Лозинський Ілля Євгенович

ПИТАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА НЕВІДНОВЛЮВАНІ РЕСУРСИ РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Національний гірничий університет, Дніпропетровськ

Розробка родовищ корисних копалин традиційно ґрунтується на першочерговому освоєнні тих ділянок, цінність яких значно більша. Цей вибір стосується таких показників як собівартість одиниці продукції при запланованому обсязі її виробництва, конкурентна ціна на перспективному ринку та якісні характеристики, що задовольнятимуть вимоги споживачів. Проте, додаткові ефекти, що виникають при здійсненні гірничо-збагачувальної діяльності та формують механізми тиску на підприємця, потребують вдосконалення існуючих підходів до визначення ціни невідновлюваних ресурсів.

Для оцінки ресурсів надр використовують підхід, що враховує сьогоднішні споживчі та неспоживчі властивості мінеральної сировини. За умов використання невідновлюваних ресурсів слід орієнтуватись на раціональне, заощадливе їх використання та спрямування частини рентного доходу на пошук штучних замінників або технологій, завдяки яким можна відмовитись від використання цього природного ресурсу в майбутньому.

На основі цих принципів формується ціна, яку сплачують гірничо-збагачувальні комбінати за гірничий відвід та видобуту сировину. Окрім того, попередження та ліквідація негативних екологічних явищ визнається обов'язком розробника, що може здійснюватись шляхом застосування вже існуючих технологій, які не потребують доопрацювання.

Таким чином, у витратній частині гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) можна відокремити декілька складових: витрати на сплату рентних доходів державі (суспільству); витрати на здійснення основних виробничих процесів; витрати на запобігання або усунення негативного екстернального впливу. Змінювання ефективності господарської діяльності ГЗК може відбуватись при коливанні перелічених складових, що мотивує підприємство до зменшення його продукту. Це визначає важливість урахування в регуляторних рішеннях їхнього впливу на ефективність діяльності суб'єкта господарювання, граничний рівень якої слід визначати не лише рівнем беззбитковості, але й нормою прибутковості, яка задовольнятиме власника об'єкта здійснювати підприємницьку діяльність з урахуванням специфічного ризику. Функціонування підприємств на межі граничної рентабельності або в умовах збитку, що компенсується державним субсидуванням, змінює лише механізм, але не стосується принципу сплати за природний ресурс.

Поступовий перехід до ділянок родовищ, які мають гірші за попередні характеристики, сприяє підвищенню вартості виробництва продукту та зменшенню його ефективності. Тому, вільні фінансові ресурси підприємств та можливості сплачувати підвищені природоохоронні платежі значно скорочуються. Це визначає необхідність планувати та забезпечувати фінансування природоохоронної діяльності, пов'язаної з використанням природного ресурсу, в період найбільшої економічної ефективності господарювання.

Ціни на мінеральну сировину зростатимуть, доки витрати на виробництво її штучного замінника або відмову від використання природного ресурсу, не будуть менше за граничні витрати ГЗК. Непрямим способом заміщення природної сировини є змінювання структури споживання або її імпорт з інших регіонів. Здійснювати тиск на ГЗК з метою інтерналізації більшості екологічних витрат можливо до мінімально припустимого наближення до межі, яка встановлюється цінами на імпортовану сировину.

Для концентрації ресурсів, необхідних для забезпечення сталого розвитку гірничого регіону може відбуватися часткове вилучення диференційної ренти, враховуючи величину необхідних коштів і прогнозоване значення диференційної ренти, яку утворюють родовища та на експлуатацію яких вирішено увести податок. Отже, ставки податку є змінною величиною та застосовуються до одиниці погашених запасів.

Наявність зворотного зв'язку між витратами та результатами, що належать до різних моментів часу, обумовлює те, що сьогоднішні додаткові доходи від надлишкової експлуатації природного об'єкта в майбутньому формують додаткові втрати. Тобто оптимізувати процес видобутку мінеральної сировини слід в динаміці. Поступове обмеження обсягів видобувної діяльності має стимулювати утворення спільних гірничо-металургійних господарських структур, в межах яких відбуватиметься підвищення еколого-економічної ефективності господарювання за рахунок отримання синергетичних ефектів.

Підприємство використовує різні ресурси для досягнення власних цілей, що є можливим за умов отримання ним прибутку. При конкурентній боротьбі, наявності технологічних ланцюжків переділу мінеральної сировини, зростаючій вартість інших складових виробничого процесу (заробітна плата, електроенергія тощо) прибуток ГЗК формується шляхом мінімізації собівартості продукції. При збільшенні ціни природного ресурсу та відповідного зменшення обсягу його споживання гірничо-збагачувальні комбінати матимуть труднощі щодо зменшення собівартості продукції та збільшення прибутку. Звідси випливає розходження в цілях економіки підприємства, яка мінімізує витрати, та економіки природокористування, що забезпечує фінансові передумови відновлення природних ресурсів.

Теоретичним підґрунтям економіки природокористування є концепція основного капіталу, яка передбачає сталість та збільшення суми природного, людського капіталу, а також капіталу, утвореного людиною. При цьому, надаються різні інтерпретації обсягів основного капіталу, тобто можлива заміна одного капіталу іншим (природного – капіталом, створеним людиною).