Педагогіка/ современные методы преподавания

Япринець Тетяна Сергіївна,

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ ГРАФІЧНОЇ НАОЧНОСТІ У НАВЧАННІ ГЕОГРАФІЇ

Сучасний етап розвитку географічної освіти в Україні характеризується новими вимогами до навчального процесу та специфічними умовами його організації. Вони обов'язкове формування географічних компетенцій, навичок самостійної діяльності учнів та розвиток їх критичного мислення. Саме тому актуальною проблемою сьогодення стає спроможність учителя моделювати пізнавальну роботу школяра на уроці, створювати оптимальні моделі навчального процесу. І успіх у засвоєнні географічних знань може бути досягнутим лише при гармонійному поєднанні і використанні усіх засобів і можливостей наочності, зокрема графічних моделей. Оскільки використання цього приладдя супроводжує навчання на усіх його етапах, то вчитель повинен бути не лише знайомий із усім його різноманіттям і володіти методикою його використання, а й уміти його створювати. Адже саме графічні моделі дають можливість зосередитися на головному, а створений географічний образ допомагає стійкому, міцному засвоєнню і запам'ятовуванню матеріалу.

Особливістю складання цих зображень являється деяка закодованість їхньої інформації. Тому на найскладніших "переходах" слід облаштувати так звані "рятувальні опори", спираючись на які, думка дитини буде рухатися без зупинки на згадування. Крім того, вдало складені графічні сигнали легко запам'ятовуються і відтворюються.

Основними вимогами, котрим повинні відповідати ілюстративні зображення (малюнки, картографічні ескізи, графіки, діаграми) є те, що форми об'єктів і явищ зображуються на класній дошці контурами білою та кольоровою крейдою. Інколи при цьому можна застосувати розтушовку. Для зображення внутрішньої будови об'єкта слід використовувати умовні позначення. Графічні зображення на дошці, зазвичай, мають містити і пояснювальні написи. Вони повинні бути лаконічними і чіткими, гармонійно доповнювати модель, допомагати розкриттю її змісту. В окремих випадках доцільним буде поєднання малюнка на дошці з фотографіями, іншими ілюстраціями. [3]

Для складання графіків (лінійних діаграм), перш за все, необхідно визначити цифровий матеріал. Для зручності його слід оформити у вигляді таблиці. Якщо графік, наприклад, призначений для зображення будь-якого процесу в часі, то перша її колонка повинна містити порівнюючі об'єкти, усі інші – їх кількісну характеристику у певні проміжки часу. Кожна лінійна діаграма повинна містити наступні складові: 1) вісі координат зі шкалами;
2) координатну сітку; 3) графічний образ; 4) експлікації.

Широкого розповсюдження дістала у наш час саме система прямокутних координат. Для її створення потрібно на кожній вісі зобразити шкалу. При цьому потрібно обрати певний масштаб. Слід враховувати також, із однієї сторони, діапазон зображуваного ряду, а з іншої – розмір графіку. На вертикальній шкалі потрібно відмітити залежні змінні, а на горизонтальній – незалежні. Цифри необхідно проставляти навпроти рисок на шкалі, а не між ними. Щоб створити координатну сітку, потрібно від осей координат провести допоміжні лінії. Чим тоншими вони будуть, тим чіткішим вийде графік. Основними елементами будь-якої лінійної діаграми є графічний образ – лінія або певна їх сукупність, що відображають динаміку явищ. Він повинен чітко і яскраво ілюструвати процес, що розглядається. Цінність графіків полягає і у тому, що на них можна дати порівняння, співставити явища тощо. У цьому випадку він зображується декількома кривими, котрі зовнішньо різко відрізняється одна від одної. Щоб дана модель була закінченою, потрібно додати оформлену експлікацію, тобто пояснюючий текст умовних позначень. Що стосується сітки для графіків, то її можна креслити по різноманітним географічним напрямах. Наприклад, у фізичній географії за румбічним напрямом будують розу вітрів. Для того, щоб лінійна діаграма була більш запам'ятовуючою, потрібно ввести фонові малюнки. У цьому випадку, зазвичай, сам графічний образ (ломана лінія) зображується більш широкими яскравими лініями, а замість допоміжної сітки слід створити малюнок по темі графіка.

Що стосується вимог до створення приладдя для систематизації і класифікації географічних явищ та процесів (таблиці, схеми, картосхеми), то вони мають певну специфіку. Наприклад, при складанні таблиць необхідно дотримуватися єдиної міри, системи скорочень, узагальнень. Важливо, щоб її заголовок і назва усіх граф були сформульовані лаконічно і чітко. Кожна таблиця повинна містити дві основні частини: перелік усіх досліджуваних об'єктів і ознаки, що їх характеризують. У процесі викладання географії її часто використовують у формі звичайних, графічних приладь. Такі таблиці раніше викреслюють і демонструють у момент пояснення відповідного матеріалу у вигляді стінного унаочнення. В окремих випадках їх створюють на класній дошці паралельно до викладення змісту уроку. У формі таблиці можна також записувати і висновки пояснювального матеріалу. Тобто її побудова диктується самим змістом уроку. [1]

Що стосується схем, то бажано, щоб вони були пропорційними у всіх частинах. Ці моделі не повинні бути складними. Окремі їх елементи потрібно розміщувати рівномірно по основним вісям. Надписи необхідно робити простим шрифтом. Особливо виразними і чіткими повинні бути лінії взаємозв'язків і стрілки на тих схемах, котрі призначені для ілюстрування динамічних явищ або процесів.

