Левочко М.Т.

Державна академія статистики,

обліку і аудиту м. Київ

Проектування, як елемент змісту професійної підготовки

Будь-яка форма є вираження якогось

внутрішнього змісту.

Ромен Роллан

Витоки більшості ідей проектування відходять в далеке минуле, в античні часи, коли з’явилися перші утопічні винаходи, які стали фактично, ідейною базою різних спроб проектування.

Предметом задуму являлося ідеальне суспільне обладнання, а засобом його впровадження в різні часи були наука, освіта, техніка і ін. Однією із перших таких утопій, направлених на майбутнє, був образ ідеальної держави, створений Платоном. Інтенціональність цього образу породила ряд утопій середніх віків і Нового часу, майже до антиутопій теперішнього.

Надзвичайно цікавою пропонується етимологія самого слова “проект”. Грецьке слово ”проблема” і латинське слово ”проект” (projectus) переводяться повністю однаково: ”дещо кинуте вперед”.

В українській мові слово “проект” (ще як не термін спеціально відокремленої діяльності) з’явився в XVIII столітті як копія з французького і першопочатково звучало як “прожект” і мало вузьке обмежене коло користувачів.

У вихідному значенні слова і в ряді його наступних трансформацій можна виділити наступні важливі ознаки:

- віднесення до майбутнього, близькому чи далекому;

- як такого майбутнього ще немає, але воно бажане, або небажане;

- це майбутнє проглядається в ідеальному плані.

На основі цих трьох ознак саме проектування вже як діяльність, як її особливий ідеальний тип можна визначити так: процес мрії (думки) про те, чого іще немає, але повинно (не повинно) бути.

Проектування – здібність людини, яка дозволяє, ціле направлено втілюючи реальність, будувати своє майбутнє, вибудовувати власний формат пізнання. Проектування дає можливість зрозуміти, якого типу ресурси необхідно задіяти і систематизувати для побудови діяльнісної кооперації, розвитку суспільства, з допомогою якої і реалізується та або інша цільова або ціннісна установка. Людина в проектуванні вперше починає будувати, конфігурувати і переорганізовувати систему змістовних зв’язків. Без відношення до минулого, без погляду на майбутнє, теперішнє людини перетворюється в “калейдоскоп дійсностей”, вимагаючи від нього постійно знаходитися в потоці чужих внутрішніх ситуацій.

Розглянемо деякі характеристики проектування.

По-перше, це була діяльність здійснена (організована і проведена) представниками нової соціально-професійної еліти - народжуваної і швидко розвиваючої інженерії.

По-друге, як діяльність, проектування ще не було інституціоналізоване, тобто не виникли ще спеціальні, легітимні форми його здійснення.

По-третє, об’єкти проектної діяльності носили складний, комплексний характер. Наступний рух з розвитку проектування, більш широкого проектного підходу, при всіх своїх досягненнях і колізіях, тісно обумовлене трьома вказаними характеристиками.

Поступово проектування стає складовою частиною в соціально-гуманітарних розробок, в тому числі впровадженні в освіті. В інноваційних педагогічних технологіях, частково стали використовуватися такі поняття, як “проектний метод”, “проектний підхід”, “проектна діяльність”. Однак, реальна практика “проектування (професійної) освіти” і “проектування в (професійній освіті)” виявила цілий ряд проблемних питань, на яких необхідно зупинитися.

Принципова необхідність в проектуванні виникає тоді, коли повинен бути впроваджений крок розвитку, перехід цілісної системи з одного стану в інший. Однак, аналізуємо, що даний перехід не може здійснитися сам по собі, еволюційно, за рахунок окремих впроваджень всередині системи. Для цього немає готових умов ні в першому, ні в другому стані. Дане положення особливо важливе для умов інформаційної бази, коли в натуральній формі місце реалізації суб’єкта власної діяльності відсутнє і його необхідно формувати і будувати.

