УДК 372.4

Аспірант Баранова Анастасія Миколаївна

Луганський національний університет

Інтерактивні технології навчання як засіб формування інтересу до пізнання у молодших школярів

Одним із провідних орієнтирів української освіти і виховання є врахування здібностей, нахилів та інтересів школярів у процесі пізнання, що визначено Законом України “Про освіту”. Завдання створення сприятливих умов для творчого характеру навчальної діяльності дітей, які б допомагали їм самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації, формували потребу особистості в подальшому творчому сприйнятті світу – належить до таких, що невтрачають актуальності.

Інтерес до пізнання навколишнього середовища виступає своєрідним епіцентром розвитку учня, його пізнавальної самостійності, формування позитивного ставлення до результатів власної праці. Пізнавальний інтерес значною мірою визначає поведінку людини, її духовну й розумову сфери, інтелектуальні, морально-етичні і комунікативні якості, отже, він забезпечує виховання творчої особистості. Інтереси людини до пізнання дійсності чинять суттєвий вплив на особистість, вони тісно пов’язані з увагою, пам’яттю, мисленням, емоціями, волею і сприяють творчій самореалізації і духовному самовдосконаленню людини. [ 1, с. 5, 6]

Зацікавити, а не дати знання в готовому вигляді − завжди було метою дидактики і теорії виховання. Інтерес є тією іскоркою, з якої згодом розгоряється жадоба до знань. Він − основа розвитку нахилів учнів, а отже, і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу до учіння, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання. Це завдання розглядалося педагогами всіх епох. Педагогічний підхід до проблеми інтересу пов’язаний із вивченням умов його розвитку в навчальній та позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів, прийомів, засобів формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності.

Науковці відзначають прикрий факт, що інтерес до знань в учнів падає. З метою успішного розв’язання даної проблеми застосовують в навчально-виховному процесі активні та інтерактивні методи роботи, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення. Вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення. Я. А. Коменський зазначав: “Якщо навчання дається дитині важко, то в цьому передусім винні методи, якими її навчають”. [5, с. 273] Це положення не втратило своєї актуальності й значимості і в наш час.

Щоб формувати в сучасних учнів пізнавальні інтереси, необхідно всебічно вивчити їх та проаналізувати засоби, які б були більш доцільними у формуванні інтересу до пізнання. Метою даної статті є визначення сутності інтерактивних технологій як одного із засобів формування інтересу до пізнання у молодших школярів. Педагоги-дидакти приділяють велику увагу вивченню питання ефективності застосування різноманітних форм і методів роботи у навчально-виховному процесі. Педагогічні дослідження свідчать, що учні під час розповіді вчителя засвоюють 5% навчального матеріалу, під час читання – 10%, наочні та аудіо матеріали ефективні на 20%, демонстрація – на 30%, робота в дискусійній групі – 50%; практика через дію ефективна на 75%. І тільки під час навчання інших навчання дає учням 90% результат. Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їх перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань.

Розробкою елементів інтерактивного навчання в історії освіти України почали займатися ще в першому десятиріччі минулого століття. Подальші розробки елементів інтерактивного навчання можна знайти у працях В. Сухомлинського, учителів-новаторів 70−80-х років (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та ін.). Зокрема, В. Сухомлинський (1918—1970) закликав спеціальними заходами і прийомами підтримувати бажання учнів бути першовідкривачами. Це стало підґрунтям для виникнення теорії та практики розвивального навчання. Наприкінці ХХ ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різних предметів від молодшого шкільного віку до старшого.

Ключовим в розумінні психологічної основи інтерактивних методів є поняття інтеракції, більш відомого в російській та українській психологічній літературі як міжособистісна чи соціальні взаємодія. Одна людина здатна своєю дією вносити зміни у поведінку і діяльність іншої та водночас і сама змінюється внаслідок дій свого партнера. Таким чином, психологічною сутністю інтерактивного навчання є міжособистісна (соціальна) взаємодія у процесі спілкування і співпраці між учнями та педагогом.

