Дудка І.В. – аспірант кафедри країнознавства та міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки

Місце та роль транскордонного співробітництва у сфері сталого використання природних ресурсів на прикладі Європейського Союзу

Анотація В статті розкриваються основні принципи інтеграційного співробітництва у сфері сталого використання природних ресурсів на прикладі створення транскордонних регіонів. Основна увага приділяється аналізу структури транскордонного співробітництва. Розкриваються особливості транскордонної співпраці у сфері сталого використання природних ресурсів у Європейському Союзі. Головна увага концентрується на принципах та механізмі функціонування транскордонного регіону в Європейському Союзі та впливу на економічну систему держави.

Ключові слова: навколишнє середовище, транскордонне співробітництво, транскордонний регіон, природні ресурси, Європейський Союз, раціональне використання природних ресурсів, стале природокористування.

І. Вступ

ХХ століття в історії суспільства ознаменувалося як століття швидкої еволюції, рушійного розвитку, глобальною взаємопов’язаністю фінансових ринків та світової економіки, підвищенням залежності подальшого розвитку суспільства від природних ресурсів. Разом з тим, прагнення вищого рівня розвитку національної економіки будь-якої країни викликало у світі змагання, що призвели до тотального неконтрольованого споживання та використання ресурсів навколишнього середовища, їх забруднення.

Протягом усього періоду, людство і не задумувалося про вичерпність природних надр планети, що, у свою чергу, й веде до його самознищення. Тільки з настанням глобальних енергетичних криз, було звернуто увагу на нестабільність природного світу, на скінченність його ресурсів та необхідності їх охорони та раціонального використання.

Вирішення питання сталого використання природних ресурсів та недопущення подальшого забруднення навколишнього середовища повинне було врегулюватися цілим рядом ініціативних документів прийнятих на міжнародному рівні ООН. Та ряд країн гігантів світу не зацікавлені в гальмуванні власного розвитку, особливо у світлі подальшого розвитку Нових Індустріальних Країн азійського регіону та так званих нових економік.

Сьогодні практично у всіх регіонах світу актуальним є питання необхідності вироблення дій та програми сталого природокористування.

ІІ. Постановка задачі

В ХХІ століття людство увійшло з тими ж проблемами, вирішення яких вимагає поглиблення інтернаціоналізації як між країнами так і регіонами в цілому. Найбільшого рівня співпраці у вирішенні даного питання досягли країни Європи, які виробили досить чіткий та злагоджений механізм співпраці в межах транскордонного співробітництва. Тому метою даної статті є показати та проаналізувати на прикладі країн Європи механізм транскордонного співробітництва у вирішенні питання сталого використання природних ресурсів.

Проблематикою даного питання на терені Європи займаються не тільки вчені та дослідні інститути, а й уряди країн – як головні суб’єкти системи транскордонного співробітництва. Найбільш визначними дослідниками: Фредерік де Паскуаль, Антоніо де Вега, Фредерік Констант, який одним із перших запропонував модель вирішення проблем навколишнього середовища шляхом створення загальноєвропейської системі регіонів. Також питання сталого природокористування у власних працях розкривали такі дослідники як: Ангела Гюндербау, Алекс Хоффман, Марк де Лоу. Серед вітчизняних учених, які досліджують ці проблеми, слід визначити таких, як Вовк В., Дубас Р. Г., Черево Г.В., Яцків М.І.

Нестабільні тенденції у виробництві та споживанні природних ресурсів визнаються як одна з найважливіших проблем навколишнього середовища, до складу яких входять проблема зміни клімату, деградація природних ресурсів втрата біодиверсифікації та виклики навколишнього середовища, які випливають із емісії шкідливих речовин та забруднення.

Сучасні екологічні проблеми вимагають колективних дій з боку держав та висувають перед державами транскордонних регіонів два найважливіших завдання:

1. Створення спеціальної системи міжнародного співробітництва у справі захисту навколишнього середовища;

2. Вироблення такого спектру напрямів співробітництва, який би охопив всю сукупність основних аспектів проблеми раціонального використання природних ресурсів.