Яскравим прикладом є ситуація парадигмального здвигу, в якому знаходиться сучасна освіта. В теперішньому часі “об’єкти”, які створюються в педагогічній науці на базі натуралістичного підходу, не відповідає проблемам і задачам, які стоять перед освітою. По суті, ми знаходимося в соціокультурній ситуації, аналогічній тій в якій починали свою роботу філософи, математики і фізики XVII століття. Подібно тому, як вони створювали нові уявлення про світ природи, так і ми тепер повинні створити принципово нові уявлення про світ діяльності і таким чином закласти основи для розвитку освіти. Це в свою чергу, передбачає, з одної сторони, звернення до принципово нових категоріальним схемам, а з іншої – використання зовсім іншого, не натуралістичного і навіть не діяльнісного, а системодіяльнісного підходу в розвиненій його формі - проектуванні. Тільки в ньому можливо побудувати ситуацію, як особливий діяльнісний простір, де можуть бути сформовані умови і засоби переходу тої або іншої системи з одного стану в другий.

Предметом проектування освіти (і в освіті), таким чином, є створення умов (засобів, механізмів) кроків розвитку системи (суб’єкта) освіти. При цьому саме проектування необхідно розглядати, як мінімум, в трьох аспектах:

· як ціле направлену діяльність по здійсненню кроку розвитку системи (суб’єкта) освіти;

· як засіб становлення і оформлення самого суб’єкта проектної діяльності;

· як рефлексивне оформлення засобів проектування.

Три етапи робіт:

- концептуалізація справи ( ідея, задум, проект);

- програмування діяльності (програма, механізм реалізації);

- планування дій (організаційний план, терміни).

Всі перелічені етапи окреслюють і заповняють змістом всі простори ідеального проекту.

Проектний підхід як елемент освітнього процесу в самій своїй основі передбачає вирішальну відмову від “раніше” відомого набору знань, умінь і навичок. Засобами проектної діяльності необхідне предметне знання не повідомляється, не “передається” навчаючим , а навпаки, формується, ”з’являється” в процесі реалізації самої проектної розробки.

Отже, важливою задачею проектного підходу в професійній освіті повинно бути забезпечення тісного змістовного зв’язку конкретних цілей і задач проекту з відображенням знань, навичок і здібностей, які необхідні для включення в те або інше професійне спрямування.

До останнього часу в педагогічній науці домінувала точка зору на проектування як на певну функцію діяльності фахівця. Сьогодні проектування не лише проголошується центральною ланкою в професійній освіті, але й вважається однією з технологій переходу від парадигми традиційної до парадигми інноваційної освіти в освітньому просторі взагалі.

Проектність у всьому світі розглядається як стильова риса сучасного мислення. Проектну освіту віднесено до складових проектної культури фахівців бухгалтерів, економістів, фінансистів, банкірів. У цілому проектність визначається провідною тенденцією освіти майбутнього.

У кожному аналізі сучасного стану розвитку науки особливого значення набуває ціннісний аспект проектування, що пов’язано з революціонізуючим впливом останнього на різні види виробничої діяльності й практики - планування, програмування, прийняття рішень, розробки, наукові дослідження тощо.

Проектування є технічним терміном, який зараз широко застосовується в педагогічній сфері. Цей термін з’явився в промислових галузях в середині ХХ століття і тепер набуває широкого вжитку при вирішенні економічних проблем. Він широко використовується у вигляді організаційного проектування при удосконаленні системи управління. Разом із традиційними видами проектування, такими, я к архітектуро-будування, машинобудування, технологічне проектування - активно складаються самостійні напрями проектування трудових процесів, людських систем, а також економічне, фінансове, банківське проектування.

Але на думку вчених, людина включилася у проектувальну діяльність набагато раніше. Згідно філософських поглядів проектувальна активність свідомості носить уроджений характер. Уже на ранніх стадіях розвитку суспільства вона проявлялася на рівні ремісництва, складання казок, дитячих ігор. Проектування, як особливий вид активності, базується на природних людських навичках створювати в уяві модель “необхідного майбутнього” (Н.А. Беренштейн) і втілювати її в життя.

Здатність до створення праобразів і діяльнісних програм, які мають певну мету, отримала своє відображення у формах конструювання (безпосередня практична діяльність), моделювання (концептуальне спрощення об’єктів), проектування (теоретична спроба створення технічних артефактів і об’єктів іншої природи). Таким чином, проектування – це органічна, природна для людини діяльність.

