Притуляк Наталія Миколаївна

доцент кафедри фінансів підприємств ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

Горизонтальний зв’язок ліквідності та оборотності активів підприємства

Функціонуючи в ринковій системі як суб»єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечити такий стан своїх фінансових ресурсів, що дозволив би йому відповідати за своїми зобов»язаннями перед суспільством, власниками, кредиторами, споживачами, працівниками та іншими зацікавленими особами.

У практичній діяльності підприємств трапляються випадки, коли навіть добре працююче підприємство має фінансові труднощі, пов»язані з недостатньо раціональним розміщенням і використанням фінансових ресурсів.

Це обумовлено тим, що погіршення якісного складу майна унаслідок виникнення активів, фактична цінність яких є сумнівною, призводить до зниження ліквідності, ускладнень із здійсненням своєчасних розрахункових операцій за рахунок наявних на балансі економічних ресурсів, що при тривалому характері затримки з надходженням платіжних засобів, може стати однією з основних причин падіння доходності підприємства і створити серйозну загрозу настання його банкрутства.

Неефективне використання фінансових ресурсів, що характеризується зниженням рівня віддачі на вкладений капітал і супроводжується уповільненням швидкості його обертання, не лише зменшує величину прибутку, який є головним внутрішнім джерелом фінансування діяльності, а і обумовлює необхідність залучення в обіг додаткових позикових джерел, що збільшує зобов»язання підприємства, які в умовах невиправданої, а тому надто тривалої мобілізації коштів в майні, призводять до порушення синхронізації грошових потоків і поглиблюють фінансову скруту на підприємстві.

Саме тому практична реалізація управлінських завдань, пов»язаних із забезпеченням ліквідності підприємства та ефективності його господарювання, продовжують залишатися актуальною проблемою для підприємств і дослідників.

Ліквідності та ефективності діяльності підприємства присвячені праці багатьох вчених: І.О.Бланка, В.В. Ковальова, М.Н. Крейніної, Г.В. Савицької, О.В.Ефімової, В.П. Савчука, А.Д. Шеремета, М.І. Баканова, О.М. Четиркіна, Л.А. Бернстайна, Є. Хелферта, Ж. Рішара, Дж.Ван Хорна та ін.

Однак ці важливі характеристики фінансового стану підприємства розглядаються дослідниками обособлено, без урахування причинно-наслідного зв»язку, що між ними існує.

Метою статті є доповнення теоретичних основ пошуку перспективних шляхів досягнення компромісу між ліквідністю і оборотністю і на цій основі уточнення формулювання цільової настанови політики управління активами.

Незважаючи на значну теоретичну розробленість питання, присвяченого ліквідності, сьогодні продовжує відбуватися дискусія між дослідниками стосовно економічної сутності цього поняття.

Так, на думку одних, « під ліквідністю слід розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов»язання перед усіма контрагентами, державою», тобто ліквідність слід вважати терміном, ідентичним платоспроможності [1,с.362; 2, с.95; 3, с.90]. Інші ж виходять з того, що поняття ліквідності та платоспроможності є близькими, але різними характеристиками фінансового стану підприємства. За їх думкою, «ліквідність означає здатність майнових цінностей перетворюватися на гроші», а платоспроможність характеризується здатністю підприємства розраховуватися по своїм поточним зобов»язанням [4,с.647-748; 5, с.38; 6, с.65; 7, с.379; 8, 40].

Щоб з»ясувати справедливість наведених підходів, розглянемо походження даних термінів.

У перекладі з грецької «liguidus » означає « рідкий, плинний», тобто одну з властивостей рідини, яка здатна приймати форму того посуду, який вона наповнює.

Інтерпретуючи енциклопедичне тлумачення слова до економічної сфери його застосування, неважко помітити, що більш точним є визначення тих дослідників, які під «ліквідністю» розуміють процес трансформації активів у грошові кошти, а її рівень визначають швидкість цієї трансформації.

Однак слід зауважити, що в складі активів є такі їх елементи, які можна швидко продати, але зі значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вартості.

У зв»язку з цим ліквідність необхідно розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активів;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Наступним аргументом, який вказує на нетотожність досліджуваних понять, є те, що вони мають різні ознаки.

За В.В. Ковальовим «платоспроможність визначається наявністю у підприємства коштів у достатньому обсязі та відсутністю простроченої кредиторської заборгованості. Основною ж ознакою ліквідності є формальне перевищення ( у вартісному виразі) оборотних активів над короткостроковими пасивами» [9, с. 305]. Деякі автори зазначають: чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо велика порівняно з короткостроковими пасивами, поточний стан є нестійким; і може виникнути ситуація, коли воно не матиме достатньо грошових коштів для розрахунків за своїми зобов»язаннями і змушене буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів чи обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частину довгострокових активів. Тобто «чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов»язаннями, тим менше ступінь ризику втрати ліквідності; таким чином, необхідно прагнути до нарощення оборотного капіталу» [10, с.115].