ІІІ. Результати

У міру усвідомлення нової сутності і важливості проблеми навколишнього середовища, у більшості країн з’являється інтерес до розвитку транскордонного співробітництва і докорінного оновлення тематики такого співробітництва у даній сфері [2] . При цьому таку форму співробітництва країни-учасниці прагнуть ставити на досить високий рівень, сприяючи його розширенню із білатеральних до багатосторонніх відносин.

За останні роки уряди багатьох держав світу прийняли досить амбітні «екологічні» законодавства, адаптовані до вимог ООН, і лише декілька з них в повній мірі орієнтувалися на загальноєвропейське екологічне право.

Разом з тим можна цілком впевнено констатувати той факт, що право у сфері навколишнього середовища, а особливо регулювання у використанні природних ресурсів, є незавершеним, що є перешкодою для регіонального розвитку політики сталого розвитку та природокористування. Різні дозвільні системи, відмінні рівні екологічного менеджменту у транскордонних регіонах ставлять під загрозу загальноєвропейські цілі зі збереження сучасного стану навколишнього середовища.

Більше того, в одних і тих же суміжних транскордонних регіонах функціонують однакові інституції, які мають різну повноту владу, так званий сильний чи то слабкий мандат.

Враховуючи ці всі факти, спочатку в теоретичному, а потім уже і в практичному аспектах було запроваджено горизонталь політики навколишнього середовища – набір стратегій та інструментів. Ця горизонталь повинна складатися з інституцій однакового рівня, не залежно від надаваних їй повноважень, у транскордонних регіонах. Фактично, керуючись такою ціллю, створюється надрегіональний орган, який не матиме законотворчих повноважень, проте існуватиме у вигляді дорадчого органу. Рішення такого органу матимуть рекомендованих характер.

Транскордонні регіони у вирішенні проблем та вироблені спільної політики сталого природокористування керуються такими принципами:

- стратегічна співпраця у вироблені політики та секторальне планування з метою підтримки політики сталого споживання та виробництва;

- спільне вироблення інтегрованих продуктів політики, метою яких є поступова мінімізація викликів навколишнього середовища, починаючи від процесу виробництва продуктів до їх споживання через їхній життєвий цикл;

- застосування економічних інструментів (збори за забруднення навколишнього середовища, преференційні тарифи, податки тощо);

- збір та спільна обробка інформації – вироблення єдиної моделі споживання [4].

Цілі транскордонної співпраці можна поділити на ряд категорій, які виходять із основних принців їх роботи. Загалом, якщо відкинути економічну та соціальну складову причин створення транскордонних регіонів, навколишнє середовище, його захист є найважливішим питанням порядку денного їх існування.

Транскордонні регіони, які співпрацюють у сфері сталого природокористування можна поділити на категорії, відповідно до ресурсу, який використовується на терені даного регіону і є пріоритетним серед проблем навколишнього середовища, а саме:

- водні ресурси;

- лісові ресурси;

- земельні ресурси;

- корисні копалини.

Необхідно зауважити, що транскордонні угрупування створюватися з метою вирішення декількох проблем у сфері сталого природокористування, але, у більшості випадків, характерним є об’єднання території навколо одного ресурсу.

В процесі формування та функціонування транскордонного регіону при вирішенні питання сталого природокористування передують такі необхідні принципи:

1. Постановка проблеми та питання, вирішення сутності та основних принців майбутнього транскордонного угрупування.

2. Формування правової бази функціонування транскордонного регіону, в якій викладаються сутність та викладається основне коло проблем, навколо яких об’єднуються країни.

3. Розробка програмних принців функціонування угрупування, виділення ролі кожної із сторін наряду із формуванням бази (кола) проблем природного ресурсу.

4. Складання програм на міжрегіональному владному рівні сторін-учасниць транскордонного регіону, які уже на практиці вирішуватимуть проблеми регіону [4].

