Экономические науки/3.Финансовые отношения

 

студентка IV курсу Аручян Л.Р.

асистент Лактіонов Ю.Г.

Кременчуцький державний політехнічний університет

ім. Михайла Остроградського, Україна

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

 

Згідно статті 53 Конституції України громадяни України мають право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність та безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти у державних та комунальних учбових закладах; надає державні стипендії та пільги учням та студентам. Громадяни мають право безкоштовно отримати вищу освіту у державних та комунальних учбових закладах на конкурсній основі.

Проблеми, пов’язані з фінансуванням освіти, є предметом обговорення у різних країнах. Багато вчених всього світу пропонують різні способи підвищення ефективності системи фінансування освіти та наближення її спроможності до стабільного розвитку. Слід враховувати, що якісна освіта суттєво впливає на економічний, соціальний, культурний та регіональний розвиток суспільства.

Фінансування освіти закріплено законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які повинні виконувати ці повноваження держави. Основними джерелами фінансування витрат на освіту є Державний бюджет, бюджет Автономної республіки Крим та обласні бюджети, районні бюджети та бюджети міст обласного значення. Система освіти в Україні є єдиним комплексом послідовно з’єднаних між собою ланок виховання і навчання:

·        дошкільне виховання;

·        загальна середня освіта;

·        позашкільне виховання;

·        професійно-технічне навчання;

·        середня спеціальна і вища освіта.

Основну частину видатків консолідованого бюджету на освіту складають видатки, спрямовані на фінансування загальноосвітніх шкіл. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків. Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються із державного бюджету відповідно до нормативів для території на одного учня. Інстанції, яким делегована функція безпосереднього розподілу бюджетних коштів і контролю за наданням державних послуг з освіти, – районні або місцеві органи влади і управління освітою [4].

Фінансування закладів дошкільної освіти здійснюється за рахунок коштів: засновника (власника); відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів) у розмірі, передбаченому нормативами фінансування; батьків або осіб, які їх замінюють; добровільних пожертвувань і цільових внесків фізичних і юридичних осіб та інших надходжень, не заборонених чинним законодавством [3]. За даними Міністерства економіки України, плата батьків має складати 15-20% загальної вартості дошкільної освіти, але фактично батьківська плата складає 50%.

На сьогодні відповідно до положень Бюджетного кодексу України лише позашкільна освіта з усієї системи національної освіти фінансується за рахунок місцевих бюджетів [1]. Натомість, позашкільна освіта згідно із статтею 38 Закону України «Про освіту» є складовою частиною структури національної освіти і спрямована на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні [2]. Статтею 61 цього ж Закону визначено, що фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування, тобто для усіх закладів системи освіти (дошкільної освіти, загальної середньої освіти, позашкільної освіти, професійно-технічної освіти, вищої освіти, післядипломної освіти тощо) передбачено однаковий механізм фінансування [2]. Оскільки у регіонах, які не мають достатніх прибутків до місцевого бюджету, фінансування шкіл естетичного виховання, як закладів культури з розрахунку «на душу населення» призведе до їх остаточної ліквідації. Такий стан речей поглиблює нерівність у забезпеченні фінансуванням всіх галузей позашкільної освіти. Статті 89 і 90 Бюджетного кодексу України не передбачають міжбюджетного трансферту для корегування видатків місцевих бюджетів, що здійснюються на утримання позашкільних навчальних закладів. Статтею 91 БК передбачено, що ці видатки є виключно компетенцією місцевих бюджетів [1].

Обсяги фінансування професійно-технічної освіти значно скоротилися у зв’язку зі зміною форм власності підприємств та розвалом планової економіки. За радянських часів до 40-50% фінансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами, галузевими міністерствами і відомствами. Законом України " Про професійно-технічну освіту" встановлено, що “Професійно-технічна освіта здобувається громадянами України у державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за кошти держави” [6]. У результаті того, що практично вся діяльність закладів професійно-технічної освіти фінансується з державного бюджету, грошей хронічно не вистачає і ефективність такої освіти весь час падає.

У вищій школі також очевидною є незбалансованість між масштабами діяльності та обсягами фінансування. Значні обсяги залучаються вищою освітою з позабюджетних коштів, перш за все, – за рахунок плати за навчання фізичними та юридичними особами.

Отже, фінансування освіти за рахунок державного бюджету буде тільки тоді ефективним, коли кошти, призначені державою на фінансування освіти, будуть виділятися в достатніх обсягах і на стабільній, об’єктивній та пропорційній основі. І навіть у цьому випадку система централізованого фінансування має доповнюватися громадським контролем за використанням ресурсів та якістю надання послуг на місцевому рівні.

Єдиних правил щодо частки місцевих бюджетів, що їх міста або райони зобов’язані виділяти на дошкільне та позашкільне виховання з власних доходів, не існує. Це означає, що міста, які прагнуть компенсувати брак уваги до освіти з боку держави, змушені скорочувати свої комунальні послуги та згортати інвестиційні програми. У той же час, місцеві уряди знаходяться в різних умовах і мають неоднакові можливості щодо фінансування освіти на місцевому рівні.

Дефіцитні бюджети на освіту, нерегулярне надходження бюджетних коштів і непрозорість їхнього розподілу на обласному і місцевому рівні мають за наслідки зниження якості й ефективності освітніх послуг. Крім того, перекладання значної частини витрат на батьків є подвійним тягарем, оскільки вони вже сплатили податки. Все це, а також брак належного контролю за цільовим використанням бюджету призводить до падіння довіри населення до державної системи освіти.

 

Література:

1.     Закон України "Бюджетний Кодекс України" від 21.06.2001 № 2542-III. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 37-38, ст. 189.

2.     Закон України "Про освіту" (із змінами та доповненнями) від 23.05.1991 №1060-XII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 34, ст.451.

3.     Закон України "Про дошкільну освіту" (із змінами та доповненнями) вiд 11.07.2001 №2628-III. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 49, ст.259.

4.     Закон України "Про загальну середню освіту" (із змінами та доповненнями) від 13.05.1999 №651-XIV. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 28, ст.230

5.     Закон України "Про позашкільну освіту" (із змінами та доповненнями) від 22.06.2000 №1841-III. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 46, ст.393.

6.     Закон України "Про професійно-технічну освіту" (із змінами та доповненнями) від 10.02.1998 №103/98-ВР. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 32, ст.215.

7.     Закон України "Про вищу освіту" (із змінами та доповненнями) від 17.01.2002 №2984-III. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 20, ст.134.