Економічні науки.10 Економіка підприємства

Герчик Уляна Юріївна, Оленець А. Г.

Буковинська державна фінансова академія

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми. Управління та ризик – взаємопов’язані компоненти економічної системи. Особливо наочно це проявляється на початковому підсумку трансформації української економіки: втрата її керованості створила ситуацію тотального ризику для підприємницької діяльності. Питання щодо формування капіталу є основою стратегії фінансової діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта. Відповідно до цієї проблеми виникає необхідність у застосуванні нових методів управління формуванням капіталу підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Цілісна теорія управління ризиками у вітчизняній економіці ще не сформувалася. Проте, вивчення світового досвіду підприємництва та зарубіжних розробок з ризику дозволяє окреслити шляхи відповідного пошуку. Розвиток теорії формування капіталу підприємства одержали у працях західних фінансистів М.Дженсена і У.Меклінга, С.Майєрса, А . Афанасьєва, І. Макаренка , Я. Невмержицького , О. Гурнака та інших.

Основною метою статті є узагальнення теоретичних підходів до визначення структури капіталу підприємства і обґрунтування орієнтованої на практичне використання у фінансовому менеджменті підприємств методики кількісної оцінки ризику структури капіталу.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової економічної літератури переконує в тому, що на сьогодні не існує єдиного розуміння структури капіталу підприємства. У працях західних науковців переважає підхід, згідно з яким під структурою капіталу розуміли співвідношення між власним капіталом та довгостроковим залученим. В даній статті розглянемо погляди науковців М.Міллера і Ф. Модільяні на структуру капіталу підприємства. У їх роботах припускалося, що увесь капітал може бути представлено звичайними акціями, а запозичений капітал – облігаціями. Такого ж погляду дотримувалися і деякі українські та російські вчені, такі як А.Афанасьєв, Т.Теплова, І.Бланк. Таким чином, існують підстави для дослідження закономірностей формування структури капіталу вітчизняними підприємствами як співвідношення між власним та запозиченим капіталом.

Головною гіпотезою М.Міллера і Ф. Модільяні, яка становить основу усього майбутнього налізу, є поділ фірм на класи з еквівалентним доходом таким чином, що дохід на акцію будь-якої фірми даного класу є пропорційним доходу на акцію будь-якої фірми з цього класу. Розподіл ймовірностей цього співвідношення буде ідентичним для всіх акцій певного класу. Це означає, що усі залежні від цього розподілу ймовірностей властивості акцій однозначно визначаються лише двома чинниками, а саме: класом фірми-емітента акцій і величиною очікуваного доходу. Таким чином, групування фірм проведено за рівнем ризику мінливості їх майбутнього доходу. Проте зазначені висновки можливі лише за умови таких припущень:

1) джерелами залучення капіталу виступають акції, які представляють власний капітал, і емітовані фірмою облігації, що узагальнюють залучений фірмою позиковий капітал;

2) очікується досконалість ринку капіталів, тобто відсутні витрати, пов’язані з купівлею – продажем цінних паперів;

3) передбачається відсутність відмінностей у рівнях ставки відсотка за користування позиковим капіталом для фірм;

4) отриманий фірмою прибутку цілком спрямовується на виплату дивідендів;

5) ігноруються податки на прибуток фірми і прибутковий податок.

Основою теорії є сформована М.Міллером і Ф. Модільяні теорема, яка стверджує, що ринкова вартість підприємства не залежить структури його капіталу, а визначається нормою капіталізації очікуваного доходу для фірм певного класу. Автори теорії стверджують, що середні витрати фірми на капітал зовсім не залежать від його структури і дорівнюють єдиній для всіх фірм однакового класу нормі капіталізації.

Оцінка ризику оптимальної структури капіталу доповнюється кількісною оцінкою ймовірності ризику. Для спрощення ситуації, припускається, що можливі два результати для підприємства власника акцій:

1) ризик структури капіталу реалізовується, внаслідок чого підприємство стає банкрутом;

2) підприємство не зазнало банкрутства і змогло забезпечити отримання необхідної дохідності на власний капітал.

В Україні спостерігається серйозні структурні міни у структурі капіталу підприємств, що проявляється у збільшенні частки позикового капіталу та зменшенні частки власного капіталу. З 2001 року частка позикового капіталу у загальних пасивах зросла з 46,3 % до 53,6 %, а частка власного капіталу знизилася з 51,6 % до 43, 5 % .

Висновки. Таким чином, теорія М.Міллера і Ф. Модільяні є теорією, в якій основні положення мають чіткі доведення, формалізуються у вигляді конкретних співвідношень. Наявність оптимальної структури капіталу дасть можливість підприємству ефективно працювати та підвищити ефективність управління. В протилежному випадку – підприємство може опинитися на межі банкрутства, оскільки значна сума позикового капіталу по відношенню до власного капіталу спричиняє погіршення показників фінансової діяльності підприємства.

Література:

1. Афанасьєв А. Планування структури капіталу // Банківська справа. – 2000. -№2. – с.23 – 24.

2. Макаренко І. Особливості управління господарськими ризиками в умовах ринкової економіки //Актуальні проблеми економіки. – 2006. №6. – с. 159-165.