Економіка/11.Логістика

Смирнов І.Г., доктор географічних наук, професор

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

«ФІКТИВНА» ЛОГІСТИКА ЯК СКЛАДНИК ОПЕРАЦІЇ «OVERLORD»

При розгляді історичних коренів логістики звичайно підкреслюється, що особливо бурхливий практичний розвиток вона дістала в ході дій Збройних Сил США в Європі на заключному етапі Другої Світової війни. Проте більш детальних відомостей про це не наводиться. Між тим, потужне логістичне забезпечення військових дій тоді здійснювалось не тільки американцями, але й загалом союзницькими військами, що знайшло концентрований вираз в операції з підготовки та самої висадки військ союзників у Нормандії влітку 1944 року, що знаменувало відкриття «другого фронту» проти нацистської Німеччини та її союзників. Літературні джерела та публікації з теми статті є численні, але інформація, що в них міститься є надто короткою і загальною. Зокрема, можна послатися на праці А.А. Смєхова [1,5], А.М. Гаджинського [2,17], Б.А. Анікіна [3,12], В.І. Сергеєва [4,7,12], С.В. Саркісова [5,12], О.М. Сумця [6,20]. Більш детальний, хоча й критичний аналіз використання логістики військами союзників у ході Другої Світової війни, наведений в книзі Д. Шехтера та Г. Сандера [7,71,80], але й вони не повністю розкривають логістичну підготовку та забезпечення проведення операції з відкриття «Другого фронту», відомої під кодовою назвою «OVERLORD», зокрема мистецьке застосування «фальшивої логістики» з метою дезінформації супротивника щодо можливого місця і часу висадку союзників. Метою статті є розкрити сутність та особливості здійснення «фальшивої логістки» в операції «OVERLORD», що донедавна становило одну з таємних сторінок Другої Світової війни, яку стало можливим розсекретити зовсім недавно.

З часом розкривають свої таємниці сторінки Другої світової війни. Багато з них були пов'язані з логістикою, що уже тоді активно застосовували збройні сили США й союзницькі війська в ході дій у Європі. Подаємо до уваги читачів розповідь про одну з таких операцій, що розсекретили зовсім недавно. Вона полягала в успішному застосуванні «фальшивої» логістики Об'єднаним командуванням союзницьких військ у ході підготовки до висадки в Нормандії в червні 1944 р. До речі, матеріал показує глибоке розуміння важливості логістики вищим керівництвом країн антигітлерівської коаліції, зокрема, прем'єр-міністром Великобританії Уїнстоном Черчіллем, чого хочеться побажати й посадовим особам незалежної України в XXI столітті.

Важливою складовою успішного здійснення плану висадки союзницьких військ у Нормандії 6 червня в 1944 р., відомого під кодовою назвою «Overlord», стала схема дезінформації супротивника щодо можливого місця й часу висадки, зашифрована під назвою «Fortitude». Ця схема складалася із двох частин - «Північ» (у Шотландії) і «Південь» (на південному сході Англії) і передбачала активне застосування «фальшивої логістики», тобто мистецької імітації концентрації військ, зокрема, танкових сил, логістичного забезпечення їх «функціонування» і транспортно-тилового «господарства» - для того, щоб перешкодити вищому командуванню Вермахта визначити дійсне місце й час головного удару військ союзників під час їхньої висадки в Північній Франції,

Черчілль у супроводі двох своїх колег - генерал-майора Леслі Голліса, який виконував функції першого заступника військового міністра - голови комітету начальників штабів - і полковника Рональда Вінгейта, начальника відділу загального планування військового міністерства, приїхав подивитися першу лінію танків.

«Приголомшлива картина військової міці», - схвально сказав прем'єр-міністр. - Отже, ви завіряєте мене, Голлісе, що кожен із цих потужних танків може бути ушкоджений стрілою, випущеної з лука, або навіть за допомогою звичайного складного ножа?», «Саме так, прем'єр-міністре, - погодився Голліс. - Фермер з найближчого села сповістив місцевого командира про те, що його бик випадково пошкодив один із цих танків. Фермер був міцно здивований, коли побачив, яко ріг бика вільно ввійшов до боку танка, після чого танк зруйнувався. Він не міг зрозуміти, у чому справа». «Я думаю, ви не стали просвіщати його?». «Ми пояснили, що це повнорозмірні гумові моделі танків, призначені для військових навчань».

