Михайлятенко Ю.М., Єрмілова К.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 імені Михайла Туган-Барановського

 

Порівняльний аналіз форвардних і ф’ючерсних контрактів як основних інструментів з хеджування ризиків.

 

З переходом до ринкових засад господарювання та посилення інтеграційних процесів почав формуватися фінансовий ринок в Україні. Одним із його сегментів став валютний ринок. Найактивнішими учасниками цього ринку є комерційні банки, які першими почали здійснювати як спотові, так і строкові операції з валютними коштами. Актуальність даної теми полягає в тому, що строкові валютні контракти є найдійовішим інструментом хеджування валютних ризиків, а також ефективним засобом підвищення прибутковості банку.

Характеристика

Форвард

Ф`ючерс

Суми

контракту

Будь-які

Стандартні

Типові

строки дії

Будь-які

(3-24 мес.)

Стандартні

на базі

квартального циклу

Можливість

дострокового виходу з

контракту

Не існує

Існує

Доступність

Не є

загальнодоступними

Рівний

доступ

Розрахунки

На дату закінчення контракту

Щодня

Ліквідність

Низька або відсутня

Висока

Ризик зриву

поставки

Існує

Не існує

Місце здійснення

Міжбанківський ринок

Спеціалізована біржа

Суб’єкти

Безпосередньо дилери
банків

Брокер та Розрахункова
палата біржі

Посередники

Укладення угоди без посередників

Брокер,
Розрахункова палата біржі

Із таблиці видно, що фінансові деривативи досить різноманітні за своїми характеристиками - ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику. Тож, кожен з інструментів має свої переваги і недоліки.

Під форвардним контрактом розуміють угоду між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форми купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому [1, с. 182].

Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив.

Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами. По-перше, індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для продавців перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструменту.

Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості маневрувати. Умова обов'язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов'язань за ними досить високий.

Механізм страхування форвардними контрактами суттєво відрізняється від механізму страхування ф'ючерсами.

Під ф'ючерсним контрактом розуміють угод між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому [2].

Основними перевагами ф'ючерсних контрактів є: біржовий (організований) характер торгівлі, що дозволяє формувати ціни на них під впливом попиту та пропозиції; висока ліквідність, що забезпечується за рахунок організації щоденної біржової торгівлі; гарантія клірингової палати щодо виконання всіх контрактів; низька вартість укладання угоди в порівнянні із сумами контрактів; доступність ф'ючерсної торгівлі для всіх учасників ринку; необов'язковість реальної поставки, взаєморозрахунків і можливість дострокового виходу з контракту шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди.

До головних недоліків ф’ючерсі можна віднести: можливість невідповідності потребам клієнта щодо термінів і сум контрактів у зв'язку зі стандартними умовами контрактів; на біржі може не бути ф'ючерсного контракту на необхідний хеджеру інструмент; недоодержання доходів за коштами, вкладеними на депозитний рахунок брокера ф'ючерсної біржі як гарантійні внески; короткостроковий характер ф’ючерсів не дозволяє хеджувати ризики в середньо- і довгострокових операціях. Для цього необхідно кілька разів проводити ф'ючерсні операції, що істотно підвищує витрати         [1, с. 186].

З вище зазначеного можна зробити висновок, що основні відмінності між ф'ючерсними та форвардними контрактами полягають у наступному:

·        Ф’ючерси є біржовими угодами. Насамперед це означає, що вони є високоліквідними фінансовими інструментами, а форварди являють собою позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча.

·         У торгівлі ф’ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника угоди як протилежна сторона угоди, а також є гарантом виконання умов угоди. На відміну від ф’ючерсних контрактів у функціонуванні форвардного ринку не беруть участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два учасники, один з яких зобов'язується поставити базовий актив, а інший - прийняти поставку цього активу.

·        Учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ризик, оскільки кожна із сторін може не виконати угоду, хоча, як правило, і передбачено штрафні санкції за невиконання умов уго­ди, а на ф'ючерсному ринку функціонують клірингові палати, які гарантують виконання ф'ючерсних угод.

·        Хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів полягає в паралельному проведенні операцій на ринку спот та строковому ринку, в той час коли хеджування за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

 

Література:

1.     Фінансовий менеджмент у банку:  навч.  посібник  /  О.О. Папаіка, А.Ф. Кононенко,  О.В. Грицак, І.В. Попова; за заг. ред. Л.О. Омелянович. – Вид 2-ге, перероб. і доп. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. –  231 с.

2.     Електронний ресурс: <http://bookz.com.ua/5/9.htm>