Политология/5. Политическая социология

Софія Кіршенблат

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Методологічні підходи до визначення феномену популізму

Поняття популізму зараз присутнє, мабуть, у кожній країні з демократичною політичною культурою, втім, не зважаючи на те, що цей термін використовується істориками, соціологами, політологами, журналістами з метою описати соціальні, політичні та інституційні явища, суть яких подекуди є діаметрально протилежною. Ці розходження у думках можна пояснити тим фактом, що популізм з’являвся у різні часи у різних політичних системах. І на сьогоднішній день популістські лозунги використовуються не тільки радикальними партіями, як колись вважали дослідники популізму П. Тагьєф, К. Мад, П. Теггерт тощо. Популістська риторика розроблялася політичними силами як лівого, так і правого спрямування, і сьогодні він не обмежується лише політичними партіями, популізм все більше починає асоціюватися з сучасними європейськими політичними лідерами та рухами.

Існує багато підходів до тлумачення поняття “популізм”: вчені намагалися розробити типологію популізму та представити його у різних контекстах, залучаючи до цього дискурс, стратегію та ідеологію партій. Ми проаналізуємо деякі найвідоміші підходи до вивчення цього феномену.

П’єр-Андре Тагьєф визначив популізм як тип соціальної та політичної мобілізації, яка може бути пов’язана лише із політичними діями та дискурсом, а не з політичним режимом чи ідеологією. Згідно із цим підходом, популізм є політичним стилем, який адаптується до різних ідеологічних рамок та систем. Суттєвою характеристикою популізму є визнання народу найвищою цінністю [5; c. 34]. Вчений припускає, що популізм не є ідеологією, і найважливішою його характеристикою є прославляння народу. Із цього випливає, що популізм призначений для громадян, більшості, звичайних людей, які є жертвами, бідними, незалежними або народу. Прославлення народу присутнє як основна характеристика популізму і у інших дослідників, які вважають, що воно “містить у собі переконання, що народ не тільки ж рівним своїм правителям, але навіть кращим за них” [4; c. 101]. Шилз вважає, що популізм впускає у політику “зворотній егалітаризм”. П. Теггерт завершує цю думку, але при цьому зауважує, що у популізму панує думка про те, що “політикам властива корумпованість, тоді як справжня мудрість і чистота існує лише серед народу” [5; c. 76]. Подібний підхід до категорії “народ” у даному аспекті підтримується також і І. Мені та І. Сурелем. Народ ввижається ними як єдиний об’єднуючий центр, який об’єднує “справжніх людей” [2; c.12]. Дотепер не зовсім зрозумілим є подібне розмежування, але, маємо підстави вважати, що воно є більш символічного характеру та залежить безпосередньо від типу популізму.

Основною характеристикою народу крізь призму популізму є єдність. Це означає, що існують кордони, які розділяють “нас” та “їх”, включених і невключених до поняття “народ”. Згідно з М. Канован, популізм передбачає той факт, що народ є легітимним сувереном, який протиставляється політичній еліті [1; c. 34]. Визначення популізму, яке чудово підсумовує усе вище сказане, запропоноване К. Маддом, який визначає це поняття, як “ідеологію, яка розглядає суспільство як дві окремі гомогенні та антагоністичні групи, “чистий народ” та “корумповану еліту”, та яка обумовлює те, що політика повинна бути вираженням загальної волі народу” [3; c. 541].

Втім, визначати популізм як ідеологію є достатньо ризикованим, адже за таких умов цей феномен набуває зовсім інших параметрів, і його потрібно ставити в один ряд із демократією, консерватизмом, фашизмом та іншими ідеологіями, тим часом, як приклади популізму тяжко визначити як ідеологію. П. Теггерт пише, що популізму як ідеології бракує ключових цінностей [5; c. 2]. М. Канован підкреслює, що на відміну від соціалістів чи лібералів, популісти не можуть самостійно визначитись, що означає сам популізм, який є дуже неоднозначним за своєю сутністю [1; c. 405]. Популізм здається елементом ідеології, її характерною рисою. У свої новій книзі К. Мадд надає оптимальне визначення популістських радикально правих сил як поєднання трьох ключових характеристик ідеології: нативізму, авторитаризму та популізму. Він зауважує, що будь-яка ідеологія має ключові та периферичні поняття [3; c. 544]. У даному випадку, ключовим поняттям популізму є здоровий глузд народу. Стверджуючи, що популізм проголошує волю народу як найвищу, у порівнянні із будь-якими іншими стандартами, популізм одночасно ідентифікує волю народу із справедливістю та моральністю [4; c. 98]. Визначення К. Мадда має найбільш точний підбір ключових характеристик популізму для розуміння того, наскільки популізм є справжньою ідеологією.

Зазвичай популізм виникає як супутник змін, криз та несприятливих ситуацій у суспільстві, тому деякі автори називають його популістським рухом. Через те, що популісти об’єднуються заради подолання певних кризових явищ, популістський рух тяжко підтримувати протягом тривалого часу, адже він є здебільшого епізодичним явищем. Популізм характеризується значною мінливістю, що ускладнює спроби його детального визначення, адже популізм “набуває відтінку того суспільства, у якому він з’являється”, використовуючи характерні традиції, міфи та символи з метою інтеграції народу [5; c. 4]. Популізм з’являться спершу як рух, вираження волі народу. Популісти надають перевагу протестам як формі політичного представництва – вони організовують демонстрації, нелегальні страйки, блокади, бойкоти тощо. Коли популісти об’єднуються у партію, вони не використовують поняття “партії”, полюбляючи називати себе “лігою”, “фронтом” тощо. Зазвичай подібні рухи очолюються харизматичним лідером, здебільшого з авторитарними, диктаторськими або патернальними рисами. Популістський лідер зазвичай використовує багато демагогії, звертаючись до невдоволення, стурбованості та сподівань населення, пропонуючи легкі вирішення складних проблем, на яких базуються політичні програми. Роль лідера та його позиція у партії є однією з причин, чому популістські партії є такими незвичними. Політичне життя таких партій залежить від популярності їхніх лідерів. Міцні позиції лідерів є також причиною нетривалого життя популістських партій, адже перехід подібного лідерства до когось іншого є досить проблематичним (наприклад, проблематичний наслідування лідерства після вбивства Пім Фортайна).

У багатьох визначеннях популізму використовуються деякі риси авторитаризму, націоналізму, соціалізму для опису ключових характеристик цього феномену, який внаслідок цього стає ще більш абстрактним і заплутаним. Єдиними безперечними характерними рисами популізму, наявність яких підтверджують більшість дослідників, є негативізм, єдність цільової аудиторії та існування харизматичних політичних лідерів.

Література

1. Canovan M. The People, the Masses, and the Mobilization of Power: The Paradox of Hannah Arendt's "Populism" // Social Research. – # 69(2). – 2002. – Pp. 403-422.

2. Meny Y. and Surel Y. Democracies and the Populist Challenge. – New York: Palgrava. – 2002. – 272 p.

3. Mudde C. The Populist Zeitgeist // Government & Opposition. – # 3. – 2004. – Pp. 541-563.

4. Shils E. The Torment Of Secrecy: The Background And Consequences Of American Security Policies. – London: Heinemann. – 259 p.

5. Taggart P. Populism.– Buckingham: Open University Press. – 2000. – 128 p.

6. Taguieff P. A. Les fins de l'antiracisme. – Paris: Editions Michalon. – 1995. – 708 p.