Якщо йти за етімологією, то слово "інтерактив" прийшло до нас з англійської мови від слова "inter" − взаємний і "act" − діяти. Одже, інтерактивний − здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання − це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету − створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [6, с.9]. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Головна риса інтерактивного навчання – використання власного досвіду учнями під час розв’язання проблемних питань. Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових   ігор,   моделювання   життєвих   ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі. Вона передбачає навчання однією людиною групи учнів; всі учні групи працюють над одним завданням разом, мають змогу корегувати один одного у відповідях. Така форма роботи допомагає вчителю якомога більше стимулювати пізнавальну діяльність молодших школярів, а отже заохочувати їх до навчанння й формувати стійкий пізнавальний інтерес.

Мотиваційний етап кожного уроку у початковій школі є найбільш значущим етапом усього педагогічного процесу. Метою етапу мотивації є фокусування уваги учнів на проблемній ситуації та виклик інтересу до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дозволяе дітям насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший матеріал і виконувати зовсім інші завдання. Отже, суб’єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз буде робити. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності, не може бути ефективного пізнання. 3 цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їхнього отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Цього можна досягти завдяки використанню нескладних інтерактивних технологій („мозковий штурм”, „мікрофон”, „карусель” тощо). „Мозковий штурм” – це такий метод вирішення проблеми, коли всі учасники розмірковують над однією проблемою. Цю технологію застосовують, коли потрібні кілька варіантів розв’язання проблеми. Опираючись на життєвий досвід та знання, всі учасники обговорення вільно висловлюють свої думки. Мозковий штурм спонукає учнів виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналізувати ситуацію. За короткий термін (до 3 хв.) вдається зібрати велику кількість ідей (записуються на дошці). На завершальному етапі цієї ідеї систематизують, аналізують, обговорюють та виділяють абсурдні, хибні й ті, що допоможуть розв’язати проблему. Пропозиції щодо вирішення проблеми зберігаються протягом уроку й використовуються як опорний конспект під час узагальнення і систематизації вивченого матеріалу. „Мікрофон” − ця технологія є різновидом загально групового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи по черзі. Перед класом ставиться запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово однокласнику. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. По закінченню вчитель або учень, який добре володіє цією темою підбиває підсумок. „Карусель” − це один із варіантів кооперативного навчання, при якому одночасно залучаються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для: 1) Збирання інформації з будь-якої теми; 2) Інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань; 3) Розвитку вміння аргументувати свою позицію. Клас об’єднується у кілька бригад (залежить від кількості проблем, що будуть вирішуватися). Кожна з них обирає бригадира, який відповідає за збір інформації. Групи отримують завдання, обговорюють його та занотовують на аркуші паперу основні тези (до 3 хв.). Після запису інформації аркуші передаються за годинниковою стрілкою від однієї групи до іншої. Кожна команда знайомиться із записаними фактами та при необхідності доповнює своїми. Коли „карусель” робить один оберт, бригада узагальнює матеріали та звітує з певної проблеми.

Таким чином, застосування інтерактивних технологій навчання сприяє розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів. На уроках, де використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесу. В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань. Саме за таких умов можливе виховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв’язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Література:

1. Волостникова А. Г. Познавательные интересы и их роль в формировании личности. Учебно-методическое пособие. – Свердловск, 1971. – 13 с.

2. Давиденко В. Використання інтерактивних прийомів навчання на уроках у 1 класі – 2004. – №1. – С. 17 – 18.

3. Іванішена С. Форми та методи інтерактивного навчання – 2006. – №3. – С. 9 – 11.

4. Комар О. Інтерактивні технології – технології співпраці //Початкова школа – 2004. – №9. – С. 5 – 7.

5. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. В 2-х т. Т. 1. - М.: 1982.

6. Побірченко Н., Коберник Г. Інтерактивне навчання в системі освітніх технологій // Початкова школа – 2004. – №10. – С. 8 – 10.

7. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К.: А.С.К., 2004. − 192 с.

8. Шевчук І. Використання інтерактивних технологій у проведенні виховних годин // Початкова школа – 2004. – №5. – С. 13 – 15.

9. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136.