Історія / Вітчизняна історія

К. і. н. Латиш Ю. В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Створення місцевих осередків Добровільного товариства боротьби за тверезість (на матеріалах Донецької області)

Переламна епоха в історії СРСР – Перебудова – розпочалась зі спроб економічних реформ, котрі звелись до боротьби за зміцнення трудової дисципліни та антиалкогольної кампанії. 7 травня 1985 р. з’явилась постанова ЦК КПРС “Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму”. Надалі антиалкогольна кампанія набула гіпертрофованих форм. Її ініціатори (М. Горбачов, Є. Лігачов, М. Соломенцев) прагнули надати своєму дітищу забарвлення всенародної ініціативи знизу на кшталт стаханівського руху.

Вся країна була вкрита сіткою організацій, що мали вести боротьбу з пияцтвом. До антиалкогольної кампанії було залучено партійні осередки, комсомол, профспілки, підприємства, ЖЕКи, добровільні товариства. При виконкомах і на підприємствах створювались комісії по боротьбі з пияцтвом. Зокрема, в Донецькій області упродовж першого півріччя 1985 р. такі комісії було створено при усіх виконкомах рад: обласної, міських, районних, селищних [1].

Підкреслюючи добровільність антиалкогольної кампанії влада прагнула надати їй громадський імпульс. Для цього було створено Всесоюзне добровільне товариство боротьби за тверезість та аналогічні товариства (далі – ДТБТ) в республіках. За влучним висловом російського публіциста В. Ніколаєва цю організацію можна було назвати Міністерством тверезості [2]. В її розпорядженні були тисячі штатних співробітників у центрі й на місцях, існували республіканські, обласні, крайові, міські, районні Ради товариства. В Донецькій області осередок товариства виник 16 жовтня 1985 р.

До кінця 1985 р. в основному сформувалась структура обласного ДТБТ. Було створено осередки в усіх адміністративно-територіальних одиницях Донбасу: 21 місті, 18 сільських районах та 21 районі у містах. На штатних (оплачуваних) посадах, до яких належали секретар та інструктор (у міських радах ДТБТ), відповідальний секретар, головних бухгалтер та три інструктори (в районних радах), в області працювала 91 особа [3].

Загалом по області на 20 лютого 1986 р. було створено 6316 первнних організацій ДТБТ, у яких нараховувалось 298852 члени (в УРСР – 1,5 млн. осіб) [4]. Найнижчі показники охоплення населення були в містах Жданові, Донецьку, Єнакієвому, Горлівці, Слов’янську, а також в Красноармійському, Волновахському та Мар’їнському районах. З таблиці [5] видно, що до кінця року первинні осередки ДТБТ було створено на більшості підприємств міста Донецька. Однак, попри добровільно-примусовий характер членства, відсоток активістів був незначним.

Райони	Кількість підприємств	У них працює осіб	Створено первинних організацій	У них членів	% підприємств, де створено первинні організації	% трудящих-членів УДТБТ
Ворошиловський	350	92130	135	6441	38	6
Ленінський	127	57000	40	2843	31	4
Кіровський	112	61163	101	8100	90	13
Петровський	72	44330	70	2593	97	5
Куйбишівський	136	60663	119	5882	86	9
Калінінський	178	68207	140	6200	78	9
Пролетарський	72	30001	25	1145	34	3
Будьоннівський	111	43779	62	1678	55	3
Київський	191	72428	116	3726	60	5
Разом	1349	529701	808	38608	59	7,2

Осередками ДТБТ було створено 53 клуби тверезості, видавались популярні брошури про шкідливість вживання алкоголю, проводились лекції та кінолекторії, книжкові виставки, читацькі конференції, спортивні заходи, рейди з виявлення п’яних на робочому місці, насаджувалась безалкогольна обрядовість. На засіданні обласної міжвідомчої ради з антиалкогольної пропаганди 27 травня 1986 р. зазначалось, що “заходи, спрямовані на боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом, часто мають епізодичний характер” [6].

Антиалкогольна кампанія не знаходила розуміння у керівників і стала предметом гострого висміювання з боку народу. Заступник голови Ради Донецького обласного ДТБТ М. Городіщев з відчаєм зазначав: “... потрібна армія знаючих та переконаних пропагандистів, оскілька ніяка боротьба з пияцтвом, у т. ч. закриття магазинів, обмеження продажу спиртного, відкриття додаткової кількості наркологічних лічниць та профілакторіїв, позитивного результату не дасть, поки людина (за допомгою усіх пропагандистів) не виробить у своїй свідомості, що алкоголь – ворог її здоров’ю...” [7].

Репресивні методи, якими велась антиалкогольна кампанія, дискредитували Перебудову, хоча й призвели до нетривалого зростання тривалості життя. Проте уже в 1990-х рр. на тлі економічної катастрофи та масового безробіття “зелений змій” знову запанував на Донбасі. У 2007 р., за даними Міністерства охорони здоров’я України, в Донецькій області нараховувалось 1407,28 алкоголіків на 100 тисяч населення [8]. За цим показником шахтарський край займає 13 місце в Україні.

Література:

1. Державний архів Донецької області (далі – ДАДО). – Ф. Р. 2794, оп. 2, спр. 5532, арк. 21.

2. Николаев В. Д. Русский дьявол. Водка в судьбе России / Владимир Николаев. – М.: Энас; СПб.: Питер, 2008. – С. 283.

3. ДАДО. – Ф Р. 6764, оп. 1, спр. 24, арк. 1.

4. ДАДО. – Ф. Р. 6764, оп. 1, спр. 24, арк. 2.

5. ДАДО. – Ф.Р. 6764, оп. 1, спр. 8, арк. 10.

6. ДАДО. – Ф. Р. 6764, оп. 1., спр. 19, арк. 8.

7. ДАДО. – Ф. Р. 6764, оп. 1, спр. 24, арк. 29.

8. Салей Е. Полусухая Винница /Екатерина Салей // Корреспондент. – 2008. – № 40, 18 октября. – С. 56.