Однак чи можна погодитися із наданими рекомендаціями? Незважаючи на алгоритм розрахунку показника поточної ліквідності, який відображає пряму залежність між поточними активами і рівнем ліквідності, дотримання таких позицій у формуванні мобільної складової майна може призвести до збільшення неліквідних активів: сумнівної дебіторської заборгованості унаслідок невиправданого збільшення обсягів і терміну кредитування покупців, або залежаних запасів унаслідок формування надмірних їх залишків і збільшення часу перебування на складі, протягом якого вони псуються, розкрадаються, погіршують свої споживчі властивості і стають непридатними для застосування у виробництві.

Отже формування поточних активів у розмірі, що перевищує потреби підприємства в них, погіршує ліквідність майна. Саме тому в процесі управління оборотними активами, якщо компанія зорієнтована на високі кінцеві результати, має вирішуватися завдання не максимізації, а оптимізації їх величини.

Відомо, що оборотні активи є результатом вкладення оборотного капіталу в їх формування, яке відбувається з метою забезпечення господарської діяльності необхідними ресурсами. Приймаючи участь в процесі виробництва і реалізації продукції, авансований в діяльність підприємства оборотний капітал здійснює безперервний кругообіг і проходить три стадії, по завершенню яких збільшує власний розмір на величину прибутку.

Щоб забезпечити максимальне нарощення на вкладений капітал необхідно: забезпечити формування ефективної кредитної і цінової політики підприємства, сприяти ритмічному здійсненню господарського процесу, вдосконалювати політику управління запасами та ін. Але важливішим моментом в управлінні оборотними активами залишається розробка ефективних заходів, спрямованих на скорочення тривалості операційного циклу.

Це обумовлено тим, що прискорення оборотності оборотного капіталу призводить до вивільнення коштів, що зменшує потребу підприємства в додатковому залученні капіталу ( як правило, на позиковій основі), сприяє синхронізації грошових потоків, забезпеченню стабільної платоспроможності, оптимізації витрат, що в кінцевому рахунку збільшує масу прибутку і покращує фінансовий стан підприємства.

Швидкість обороту оборотних коштів характеризується періодом, за який вони здійснюють один оборот, тобто проходять усі стадії кругообігу на підприємстві.

Алгоритм розрахунку цього показника вказує, що безпосереднім фактором, який впливає на нього є розмір оборотних активів. При їх дефіциті виникає ризик порушення виробничих процесів, що може призвести до падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, невиконання зобов»язань, і як наслідок – до зменшення прибутку.

Надлишок оборотних активів призводить до зростання витрат на інкасацію дебіторської заборгованості, збереження запасів, до фізичного псування і морального старіння останніх. Невиправдано великі обсяги мобільної складової майна збільшують потребу підприємства в обсягах фінансування, призводять до зростання боргів, знеціненню коштів, вкладених в прострочену дебіторську заборгованість та надмірну величину грошових коштів.

Таким чином, викладене вище свідчить, що невідповідність величини оборотних активів потребам підприємства, однаково негативно впливає як на ліквідність, так і на величину прибутку, що виключає необхідність пошуку компромісу між ними, на здійсненні якого наполягають деякі вчені.

Більш того, отримані результати дослідження доводять, що при визначені ступеня ліквідності активів, яка вимірюється тривалістю часового періоду їх трансформації в грошові кошти, слід виходити не з швидкості, з якою ці майнові цінності будуть продані, а із періоду їх проходження через відповідні стадії кругообігу. Саме кількістю і тривалістю стадій, які мають пройти ті чи інші активи до їх повного перетворення з фізичної форми на грошову, пояснюється їх природня належність до високо-чи низько ліквідної групи.

1. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 324с.

2. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 148с.

3. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – К.: Издательский дом «Максимум», 2001. – 600с.

4. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб.пособие. – Мн.: Новое знание, 2002. – 612с.

5. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: ДИС, НГАЭиУ, 1997. – 267с.

6. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 208с.

7. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2002. – 571с.

8. Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент / Учебное пособие. – М.: Дело и Сервис, 1998. – 304с.

9. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560с.

10. Лисицына Е.В. Управление активами компании // Финансовый менеджмент. – 2005. - №5. – С.112-127.