Надувні гумові танки були частиною надзвичайно складного плану «Fortitude» (англ. «мужність»), метою якого було переконати Вище німецьке командування - OKW – у тому, що головним місцем висадки союзницьких військ буде не узбережжя Нормандії, а інший район на французькому березі Атлантики - біля протоки Па-де-Кале.

OKW було впевнене, що союзникам насамперед необхідно захопити великий порт у Північній Франції, щоб мати можливість розвантажувати морський транспорт із військами й танками й створити тилову базу з необхідними запасами. З німецької точки зору, найбільш підходящим портом для висадки союзних військ був Кале, оскільки там були причали й доки, крім того, цей порт знаходився близько до англійського берега, у найбільш вузькому місці протоки Па-де-Кале й поблизу німецьких баз по запуску ракет «ФАУ». Взагалі, це був найближчий до Німеччини великий французький порт. У силу вищенаведених причин OKW уважало саме порт Кале першочерговою мішенню для нападу, і відповідним чином посилило й без того потужну його оборону.

Протягом багатьох місяців спеціальний загін британських офіцерів, створений особисто У. Черчіллем, з безневинною назвою «Лондонська контрольна секція» (ЛКС), невтомно підтримував подібну думку OKW. Під керівництвом полковника Джона Білена ЛКС створила величезне «фантомне» військо з тисяч британських, американських і канадських підрозділів, сконцентрованих на Південному Сході Англії, звідки ближче всього було до порту Кале. Все англійське узбережжя біля протоки Па-де-Кале було вкрито військовими наметами. Намети були пустими, однак біля них стояло безліч воєнних кухонь, із труб яких щодня валив густий дим. Здалеку й з висоти виглядало це так, начебто тут зібрано декілька дивізій. Крім того, десятки вантажних автомобілів, легкових штабних авто і машин «швидкої допомоги» з великими червоними хрестами постійно їздили серед військових «складів» із запасами й амуніцією, побудованих на швидку руку, проте обгороджених колючим дротом.

Понад чотириста поромів, барж й інших плавзасобів було зібрано й пришвартовано в районі гирла Темзи. З висоти це виглядало як потужний флот, зосереджений з метою наступної висадки союзницьких військ. У дійсності це теж були макети кораблів, зібрані з підсобних засобів. На деяких із цих кораблів навіть були екіпажі, які щодня «драїли» палубу. Це виглядало так, начебто «флот» готувався до швидкої висадки. Біля англійського порту Дувр три квадратних милі узбережжя були звільнені під величезну базу пально-мастильних матеріалів, що нібито повинна була забезпечувати потреби союзних військ за їхньої висадки в Кале. Конструкції бази складалися з труб, будівельних лісів, порожніх цистерн і насипних дамб. Вітродуйна машина, запозичена з кіностудії, створювала ефект постійних хмар пилу на будівельному майданчику, що з висоти знову ж таки виглядало як інтенсивна підготовка бази до майбутньої висадки військ.

Літаки RAF отримали наказ регулярно патрулювати місця фальшивої концентрації військ, але при цьому пропускати окремі німецькі розвідувальні літаки, щоб ті змогли фотографувати «підготовку» до висадки, але вони не повинні були спускатися нижче 30 тис. футів (750 м). Вище фальшива концентрація сил виглядала цілком правдоподібною, нижче німецькі фотокамери могли виявити підробку.

Також у місцевій пресі з’явились фото генерала Монтгомері, що відвідав Дувр, і генерала Ейзенхауера, який привітав колег з відкриттям нової військової бази, призначення якої «залишиться секретом до кінця війни». Протягом декількох місяців місцеві газети друкували листи мешканців Дувра зі скаргами на падіння моралі через наплив американських і канадських військових. Копії цих газет відсилалися в Лісабон, звідки ця інформація надходила до Німеччини.

План «Fortitude» складався із двох частин -«Північ» й «Південь». План «Північ» концентрувався на фіктивній діяльності об'єднаних британо-американських військ, зібраних у Шотландії Разом з такими ж фіктивними «радянськими військами» вони нібито готувалися атакувати Норвегію. Гітлер вважав, що Норвегія є надзвичайно важливою для захисту всього континенту, тому тримав там гарнізон в 380 тис. чоловік з танками й літаками, а також 1500 берегових гармат. Метою плану «Північ» було забезпечити, щоб ці німецькі війська й зброя залишалися на місці, а не були перекинені у Францію в переддень дійсного відкриття другого фронту, коли їхня присутність була б украй небажаною.

