперативним лізингом, дуже добре знають кон’юнктуру і динаміку ринку інвестиціних товарів. Лізингові компанії (або банки) при даному виді лізингу самостійно страхують майно, що передається в оренду, і забезпечують його обслуговування та ремонт.

7. Після закінчення строку початково укладеного лізингового договору лізингоотримувач має право продовжити строк лізингу на більш вигідних умовах. Повернути обладнання лізингодавцю, придбати обладнання в лізингодавця при наявності угоди (опціону – опціонного контракту) на придбання даного обладнання за ринковою вартістю з врахуванням початкового зносу.

Особливості операційного лізингу забезпечили його інтенсивне застосування в сільському господарстві, транспорті, добувній промисловості, будівництві.

Фінансовий лізинг (financial lease) – це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, що покривають повну вартість амортизації обладнання або її значну частину, а також додаткові витрати, що виникають, і яка забезпечує отримання необхідного прибутку орендодавцем. Для фінансовго лізингу характерні певні специфічні риси:

1.Обов’язкова участь третьої сторони (постачальника-посередника або виробника об’єкта угоди).

2. Неможливість розірвання договору протягом періоду так званого основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування сукупних власних витрат лізингодавця. Між тим на практиці подібні контракти можуть розриватись. Така потенційна можливість розіврання контракту може бути відображена в лізинговому договорі, але в даному випадку загальна вартість лізингової операції суттєво зростає.

3. Довший порівняно з оперативним лізингом строк угоди (близький до строку служби об’єкту).

4. Відносно вища загальна вартість об’єкту лізингової угоди.

Після закінчення строку контракту, як і під час оперативного лізингу, лізингоотримувач може придбати об’єкт угоди за залишковою ринковою вартістю, укласти новий договір на дещо менший строк і за пільговою ставкою, повернути об’єкт лізингодавцю.

Фінансовий лізинг за економічними ознаками подібний до довгострокового банківського інвестиційного кредитування капітальних вкладень. Це закономірно тому, що основне місце на ринку пропозиції фінансовго лізингу зараз займають банки.

В проекті лізингового контракту на практиці найскладніше вірно визначити суму лізингових (орендних) платежів, що мають бути сплачені лізингодавцю.

До складу сукупної суми лізингового платежу повинні бути включені наступні його основні елементи: амортизація обладнання; плата за ресурси, залучені лізингодавцем для здійснення угоди; лізингова маржа, що включає встановленний власний дохід лізингодавця (1-3% від вартості лізингового обладнання); премія за ризик, величина якої залежить від рівня різних ризиків, які під час реалізації угоди несе лізингодавець.

Плата за ресурси, лізингова маржа і премія за ризик в сукупності складають лізинговий процент. Для розрахунку суми орендних платежів використовується формула ануїтетів (щорічних обов’язкових платежів за конкретним займом), яка відображає вплив на фактичну величину орендних платежів всіх умов лізингової угоди, зокрема суми і строку контракта, рівня лізингового проценту, періодичності платежів для погашення заборгованості.

Лізингові платежі повинні бути по складу, періодичності оплати і величині обгрунтованими. Вони повинні відшкодовувати операційні затрати лізингодавцю і стимулювати підприємницьку діяльність.

Лізингові платежі можуть бути класифіковані наступним чином:

1. За формою оплати: грошові, натуральні, змішані, у відсотках від вартості об’єкту лізингу.

2. За місцем виплати: фіксовані, сукупні, дольові.

3. За способом виплати: лінійні, прогресивні, дегресивні, сезонні та інші.

4. За періодичністю: одночасні, періодичні, з авансовим внеском, інші.

Лізингові платежі входять до собівартості продукції, виготовленої лізингоотримувачем з використанням об’єкта лізингу.