Слід також не забувати про реально існуючий взаємозв’язок між навколишнім середовищем, економікою та соціальним становищем країни, регіону.

На терені Європи виник новий термін – «екологізація економіки». Тобто, шляхом аналізу сучасного стану та побудови моделі майбутньої ситуації довкола навколишнього середовища, європейські економісти та екологи дійшли висновку про необхідність, по-перше, більш зваженого використання природних ресурсів та ставлення суспільства до навколишнього середовищ; по-друге, необхідності врахування потреб середовища економікою та соціумом; по-третє, включення компоненти навколишнього середовища у розвиток регіональної економіки країн [1]. Таким чином розвиток національних та регіональних економік не можливий без врахування шкоди, яка буде нанесена екосистемі.

Якщо аналізувати тему сталого природокористування в межах транскордонного співробітництва в часовому аспекті, можна виділити таку закономірність. На початку становлення проблеми перед країнами Європи стале природокористування зводилося до охорони навколишнього середовища (до охорони окремих видів флори та фауни). Такі ініціативи здійснювалися переважно не органами влади транскордонних регіонів, а неурядовими організаціями. Із початком 90-хх років, після підписання Кіотського протоколу, ряду основоположних у сфері охорони навколишнього середовища та сталого використання природних ресурсів документів ООН, напрям такого роду співробітництва у даній сфері суттєво розширився. На порядку денному постало питання про функціонування транскордонних регіонів з метою захисту довкілля від небезпечних викидів твердих, рідких та газоподібних речовин, які отруюють навколишнє середовище та спотворюють його, тим самим формуючи незворотні зміни.

Останнім часом такий спектр завдань весь час розширюється: керуючись ініціативами загальноєвропейського простору, транскордонні регіони звертають увагу на розвиток екологічно чистих виробництв із застосуванням еко-технологій – тобто розвивають еко-індустрію; сприяють захисту навколишнього середовища малими та середніми підприємствами; ініціюють грантові програми із розробки новітніх «зелених» технологій і т.п.

Роль держави, а саме державних органів влади у регіонах відіграє вагоме місце, особливо у світлі «одержавлення» сфери природокористування, управління нею. Ці процеси пов’язані з тим, що все більше посилюється політичний аспект проблеми раціонального використання природних ресурсів, що тісно пов’язане із внутрішньою політикою держави [2].

Як результат – відбувається переміщення уваги із загальнонаціонального, державного рівня, до регіонального, транскордонного. За останні роки роль транскордонного співробітництва у вирішені даної проблематики суттєво зросла показником чого є збільшення транскордонних угрупувань у сфері навколишнього середовища та розширення кола проблем, які вони вирішують.

Останнім часом в транскордонному співробітництві все більшого значення надається спеціальним угодам про співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища та сталого природокористування [2].

Для організації заходів створюються змішані комісії, укомплектовані на паритетних умовах представниками країн-учасниць і наділені спеціальними та значними повноваженнями для досягнення цілей співробітництва [2]. Необхідно зауважити, що в межах транскордонного співробітництва з питань навколишнього середовища беруть участь не тільки державні органи влади та транскордонні владні угрупування, а й недержавні природоохоронні організації, науково-дослідні установи та організації, установи договірних сторін державного та недержавного формування. Фактично, держави з обох сторін складають основу, навколо якого згуртовують інших учасників, зацікавлених у розвитку діалогу та вирішення тієї чи іншої проблеми.

Дво- та багатосторонні угоди в межах транскордонного співробітництва містить чотири найбільш поширені форми з організації та дослідження сталого використання природних ресурсів:

1. Обмін вченими та спеціалістами, стажистами та студентами.

2. Проведення конференцій, симпозіумів, нарад, семінарів.

3. Обмін науково-технічною інформацією, документацією, результатами досліджень.

4. Спільна розробка та здійснення програм і проектів в області фундаментальних та прикладних наук [2, 4].