У той же час на півдні Англії фіктивна друга група армії Сполучених Штатів під командуванням генерала Джорджа С. Паттона концентрувала свої «сили» у районі Дувр-Кембридж-Кінгз-Лінн. Джипи й інша автотехника регулярно патрулювали дороги. По їхніх раціях оператори віддавали майже відкритим текстом розпорядження фіктивним дивізіям, бригадам і батальйонам, створюючи враження, що тут сконцентровані значні сили. Ці повідомлення можна було слухати на півночі Франції, що й робили німецькі радисти, нагромаджуючи «інформацію» про наміри союзників.

Щоб підтвердити цю «інформацію», були додатково задіяні німецькі шпигуни, що працювали під британським контролем в Англії. Всі вони дали в Німеччину інформацію профіктивну концентрацію військ союзників - із вказівкою дійсних полків, а також їхніх геральдичних знаків, - для того, щоб німецька розвідка змогла проконтролювати їхнє існування, але не дійсне місце зосередження.

Але все ж таки залишалися питання - чи насправді OKW повірило тому, в чому його так намагалися переконати союзники? Військова й логістична підготовка до операції «Overlord» тривала майже три з половиною роки. Незважаючи на поразки й відступи в Північній Африці та Італії, фашистська Німеччина ще залишалася настільки сильною, що навіть об'єднані сили союзників, підтримувані величезними промисловими ресурсами США, не могли бути впевненими в успіху висадки своїх військ у Північній Франції. Усе залежало від швидкості захоплення й утримання союзницькими військами плацдарму. Якби це не вдалося зробити одразу, операцію з висадки союзників довелося б відкласти на кілька тижнів. Задум союзників був би розкритий, і німецька оборона в Нормандії була б посилена. Знадобилося б розробляти новий план, що зайняло б багато часу.

Отже, було необхідно, щоб німецьке командування прийняло фальшиві плани наступу союзників за дійсні. Якщо німецький опір виявиться слабким, втрати обох сторін будуть невеликі. У випадку ж серйозного опору кінцева перемога може віддалитися на невизначений строк, що викличе більші людські втрати. Нарешті, якщо атака союзників буде відбита або попереджена, це призведе до непрогнозованих військових і політичних наслідків. Відповідальність за всі можливі варіанти лягла на обмежене коло британських військових, звання яких зовсім не відповідали важливості поставленого перед ними завдання. Однак саме від них залежав успіх або поразка операції «Overlord».

Черчілль і його соратники, закінчивши свою інспекцію, продовжили нараду.

«План гарний, але чи переконає він німців? - запитав Черчілль. - Це вони є головною аудиторією, заради якої створений весь цей театр, не ми. А ви що думаєте, Вінгейте?»

«За всіми перехопленими відомостями, прем'єр-міністре, німецьке вище командування вважає, що головна висадка буде в Па-де-Кале. У цьому впевнені й Рундштедт, і Роммель».

«А що Гітлер?" – поцікавився Черчілль.

«Він ще не вирішив остаточно».

«Тоді ми повинні допомогти йому прийняти правильне рішення».

Різниця думок була досить серйозною між Гітлером, Роммелем і фельдмаршалом Гердом фон Рунштедтом, німецьким головнокомандуючим на Заході, який був надзвичайно обережний, оскільки мав значний військовий досвід. Фронт, за який він відповідав, був довжиною близько 3 тис. миль, від Амстердама на півночі до іспанського кордону на півдні, а потім уздовж усього південного узбережжя Франції до кордону з Італією. Для захисту цього всього в Рунштедта було шістдесят дивізій, що означало для кожної дивізії фронт оборони в 50 миль. Рунштедт усвідомлював небезпеку свого розтягнутого фронту й був у найвищому ступені зацікавлений у визначенні точного місця атаки союзників, щоб зосередити тут свої сили. Гітлер ускладнив йому це завдання, призначивши фельдмаршала Роммеля відповідальним за всю прибережну оборону. Ці два фельдмаршали були військовими професіоналами найвищого рівня й розуміли невідворотність висадки військ союзників, але між ними не було повної згоди щодо місця висадки й засобів оборони.