Витрати лізингодавця складаються з витрат, пов’язаних з придбанням і запуском об’єкта лізингу в експлуатацію. Вони включають вартість об’єкта лізингу, витрати на розмитнення, вартість транспортування, оплату послуг торгового посередника, вартість зберігання і страхування, витрати на монтаж і навчання персоналу лізингодавця, витрати на утримання лізнгової компанії, обов’язкові виплати і т.д.

На сьогоднішній день існує три основних метода розрахунку лізингових платежів:

1. Послідовне обчислення величини відшкодування вартості об’єкта лізингу і комісійної винагороди за залишковою вартістю об’єкта лізингу і визначення величини лізингових платежів, виходячи із їх загальної суми.

2. Визначення (диференціація) величини лізингових виплат за періодами експлуатації об’єкта лізингу лізингоотримувачем.

3. Відшкодування вартості об’єкта лізингу і комісійних, визначених, виходячи із загальної суми його залишкової середньорічної вартості і вартості комісійних.

Під час реалізації лізингової угоди орендар отримує певні переваги:

1. Підприємство-орендар може розширити виробництво та налагодити обслуговування обладнання без великих одночасних власних фінансових затрат і без залучення позичених коштів, зокрема банківського кредиту.

2. Пом’якшується гострота проблем обмеженості ліквідних засобів орендаря, затрати на придбання промислового обладнання рівно розподіляються на весь строк дії лізиногового договору.

3. В балансі підприємства встановлюється та підтримується оптимальне співвідношення власного та залученого капіталу, оскільки не залучаються нові додаткові позики.

4. Орендар може періодично обновляти морально застаріле обладнання без значних фінансових затрат і капітальних вкладень.

5. Податкові пільги та інші інвестиційні переваги та стимули, що поширюються на лізингові операції, дозвроляють домовлятись про орендні ставки, які за своїм рівнем іноді навіть нижчі ставок поточного банківського процента.

6. В певних лізингових контрактах орендар отримує право пільгового придбання орендованого ним майна (обладнання) після закінчення строку лізингового контракту.

7. Висока гнучкість та врахування кон’юнктури за лізинговим контрактом дає можливість оперативно реагувати на поточні зміни ринкової кон’юнктури в певних галузях промислового виробництва.

8. Забезпечується адекватність ціноутворення, оскільки лізингова фірма об’єктивно зацікавлена закупляти промислове обладнання у фірм-постачальників за оптимальними цінами.

9. Важливою перевагою лізингу є та обставина, що він не погіршує зовнішню платіжну позицію країни та її платіжний баланс. За правилами Міжнародного валютного фонду сукупні платіжні зобов’язання, що випливають з договорів оренди, не включаються в показник сукупної заборгованості країни.

10. Лізинг служить додатковим ресурсом (інструменом) фінансування, що важливо для банків та їх дочірніх лізингових організацій (підприємств) в плані активізації і диверсифікації сфер регулярної діяльності. Необхідно також підкреслити, що банки та інші кредитні установи змушені долучатись до нових для них сфер діяльності і займатись лізингом, так як розвиток ринку лізингових послуг створює їм серйозну конкуренцію і сприяє падінню рівня банківського проценту, перш за все за довгостроковим кредитуванням.

11. Лізингове фінансування об’єктивно пов’язане з меншим ризиком, ніж надання банківських довгострокових позик (особливо без відповідного забепечення або гарантії).

12. Податкові пільги частково реалізуються і орендодавцем.

13. Більш тісні контакти з виробниками обладнання створюють для лізингодавців нові можливості ділового партнерства.

Користуватись лізингом зручно, надійно, вигідно. І навіть престижно, оскільки лізинг – сучасна бізнес технологія.

Література

1.Економічні аспекти державної технічної політики в агропромисловому комплексі / Я.К. Білоусько, М.Я. Дем’яненко, В.О. Пітулько, В.Л. Товстопят. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2005. – 134с.

2. Адамов Н.А., Тилов А.А. Лизинг. – СПб.: Питер. – 2005. – 128 с.