Рис. 1 Структура транскордонного регіону [2]

Співробітництво держав із вирішення проблем навколишнього середовища, а саме використання природних ресурсів у масштабі всього європейського регіону повинно розглядатися як явище об’єктивне, як закономірність, яка відповідає фундаментальним історичним, господарським і екологічним умовам, що склалися на Європейському континенті [2].

Європа виступає як єдиний континентальний комплекс, складові частини якого об’єднуються системою численних зв’язків, які взаємодіють між собою. Характерною особливістю Європи при аналізі питання сталого використання природних ресурсів даного регіону, є те, що його умовно можна поділити на три частини за рівнем економічного та соціального розвитку. Але всю Європу об’єднують одні і ті ж проблеми, характерні для усього регіону: вичерпність природних ресурсів; тотальне забруднення навколишнього середовища через неврегульоване споживання природних ресурсів, яке виливається у нестале виробництво та споживання; необхідність збереження сучасного стану навколишнього середовища; необхідність пошуку більш ефективних альтернативних джерел енергії; інтеграція питання про стале природокористування в усі сфери економічного та соціального життя кожної із країн регіону.

Для Європи, як частини світу, характерна висока густота розміщення держав – більше трьох десятків держав на територію приблизно 11,6 млн. кв. км [2]. Очевидним стає те, що при співіснуванні держав, а саме в процесі виробництва та споживання країни нагромаджують проблеми антропогенного впливу на навколишнє середовище, що реально спричиняє вплив на сусідні країни – більш-менш однакові за економічним розвитком та методами розподілу та споживання ресурсів.

Європейському континенту властиве також і те, що досить багато його природних компонентів і ресурсів становлять «спільну власність» кількох європейських країн, не говорячи про повітряний простір континенту, великі річкові системи, внутрішній європейські моря [2]. У такому випадку, на рівні країн Європи сформований єдиний простір використання природних ресурсів, що формує появу спільних проблем їх споживання, використання та управління. Оскільки ці компоненти природи використовуються спільно кількома державами, то збереження їх екологічних умов, а також будь-які заходи з перетворення (управління) цих умов вимагають надійного механізму міжнародного регулювання як охорони навколишнього середовища, так і використання ресурсів.

Викладені вище обставини дозволяють розглядати Європейський регіон як показовий у вирішенні проблем сталого природокористування. Зважаючи на високий рівень згаданої взаємозалежності, держави регіону стали на шлях спільного вирішення проблем навколишнього середовища, реорганізації структури та розуміння у процесах використання та споживання природних ресурсів. Більше того, ті проблеми, які є питання сьогодення для певного набору регіонів суміжних країн, завтра можуть стати спільним головним болем усього регіону. І це в Європі розуміють.

Якщо розмежувати Європу у геополітичному плані на країни-учасниці Європейського Союзу, Європейського Економічного Співтовариства, країни Східної Європи, слід зважити на той факт, що перші два учасники пішли далеко вперед у вирішення питання раціонального та сталого використання природних ресурсів.

Таке явище, на нашу думку, зумовлено тими фактами, що західноєвропейська економіка перебуває на рівні постіндустріальної – тобто своєрідного максимуму у розвитку, з однієї сторони, а з іншої в Європі вперше у всьому світі було наголошено на необхідності врахування проблем навколишнього середовища, зупинити гонку економічного розвитку, яка веде до понаднормового використання природних ресурсів та їх забруднення (особливо водних та земельних ресурсів). Головна особливість подальшого кроку у розвитку полягає у пошуку шляхів більш раціонального ставлення до природного середовища через запровадження політики екологічного розвитку з використанням ресурсозберігаючих технологій, що у свою чергу забезпечуватиме конкурентні переваги регіону.

Держави Східної Європи в останні роки вважають пріоритетним виконання завдання досягнення якомога вищого рівня розвитку. Та, незважаючи на це, під тиском країн Західної Європи, ці країни змушені будуть звернути увагу на стан та проблеми у використанні навколишнього середовища.