Роммель знав з досвіду про важливість переваги в повітрі, розумів, що у випадку висадки така перевага буде за військово-повітряними силами союзників. Тому він вважав за доцільне зібрати всі сили на узбережжі, щоб одразу знищити десант союзників, не дати їм створити позиції на березі. Рунштедт погоджувався щодо небезпеки з повітря, однак він вважав цілком можливим повітряний десант союзницьких військ у районі Парижа, тому не хотів збирати всі сили на узбережжі.

У свою чергу Гітлер, що ніколи не погоджувався з думкою Ради військових експертів і беззаперечними фактами, оскільки довіряв лише власній інтуїції, не був схильний приймати сторону ні Роммеля, ні Рунштедта, Він побоювався атаки союзників з півдня, із Середземномор'я. Щоб посилити ці побоювання, а також збільшити число розбіжностей між фельдмаршалами, які не погоджувались з фюрером, британськими військовими фахівцями була розроблена й здійснена така схема.

Актор Клифтон Джеймс, що був на військовій службі в Британській армії, одного разу з'явився в аматорському спектаклі в ролі генерала Монтгомері. Подібність його з генералом була настільки великою, що після відповідного вишколу ходи й манери говорити, ЛКС довірила йому зіграти цю роль ще раз. К. Джеймс прилетів у Гибралтар як генерал Монтгомері - без найменшої спроби приховати цей візит. Відбувся його врочистий обід з губернатором (який у минулому вчився разом з генералом Монтгомері в Британській військовій академії Сандхерст). Потім він злітав в Алжир, щоб зустрітися там із британським командуючим. Німецькі агенти справно проінформували своє керівництво про візит «генерала Монтгомері», і в підсумку за вказівкою Гітлера OKW спішно прийняло план відбиття очікуваної висадки союзників з боку Середземномор'я.

Ще одна різниця думок між фюрером і його генералами торкалася питання, як краще використати танкові дивізії. З таким протяжним фронтом, який потрібно було захищати, їхня присутність у потрібному місці в потрібний час набувала критичного значення. Гітлер не визнавав мобільної війни, і тримав під особистим контролем всі танкові підрозділи. Тому ні Рунштедт, ні Роммель не могли пересунути жодної танкової дивізії у Франції без дозволу фюрера. Розвідка союзників визначила точні місця перебування цих дивізій на підставі радіоперехоплень й повітряних даних, а також завдяки роботі французького Руху опору, чиї агенти організували мережу пралень за низькими цінами. Саме до них зверталися ощадливі німецькі інтенданти, а випрана білизна відправлялася за адресами німецьких військових частин, у т.ч. танкових дивізій. Через годину ці дані вже були в Англії - за допомогою радіо або поштових голубів.

У такий спосіб було виявлено, що OKW тримає у Франції 10 танкових дивізій. Кожна дивізія складалася з декількох сотень танків, а також іншої техніки, у тому числі бронетранспортерів. Гітлер наказав розмістити їх так, щоб вони змогли відбити напад як з півночі, так і з півдня Франції. Отже, танкові дивізії Вермахту у Франції були розосереджені по території. Таку ситуацію потрібно було зберегти як можна довше - аж до висадки союзників у Нормандії, коли буде цінним кожен день й кожна година. Із цією метою учасники французького Руху опору систематично підривали залізничні колії й рухомий склад, а літаки RAF бомбили залізничні мости й тунелі на шляхах до Нормандії

Тепер Черчілль поставив Голлісу питання: «Чи є дані про те, що танкові дивізії готуються до маршу?».

«Відносно цього ми маємо суперечливу інформацію, прем'єр-міністре, - відповів Голліс. - Роммель вимагає термінового перекидання танків якнайближче до північного узбережжя, але Рунштедт із ним не погоджується. Останнє слово за Гітлером. Чи будуть танки рухатися або залишаться на місці, залежить тільки від нього, а також від того, хто буде його вухами».

«Із цього приводу можу сказати тільки одне, джентльмени, - відгукнувся Черчілль, - Цей привілей слід неодмінно залишити за нами».

«Конче необхідно знайти засіб переконати Гітлера не пересувати танкові дивізії з місць їхньої нинішньої дислокації, незважаючи на аргументи Роммеля й Руншедта. Я маю на увазі щось несподіване, що могло б подіяти на його серце й уяву, можливо, абсолютно ірраціональним способом. Нам не потрібно багато часу, джентльмени. Досить буде двох-трьох днів. Це буде достатнім бонусом після нашої висадки, оскільки будь-який рух потім буде під загрозою наших повітряних ударів. Ви зрозуміли це, Вінгейте? Потрібний останній поштовх, щоб схилити думку фюрера на нашу сторону, хоча б ненадовго».

