к.е.н. Вонберг Т.В.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

Теоретичні аспекти щодо визначення поняття «якість активних програм зайнятості населення»

Останнім часом публікації щодо дослідження та оцінки рівня якості стали дуже поширеними як в науковій, так і в публіцистично-практичній літературі. Обумовлено це, на наш погляд, зміною політичного та економічного спрямування країни. При переході від централізованої планової економіки до роботи в умовах ринку, якість зі другорядного фактору стає важливішою умовою діяльності суспільства і оздоровлення економіки країни в цілому. В будь-якій організації актуальність управління якістю визначається його направленням на забезпечення такого рівня якості послуг, який мав можливість повністю задовольнити всі вимоги споживача. При цьому, якщо зарубіжні вчені економічно розвинутих країн, зокрема, У. Шухарт, Е. Демінг, Дж. Джуран, Ф. Кросбі, А. Фейгенбаум, К. Ісікава, Г. Тагуті та ін. наполягали на якості ще більш ніж 30 років тому, то вітчизняні економісти, зокрема, Д.П.Богиня, О.А.Грішнова, І.С.Кравченко, Л.С.Лісогор, М.І.Шаповал тощо відчули потребу в оцінці та підвищенні якості лише з початком становлення та розвитку ринкової економіки на Україні, тобто протягом останнього десятиріччя.

В економічній літературі немає точних визначень поняття «якість активних програм зайнятості населення». Ми вважаємо, що найбільш влучно суть категорії «якість» відображена в Міжнародному стандарті ISO 9000:2000. Згідно зазначеного стандарту, якість визначається як сукупність характеристик об’єкту, які відображають його спроможність і здатності задовольняти установлені й передбачені потреби [1, с.6; 2, с.239].

Враховуючи численні підходи до визначення та трактування поняття «якість», нами якість активних програм зайнятості населення розглядається як рівень задоволення споживачів активними програмами служби зайнятості і визначається здебільшого цінністю цих програм. При цьому, якщо для роботодавців мають цінність всі результати програм, які позбавлені дефектів; то для безробітних лише ті результати програм мають цінність, які відповідають їх очікуванням. І, хоча теоретично фінансує активні програми зайнятості населення служба зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, програми набувають певної вартості як для безробітних, так й для роботодавців. Інакше кажучи, вартість програми для роботодавців відрізняється від її цінності лише величиною дефектів. Останнє являє собою невиконання очікуваних вимог, які безпосередньо стосуються об’єкту [2, с.238]. Дефекти нами розглядаються як внутрішні, так й зовнішні. Під першими розуміються дефекти, спричинені безробітними, наприклад, несумісність безробітних із іншими членами колективу, специфічні негативні риси характеру, неправильний вибір професії професійного навчання на прийомі у спеціаліста перед початком активних програм зайнятості населення тощо. Під зовнішніми дефектами розуміються, наприклад, дефекти процесу навчання: низький рівень теоретичної та практичної підготовки, недостатній рівень забезпечення навчальним матеріалом, невідповідність рівня знань, отриманих безробітними під час професійного навчання, та знань, необхідних на ринку праці певного регіону тощо.

Відсутність визначеної системи оцінювання якості активних програм зайнятості населення обумовлено також складними взаємозв’язками в цьому процесі. Незайняте населення, роботодавці, навчальні заклади, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад та служба зайнятості як посередник на ринку праці з різною долею участі вступають в процес реалізації активних програм зайнятості населення. Безпосереднім споживачем активних програм служби зайнятості однозначно є безробітні (шукачі роботи), проте опосередкованим споживачем можна визнати роботодавців. Останнє пояснюється тим, що ці програми реалізуються службою зайнятості з метою задоволення вимог та потреб роботодавців у робочій силі певної кваліфікації, спеціальності, розряду. Отже, роботодавці, так само як й безробітні, зацікавлені в наданні зазначених програм. Проте, вартість та цінність активних програм зайнятості населення для безробітних і роботодавців різняться (рис.1).

Для безробітних вартість послуги крім властивостей, які необхідні йому, включає зазначені вище зовнішні дефекти, додаткові властивості, незадоволені вимоги, додаткові затрати. З огляду на те, що ці програми реалізуються за рахунок коштів зазначеного вище фонду, цілком очевидна потреба визначення вартості послуг й для служби зайнятості.

Рис. 1. Вартість та цінність активних програм зайнятості населення для їх споживачів.

Необхідно також зазначити про неоднозначний характер причинно-наслідкового зв’язку між вартістю програм та їх якістю. З одного боку, підвищення якості активних програм за рахунок підвищення якості послуг призведе до зростання їх вартості. При цьому, обмежуючим фактором зростання вартості програм виступає обмеження в фінансуванні Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що в свою чергу обмежує процес підвищення якості.

Отже, актуальним питанням виступає пошук нових систем оцінки якості активних програм зайнятості населення. Варто наголосити, що останнім часом перспективними вважаються роботи по удосконаленню систем управління якістю програм на базі міжнародних стандартів якості ISO серії 9000:2000. Проте, зазначені системи та система якості на базі концепції TQM мають певні недоліки стосовно сфери надання послуг. Зокрема, незважаючи на свою універсальність, стандарти IS0 серії 9000:2000 не охоплюють всього комплексу проблем, які виникають під час їхнього впровадження в різних галузях. В першу чергу це стосується тих галузей, де має місце велика чисельність постачальників і де особливо високі вимоги до якості, безпеки та екологічності.

Література.

1. ДСТУ ISO 9000:2001. Системи управління якістю. Основні положення та словник (ISO 9000:2000, IDT). – К.: Держстандарт України, 2001. – 25с.

2. Кремнев Г.Р. Управление производительностью и качеством: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 5. — М.: «ИНФРА-М», 1999.- 312 с.