Щоб привернути увагу країни Східної Європи до питання про стале використання природних ресурсів, решта держав пішли шляхом застосування власного досвіду, а саме розвиток транскордонного співробітництва, а також створення цілої системи науково-дослідних інституцій, грантів, урядових та неурядових організації.

При розгляді прикладів транскордонного співробітництва на терені Європи необхідно звернути увагу ще на декілька основоположних фактів, якими керуватимемося в подальшому. Для будь-якого виду транскордонного співробітництва не терені Європи характерними є такі особливості:

- усі програми ухвалені Радою Європи є обов’язковими до виконання;

- програми, ухвалені ЄвроКомісією - обов’язкові до виконання на терені ЄС-27 та у більшості випадків є пріоритетними до використання на територіях, які межують із країнами Європейського Союзу;

- характерним є спільність програмних та регулятивних документів серед усього набору транскордонних регіонів, територій;

- традиційним для усього європейського простору є суміжність поняття сталого природокористування, поняття охорони навколишнього середовища та сталого розвитку. При чому поняття сталого природокористування входить до структури сталого розвитку;

- також існує тісний взаємозв’язок між поняттями використання природних ресурсів та їх охорони [4].

Для Європи характерним є об’єднання регіональних місцевих адміністрацій навколо вирішення проблем водних, лісових, земельних ресурсів та корисних копалин. При чому, якщо аналізувати географічне розміщення транскордонних регіонів у сфері сталого природокористування, можна таку особливість – кордони таких регіонів співпадають з однією з форм інтеграційної співпраці – єврорегіонами. Найбільша їх кількість у гірській місцевості – на кордонах Польщі, Чехії, Словаччини, України, Німеччини. Особливістю саме цих регіонів є наявність проблем – а саме нераціонального використання та необхідність охорони, одночасно кількох ресурсів – лісових, водних, а у деяких регіонах у земельних. Хоча єврорегіони за територіальним принципом є дещо обмеженими (кордони такого інтеграційного угрупування мають бути суміжними, тоді як транскордонне угрупування не знає кордонів), огляд їх діяльності саме у даній сфері є необхідний для аналізу.

Цікавим є і той факт, що для транскордонних регіонів не обов’язковим є наявність спільних проблем, головним є надбання досвіду у вирішенні питання використання та споживання природних ресурсів. Тому вони носять програмний характер і є відкрити для вступу.

ІV. Висновки

Таким чином, створена на терені Європейського Союзу мережа транскордонних регіонів та територій доказала можливість спільного вирішення проблем навколишнього середовища та сталого використання природних ресурсів. Більше того, на даний момент формується єдина база законодавчого врегулювання діяльності таких інтеграційних угрупувань, що полегшить їх формування та процес постановки питання необхідності раціонального використання природних ресурсів. З іншої сторони транскордонне співробітництво в досліджуваній сфері – це можливість для країн Європи випробувати та впровадити енергоощадні технології, які поставлять економічний розвиток країн регіону на вищий щабель у плані конкурентноздатності.

Новизна даного дослідження є більш ніж очевидною з огляду на той факт, що тема є менш дослідженою в аспекті транскордонного співробітництва. З іншої сторони, стале використання природних ресурсів є актуальним для економіки України як однієї з ресурсномістких економік.

Саме організація розвитку такого співробітництва дасть змогу як економічній системі України, так і сфері охорони навколишнього середовища перейти на нову ланку розвитку з використанням енергоощадних технологій та бережного ставлення до природного середовища, що, у свою чергу, акумулює процес підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Література

1. Вовк В. Розширення ЄС: вплив на екологічну політику і сталий розвиток .– htpp://www.ji.lviv/ua/n41texts/vovk.htm

2. Дубас Р.Г. Економіка природокористування. Навч. Посібник.– Т.: КНТ, 2007 р.– 448 с.

3. Черево Г.В., Яцків М.І. Економіка природокористування.– Л.:Світ, 1995 р.– 208 с.

4. Facts and Figures: The Links between EU’s economy and environment. EU Commission.– Brussels, 2006.– P. 22