Аналіз історії розвитку людства показав, що ідея проектування завжди активізувалася тоді, коли необхідні були певні зміни. Саме вони визначають географію і хронологію розвитку проектувальної діяльності у світовій культурі.

Філософи розглядають проектування як один із механізмів культури, здатний перетворити людину в творчу особистість. На філософському рівні проект визначається як результат духовно-перетворюючої діяльності. На діяльнісному - як результат проектування [1,с. 6-7].

Видатний російський філософ М.Ф. Федоров згадував у своїх працях проектування як метод діяльнісного пізнання і розглядав пізнання як проект справи. Він вважав, що ідея не стільки суб’єктивна чи об’єктивна, скільки проектна. Спираючись на принцип єдності теоретичного знання і практичної діяльності, філософ припускав, що людина здатна пізнати створення нею світ, якщо буде співвідносити його з проектною гіпотезою і перевіряти її через практичну реалізацію [3].

Проектувальна діяльність як джерело розвитку сфери освіти і різновид професійної активності в історії культури формувалася досить довгий період. Більше ніж 300 років тому видатний чеський педагог, засновник теоретичної педагогіки Я.А. Коменський висловив ідею про внесення у діяльність педагога дослідницького стимулу для підвищення успішності навчання. Він писав:”Людей слід вчити головним чином тому, щоб вони черпали свої знання не з книг, а самі спостерігали землю, дуби, буки, тобто щоб вони досліджували все самі, а не пам’ятали б тільки чужі спостереження і пояснення”[2, с.138].

Така ж сама думка спостерігається у роботах Г. Амстронга, Ф. Дінтера, А. Дістервега, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоці та інших. Наприклад, Г. Амстронг вважав, що учень повинен бути у ролі першого дослідника і відкривати наукові факти замість того, щоб чути про них.

Однак, за влучним зауваженням відомого російського методиста 20-30-х років ХХ століття К. П. Ягодовського :”У будь-якій практичній науковій діяльності, будь то хірургія, бухгалтерська справа, економіка, фінанси, чи щось інше, мало висловити нову ідею: треба знайти форму, втілення в яку цієї ідеї могло б увійти в життя, стати практичним для використання. Якщо це твердження вірне по відношенню до будь-яких практичних дисциплін, то тим більше воно важливе”.

На початку ХХ століття вагомий внесок у розвиток науково-методологічного забезпечення проектувальної діяльності внесли представники найрізноманітніших галузей, відомі вчені ДЖ. Дьюі, К. Потер, Г. Саймон, В. Килпатрік та багато інших. Діяльність цих вчених співпадає з розвитком дослідницьких і експериментальних форм навчання, які за своєю структурою є спорідненими із проектувальною діяльністю: охоплюють постановку проблеми, вибір об’єкта, предмета, мети, гіпотези, послідовність дій, отримання результату, оцінку його достовірності, новизни і цінності.

Отже, вчені прийшли до висновку, що “живе” знання - це те, яке було набуте в самому житті, і що воно виникає у відповідь на питання, я ке було пережите (С.І. Гессен). Таким чином, у 1920-х роках в м. Долтон (США) Е. Паркхерстом був розроблений Долтон-план, який став системою проектування індивідуального навчання. Недоліком цієї системи стало те, що дитина набувала певну суму знань без урахування їх необхідності.

Але в широкий педагогічний контекст проектувальна діяльність ввійшла завдяки роботі В.Х. Килпатріка, який виокремив три основних компоненти нової педагогічної системи: навчальний матеріал, заснований на інтересах студентів; мета, що відповідає діяльності; навчання як неперервна перебудова життя. В. Килпатрік виділив наступні види проектів: творчі, споживацькі, вирішення проблем, проекти-вправи.

Наведене вище призводить нас до розуміння актуальності та необхідності розробки методики одного із елементів змісту професійної підготовки – проектування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Семеног О.М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови та літератури: Монографія. - Суми ВВП ”Мрія -1” ТОВ,2005.- 440с.

2. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з анг. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького.-2-е вид.-К.: Либідь,1992. - 512с.

3. Федько А, Федько Ю. Якість освіти як об’єкт управління // Освіта і управління. - 2006.- Т9.- № 1.- С.84-87