„Экономика сельского хозяйства”

Руда Оксана Леонтіївна

асистент кафедри фінансів та кредиту ВДАУ

РИНОК ЗЕРНА ТА ЙОГО ВИРОБНИЦТВО

Зернове господарство, як пріоритетна галузь АПК, визначає його сучасний розвиток і продовольчу безпеку держави в цілому. В цій галузі, яка найбільшою мірою пов'язана з природним середовищем і земельними ресурсами, використовуються основні матеріально-технічні засоби аграрного сектору. Рівень їх використання залежить від організації виробництва, його технології та багатьох інших чинників, у тому числі кліматичних умов, що опосередковується у щорічних показниках одержаного результату [1].

Виробництво та збут зерна є важливою складовою аграрної економіки та головним чинником подальшого розвитку ринкової економіки та інтеграційних процесів на етапі входження України у світовий економічний простір. Об'єктивна необхідність розвитку виробництва та збуту зерна зумовлена цілим комплексом причин. По-перше, зерно є найважливішим продуктом, що визначає міжгалузеві пропорції не тільки в агропромисловому виробництві, але й в економіці країни в цілому. Хліб є одним з основних продуктів харчування. На продукти переробки зерна доводиться до 40% загальної калорійності харчового раціону населення. По-друге, виробництво зерна є найважливішим джерелом доходів переважної більшості сільськогосподарських підприємств. По-третє, зерно складає значну частину кормових ресурсів тваринництва і є сировиною для харчової та переробної промисловості.

Українська продовольча пшениця в основному йде на потреби внутрішнього ринку, тоді як велика частина фуражу експортується. Так, щорічно кількість продовольчої пшениці III класу не перевищує 22-25% загального валу озимого зерна, що менше щорічних потреб України на 1,5-2 млн. тонн. І, як наслідок, якісне продовольче зерно Україна змушена імпортувати. Ця ситуація усіх улаштовує. Вирощувати велику кількість високоякісних зернових, у тому числі і на експорт, Україна не в змозі. Така продукція обійдеться занадто дорого і на зовнішньому ринку не зможе конкурувати, наприклад, із продукцією Євро-союзу. Адже там сільському господарству надається більш могутня, чим у нас, державна підтримка (зокрема, виділяються експортні субсидії) [2].

Україна завжди сприймалася у світі як аграрна країна, хоча житницею Європи ніколи не була і навряд чи стане. На пшеничному ринку Україні вдалося лише пробитися в десятку найбільших країн-виробників, оскільки в зерновому сегменті конкуренція виявляється особливо гостро. Проте наша країна міцно закріпилася в п'ятірці найбільших світових виробників ячменя, зайнявши в 2004-2005 маркетинговому році лідируючі позиції серед ведучих країн — експортерів цієї культури. Це пов’язано з тим, що в останні роки на світовому зерновому ринку пріоритетного значення набуває український ячмінь, насамперед на технічні цілі. Це зумовлено його високими якісними характеристиками біологічного і хімічного складу щодо використання як сировини для пивоварної промисловості.

На іноземному продовольчому ринку зростає попит на зерно високоякісної ярої пшениці, передусім вирощеної у степових регіонах України. Проте, незважаючи на високу цінність цієї культури для виготовлення особливих кондитерських виробів та ряду національних видів виробництва макаронної продукції в окремих країнах Європейського континенту, обсяги валових зборів ярої пшениці через невисоку врожайність залишаються поки що незначними.

Доведено, що озимі форми ячменю забезпечують вищу урожайність порівняно з ярими, що вказує на доцільність розширення площ озимих сортів цієї культури. Разом з тим розширення посівних площ озимого ячменю має важливе організаційно-технологічне значення у виробництві зерна, скорочуючи обсяги весняних польових робіт за рахунок проведення технологічних операцій в осінній період. Слід зауважити, що нинішні сорти озимого ячменю характеризуються дещо пониженою зимостійкістю, а це призводить в окремі роки до вимерзання частини посівів, що свідчить про необхідність здійснення селекційної роботи в напрямі підвищення зимостійкості сортового складу озимого ячменю.

Крім цього, Україна займає п'яте місце серед країн — експортерів кукурудзи. Проте, можна сказати, що зерновий комплекс України в 2000-2006 рр. був експортноорієнотованим, а в 2005-2006 рр. було експортовано 1/3 валового збору зерна. В багатьох країн світу виник великий попит на українське зерно. Відповідно до цього в експортерів зерна виникає проблема чи здатні вони конкурувати з іншими постачальниками зерна на світовому ринку.

Світовий ринок зерна, на відміну від національного, не може бути монополізованим і навіть олігополізованим. Його можна віднести до моделі досконалого ринку, головна ознака якого — наявність численних продавців і покупців і вільна конкуренція між ними. Державний вплив на них виключається з моменту їх виходу на світовий ринок. Головний атрибут ринку зерна — ціна на нього. Вона формується під впливом багатьох чинників, але, зрештою, визначається співвідношенням попиту й пропозиції на зерно. їх рівновага є базою формування ціни рівноваги, а відхилення в той чи інший бік зумовлює відповідне коливання ціни на користь продавців чи покупців зерна.

Питання щодо кон'юнктури світового ринку зерна потребує спеціального дослідження. Зазначимо лише, що очікується зростання попиту на зерно у більш високих темпах, ніж його пропозиція. Цьому сприяють такі головні чинники, як:

—загострення продовольчої проблеми в економічно слаборозвинених країнах (насамперед за їх рахунок до 2025 р. населення планети зросте до 8 млрд осіб, а земельні, гідротехнічні ресурси майже вичерпані);

—негативні зміни в кліматі, що призводить до зменшення обсягів виробництва зернових культур;

—подальше погіршення показників якості грунту та екологічного стану території;

—стрімкий розвиток у світі біопаливної промисловості і відповідне зростання попиту на зерно як на внутрішньому, так і світовому ринках [4].

Усі ці чинники протягом наступних років і визначатимуть тенденцію зростання попиту на зерно і неповне покриття його пропозицією та підвищення світових цін на нього.

Зерновий сектор України є стратегічною галуззю економіки держави, що визначає обсяги пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни, формує істотну частку доходів сільськогосподарських виробників, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій, формує валютні доходи держави за рахунок експорту. Зернова галузь є базою та джерелом сталого розвитку більшості галузей агропромислового комплексу та основою аграрного експорту. Головною проблемою зернового комплексу в Україні є ціновий дисбаланс, що призводить до руйнації його матеріально-технічної бази, неможливості оновлення техніки й технології зернового виробництва, зменшення втрат при збиранні урожаю. Державне регулювання ринку зерна не відіграє стимулюючої ролі щодо виробництва зерна, а відсутність системного підходу до регулювання зернового ринку може призвести до подальшого зменшення показників урожайності та обсягів виробництва зерна в Україні, скорочення доходів сільськогосподарських виробників.

Література:

1. Бойко В.І. Зерно і ринок: Монографія. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 312 с.

2. Г.В. Ортіна Вплив урожайності зернових на кон’юнктуру ринку // АгроСвіт- 2007- №8 С. 19-22

3. Макаренко П.М. Економічні відносини в процесі виробництва та збуту зерна сільськогосподарськими підприємствами в регіоні // АргоСвіт -2008 - №9 С. 14-18

4. Онда О.А. Виробництво зерна в Україні у контексті внутрішнього споживання та експорту // АгроСвіт – 2008 - №13 С.31-36