«У нашому розпорядженні залишилося мало часу, прем'єр-міністре, але коли б навіть у нас було ще кілька тижнів, важко додати що-небудь істотне до тієї картини фіктивної логістики можливої висадки союзників у Франції, яку ми створювали протягом останніх років. Але, як художник, сер, ви, без сумніву, погодитеся, що коли оригінал картини є під сумнівом, положення може виправити дійсний підпис художника на ній».

«Розумію. Ви маєте на увазі яку-небудь спеціальну схему?»

«Я вже говорив про неї генералові Моргану, прем'єр-міністре», - зізнався Вінгейт.

Генерал Фредерик Морган був Британським начальником штабу при генералові Ейзенхауері, головнокомандуючому Об’єднаними силами союзників. У цій якості Морган відповідав за весь процес планування висадки - як дійсної, так і фіктивної.

«І що сказав Морган?», - запитав Черчілль.

«Він не вважає мою пропозицію достатньо реальною, прем'єр-міністре».

«Це вирішуватиму я. Продовжуйте».

«Потрібно послати в Німеччину одного з таємних німецьких агентів, які працюють на нас тут. Ми вже напрявляли одного чи двох з них до Лісабону, де вони зустрілись з німецькими колегами, успішно виконали наші завдання й повернулися до Лондону. Ми оберемо одного з них, найбільш гідного довіри, і він повернеться в Німеччину, нібито виконавши завдання Гітлера, а в дійсності - виконуючи наше завдання. Він повезе із собою папери, які підтвердять усе, що ми хочемо підтвердити. Я вважаю, що такий захід саме й зможе схилити баланс довіри на нашу користь - принаймні, на той час, щоб ми змогли скористатися перевагою».

«Досить ризикована пропозиція, Вінгейте. Як на мене, вона викликає занадто багато питань. Уявіть на хвилину нас на місці Гітлера. Чому ця людина так раптово прибула з цінною інформацією? А чому ми впевнені, що цей агент поїде до Німеччини? Він уже один раз зрадив, щоб урятувати свою шкіру. Він може це зробити ще раз. Подорож до Лісабону – одна справа, але до Берліну - зовсім інша. А може, він вважатиме за краще де-небудь відсидітися до висадки наших військ, щоб потім приєднатися до них, або взагалі зникне в невідомому напрямку?».

«Радіоперехоплення німецьких повідомлень дозволять довідатися, чи виконав він наше доручення, сер»

«Згодний. Але ми не матимемо жодного впливу на його дії. Поки ці агенти на нашій землі, вони слухаються нас. Позбавлені нашого контролю, вони будуть слухатися тільки самих себе. І що може перешкодити такій людині розповісти німцям не нашу історію, а дійсну?».

«Згодний з вами, прем'єр-міністре. - сказав Голліс твердо. - Ризик занадто великий. Я дуже сумніваюся, щоб Гітлер, уже не говорячи про Рундштедта або Роммеля, повірив у вірогідність повідомлення такої людини, нехай навіть вона була б як треба нами підготовлена в сенсі документів і т.п. А ми з вами як би поводилися в подібних умовах?».

Але Вінгейт уперто продовжував: «Інформація, що він візьме із собою, обов'язково буде підтверджена радіо повідомленнями німецьких агентів, що працюють тут на нас, а цим людям німецьке командування дуже вірить. Доказ - один з агентів недавно був нагороджений Залізним хрестом. Якщо ми пошлемо нашого агента до Німеччини, про його приїзд OKW повідомлять звідси їхні агенти, яким німці довіряють. Вони ж повідомлять про важливу військову інформацію, що везе із собою агент. OKW знатиме, коли й де він з'явиться, отжев Німеччині його зустрінуть і ставитимуться до нього з великою повагою. Таким чином, частково німецьке керівництво вже повірить у важливість і значимість цієї людини та її інформації».

«Однак ризик все-таки залишається значним, - відповів прем'єр-міністр. - Як для наших планів, так і для цієї людини. Як у випадку успіху, так й у випадку невдачі життя цієї людини буде під загрозою. Навіть якщо німці йому повірять, вони все одно триматимуть цього агента під наглядом, можливо, у в'язниці, доти, поки його інформація не підтвердиться. Оскільки вона й не повинна підтвердитися, скоріше, навпаки, що чекає цю людину? У найкращому разі швидка смерть, у гіршому - повільна. Не занадто райдужна перспектива для нашого посланця».

