К.е.н. , доцент Мешко Н. П.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ВПРОВАДЖЕННЯ ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК СКЛАДОВА СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Проведені дослідження показали, що в умовах зростаючої глобалізації ринку загострюється конкурентна боротьба між країнами, і це примушує держави розробляти стратегії розвитку національних економік у напрямку утримання та завоювання нових конкурентних переваг. У новому тисячолітті, не лише країни з високим рівнем розвитку, а й багато інших, успішно конкурують на глобальних ринках високих технологій за рахунок ефективного використання інформаційних технологій та інтелектуального капіталу. Інформація, інвестиції та інтелект стали головними факторами успіху великих ТНК світу, вплив яких на економіки держав посилюється. Спостерігається зростання концентрації капіталів у найбільших ТНК країн США, Японії, Євросоюзу.

Технологічний бізнес – один з найприбутковіших і майже закритих (за ознакою публічності інформації) галузей підприємництва. Впровадження високих технологій у промислове виробництво, як показує практика, дозволяє здійснити якісний прорив на світовому ринку товарів і послуг. У розвинених країнах високотехнологічний комплекс визначає економічне зростання та стимулює економіку, примушуючи її пристосовуватися до високих технологій. Майбутній вступ України до СОТ ставить перед нашою країною проблему вибору: або відкрити українські ринки для товарів інших країн СОТ, скоротити вітчизняне виробництво і стати дійсно ринком збуту продукції інших зарубіжних країн, або вже зараз зробити акцент на впровадження нових технологій і випуск наукомістких конкурентоспроможних на світовому ринку товарів.

Розвиток високих технологій та широке застосування інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності для більшості успішних країн стали головними стратегічними напрямками для забезпечення конкурентних переваг на світових ринках. Для цих країн характерною спільною ознакою є ефективна державна інноваційна політика, яка ґрунтується на застосуванні дійових механізмів фінансування та стимулювання інноваційної діяльності широкого кола суб’єктів ринку. Окрім того, в країнах створено національні інноваційні системи і сприятливе підприємницьке середовище, що є головними передумовами ефективної взаємодії влади, бізнесу і науки у напрямку формування конкурентоспроможної економіки. Зростання вартості науково-дослідних фундаментальних досліджень посилило розвиток міжрегіональної кооперації в науково-технологічній сфері. Розвиток та диверсифікація форм і видів міжнародного науково-технологічного обміну створюють передумови для посилення транснрегіональних процесів. У зв’язку з цим в ієрархічній системі інноваційної діяльності посилюється роль мезорівня: інноваційна діяльність регіонів з інтенсивним розвитком високотехнологічних підприємств все більше набуває ознак гіперрівня.

Проте слід відзначити, що стан розвитку інноваційної діяльності в регіонах України на сучасному етапі не відповідає світовим тенденціям. Результати дослідження інноваційної активності суб’єктів ринку показали, що практично у всіх регіонах спостерігається низький рівень інноваційної діяльності. Аналіз важелів впливу на галузевий розвиток регіонів свідчить, що держава впливає на ці процеси опосередковано, а більш дійовий вплив здійснюють певні фінансово-промислові групи.

Вивчення динаміки розвитку інтегрованих корпоративних структур України дало змогу встановити, що вони швидкими темпами нарощують свій економічний потенціал і вплив на регіональну економіку (особливо в регіонах концентрації активів великих ФПГ), формують власну державну еліту та набувають ознак транснаціональних корпоративних структур. Вихід українського капіталу на світові ринки поклав початок інтеграції корпоративних структур в глобальний економічний простір, створив передумови для інтенсифікації інтеграційних економічних процесів в Україні і виходу інноваційної діяльності на гіперрівень.

Підсумки аналізу ролі міжнародних інтегрованих корпоративних структур в національних та світовій економіці та порівняння ролі ФПГ України в економічному розвитку держави дозволяють дійти висновку, що для українських ФПГ характерними є ті ж механізми та інструменти впливу, що й для метакорпорацій розвинутих держав світу. Отже, це дозволяє зробити припущення, що саме інтегровані корпоративні структури України в перспективі забезпечуватимуть інноваційний розвиток вітчизняної економіки як важливу необхідну умову забезпечення міжнародної конкурентоспроможності держави.

Дослідження факторів впливу на формування та використання інвестиційно-інноваційного потенціалу мезорівня дає підстави стверджувати, що інноваційний розвиток промисловості здійснюється лише завдяки активності підприємств та реалізації інноваційних стратегій великих ФПГ, яким належать відповідні активи. Щодо ролі держави, то основними механізмами впливу на технологічний розвиток промисловості є державні програми пріоритетного розвитку галузей промисловості та наукомістких технологій. Детальний аналіз змісту програм, інструментів та механізмів їх реалізації показав, що програми охоплюють практично всі галузі промисловості, що не сприяє концентрації зусиль та фінансових ресурсів на особливо важливих напрямах розвитку високотехнологічного виробництва. Основною причиною цього є те, що у державному управлінні розвитком промисловості збереглися методологічні підходи, які притаманні планово-розподільчій системі управління.

Щодо державної політики у відношенні ФПГ, то вона теж потребує змін, адже активна діяльність корпорацій вигідна і для держави. По-перше, вирішується проблема скерування банківського капіталу в промисловість; по-друге, збільшується надійність банківської системи як важливого сектора національної економіки, удосконалюється її структура; по-третє, підсилюється конкуренція між банками усередині ФПГ за обслуговування найбільш значущих учасників групи, між ФПГ – за залучення нових великих компаній.

З урахуванням сучасних проблем інноваційного розвитку регіонів України вважається за доцільне вивчати і впроваджувати досвід формування регіональної інноваційної політики європейських країн, де цілі, напрямки, політичні заходи розробляються для груп регіонів відповідно до їх класифікації.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що необхідною передумою для виходу економіки України на шлях стійкого зростання є впровадження ефективної регіональної інноваційної політики, яка спрямована на вирішення проблем соціально-економічної нерівномірності розвитку регіонів через створення сприятливого середовища для активізації інноваційної діяльності в регіонах, залучення їх до наукового та інноваційного простору.

Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, у представленому дослідженні визначено і згруповано за рівнями впливу державне регулювання інноваційної діяльності, а саме на глобальному, міждержавному, національному, регіональному, галузевому і особистому. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати в єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності.

У разі відсутності суттєвих змін в державній інноваційній та промисловій політиці (взагалі у стратегії розвитку національної економіки) можна передбачити, що міжнародна конкуренція буде спонукати українські ФПГ до впровадження високих технологій, що, в результаті, приведе до підвищення соціально-економічного розвитку регіональних економік і економіки держави в цілому.