«У цьому випадку ми навмисно посилаємо людину на смерть, прем'єр-міністре», -додав Голліс.

«На війні таке трапляється щодня. Яка різниця, чи буде він знати із самого початку, що шанси вижити в нього мізерні», - парирував Черчілль.

«Ми могли б запропонувати йому значну суму грошей, або, принаймні, взяти на себе турботу про його родину, якщо він не повернеться, сер», - запропонував Вінгейт.

Черчілль невдоволено покачав головою: «Не думаю, що така людина мала б потребу у фінансових стимулах, джентльмени. Для неї буде справою честі зробити те, чого не змогли інші, - з ризиком і славою в однаковій пропорції».

Така людина була знайдена серед офіцерів так званих „Військ Ікс” – секретного підрозділу спеціального призначення, сформованого з громадян окупованих нацистами країн, створеного за особистою вказівкою У.Черчілля та очолюваного адміралом лордом Маунтбаттеном. Їй вдалося успішно виконати завдання й навіть повернутися живою до Британії після успішної висадки союзників. Британці називали його Степфен Ріглі, німцям він був відомий під кодовим ім'ям «Агент Німрод», у дійсності ж це був німецький антифашист Стефан Розенберг. Про це детально написав британський автор Джеймс Лізор у своїй книзі «Війська Ікс» [8]. Але це вже зовсім інша історія.

Висновки. Знання сутності та можливостей військової логістики та застосування її засад та методів на практиці дозволило успішно підготувати та здійснити одну з найважливіших операцій союзницьких військ у Другій Світовій війні – їх висадку в Нормандії в 1944 році. Важливою складовою цієї операції, відомою під кодовою назвою «OVERLORD», була «фальшива логістика» (відома під кодовою назвою “Fortitude”), метою якої було забезпечити 100%-ву дезінформацію супротивника щодо справжнього місця та часу висадки військ союзників. Операція “Fortitude” з участю «фальшивої логістики» була блискуче виконана, що дозволило союзникам отримати ефект несподіваності під час відкриття «Другого фронту» в Європі та забезпечити успіх усієї операції «OVERLORD».

Для порівняння, логістична підготовка плану наступу німецьких військ на Москву восени 1941 року виявилася вкрай невдалою. Війська Вермахта забезпечувалися в надії на те, що цю кампанію буде завершено до настання морозів. Тому вантажівки масово завозили у війська перед усім гумові човни та весла. Суворої зими, що почалася того року з 15 листопада, німецьке командування не очікувало і тому не передбачило відповідного забезпечення військ. В результаті виявилася зовсім безпорадною артилерія, оскільки не мала необхідних мастильних матеріалів, щоб захистити рухомі частини гармат. Через це майже 70% всієї військової техніки німців опинилося в неробочому стані. Більша частина німецьких танків теж була не в змозі діяти, оскільки за таких низьких температур, відмовляли їхні оптичні приціли. А піхота без зимового обмундирування не в силах була просуватися вперед. Але, навіть за таких умов німці, відступаючи, обов’язково робили цвинтарі, де залишали під дерев’яними хрестами з іменами та датами могили своїх полеглих вояків.

Література

1. Смєхов А.А. Введение в логистику. – М.: Транспорт, 1993. – 155с.

2. Гаджинський А.М. Логистика: Учебник. – М.: Маркетинг, 2002. – 407с.

3. Логистика: Учебник / Под ред. Б.А. Аникина. – М.: Инфра-М, 2002. – 368с.

4. Сергеев В.И. Логистика в бизнесе: Учебник. – М.: Инфра-М, 2001. – 608с.

5. Саркисов С.В. Управление логистикой: Уч. пос. – М.: Интел-Синтез, 2001. – 416с.

6. Сумец А.М. Логистика. Теория, ситуации, практические задания: Уч. пос. – К.: «Хай-Тек Пресс», 2008. – 230с.

7. Шехтер Д., Сандер Г. Логистика. Искусство управления цепочками поставок / Пер с англ. – М.: Претекст, 2008. – 230с.

8. Leasor J. X – Troop. – London: Gorgi books, 2002. – 287 p.