Варіантів заповнення картосхем може бути декілька. Доцільно не малювати готову її дошці. Заповнення цієї моделі повинно йти паралельно: учителем на дошці, а учнями в зошитах. Іноді можна заздалегідь накреслити "каркас" схеми із нанесенням стрілок – взаємозалежностей, а "комірки" заповнити паралельно з поясненням чи обговоренням. Такий варіант найбільш зручний. Із однієї сторони він одразу дає уявлення про розміри схеми, а з іншої – не прив'язує учителя до дошки. Адже деякі графи він може заповнити як приклад, а решту – продиктувати чи запропонувати зробити це школярам самостійно. Ще одним способом складання картосхем є застосування кодоскопних транспарантів. Для цього кожний мікроблок потрібно нанести на окрему кодограму, кожна з яких у ході вивчення матеріалу накладається одна на одну. Урешті-решт, складається єдина картосхема-кодограма (КС-К) для великого смислового блоку програми вивчення теми. [4]

При створенні приладь для зображення зв'язків між географічними явищами та процесами (профілі, блок-діаграми) також слід ураховувати ряд обставин. Що стосується профілів, то їх будують по карті, однак з більшим ступенем узагальнення і генералізації. Для того, щоб найбільш чітко показати розподіл вивчаючих явищ, слід збільшити вертикальний масштаб у декілька разів. У багатьох випадках його можна не дотримуватися. Адже річ не в абсолютній висоті, а у створенні наочного графічного образу тих чи інших місцевостей, гірських районів, своєрідність яких не відображає наочно карта.

Щоб побудувати блок-діаграму спочатку потрібно підібрати матеріал для створення карти або плану тієї місцевості, котра зображуватиметься та ілюстрації розрізів, що будуть намальовані на станках. На ескізі майбутньої моделі необхідно позначити вертикальну передню стінку. Вона являє собою розріз верхніх шарів земної поверхні. У перспективі зображують земну поверхню і все, що на ній знаходиться. Спочатку потрібно нанести зовнішні контури усієї площі. Потім її розбити на клітинки відповідно клітинкам плану. У кожній із них слід намалювати у перспективі те, що було нанесено на цій клітинці в плані. За правилами побудови потрібно зобразити деталі, виділяючи найважливіші, і перший план. Але потрібно враховувати рельєф – відносні перевищення одних точок над іншими. У перспективі будують також бокову стінку блок-діаграми і на неї наносять продовження тих шарів, котрі намальовані на передній стінці. Штриховкою необхідно відтінити верх цієї моделі. При цьому найзручніше приймати для усіх блок-діаграм однотипне освітлення – зверху і зліва. [2]

Приладдя для розвитку картографічних умінь і навичок (картограми і картодіаграми) має також свої вимоги при складанні. Так, наприклад, слід враховувати, що для картодіаграм краще за все використовувати не будь-які фігури, а стовпчики (смуги), кола, або, так звані, відсоткові квадрати (10 х 10 клітинок). При цьому потрібно підібрати відповідний масштаб. Для картографування слід обрати такий вихідний матеріал, котрий дає контрастні, легкі для запам'ятовування графічні образи. Починати складати картодіаграму слід із виділення на контурі меж тих районів, котрі взяті за одиницю виміру. Потім необхідно встановити масштаб. Наступним етапом є проведення розрахунків діаграмних знаків. Після цього їх наносять на контур, перевіряють і остаточно оформлюють.

Картограми створюють на контурних картах із детальним територіальним поділом. За допомогою штриховки слід виразити ступінь розвитку ознаки, що зображується всередині територіальних "клітинок", що взяті за одиницю. Чим дрібнішими вони будуть, тим точніша вийде і картограма. Абсолютні показники даного вища потрібно поділити на площі районів, і отримані відносні дані будуть надалі слугувати вихідними даними для створення цього унаочнення.

Отже, побудова учбової картограми вимагає наступної роботи:

1) підготувати вихідні дані у вигляді таблиці;

2) олівцем всередині територіальних одиниць відмітити відносні показники;

3) під таблицею виписати ряд показників по мірі їх зростання і згрупувати, виділивши інтервали;

4) підібрати для них штриховку;

5) перенести їх на легенду карти;

6) біля кожного умовного знаку розставити відповідний показник;

7) зробити загальний надпис змісту картограми;

8) заштрихувати кожну територіальну одиницю за тими показниками, котрі в ній поставлені. [1]

Таким чином, із вище зазначеного можна зробити висновок про те, що основними вимогами при створенні графічних моделей є:

· лаконічність – вони повинні бути мінімальними, щоб була можливість їх відтворити за 6-8 хв.;

· структурність – увесь матеріал потрібно розташувати маленькими логічними блоками, які необхідно побудувати так, щоб легше було написати, перевірити і запам'ятати;

· акцентування основної суті – для цього основну ідею потрібно виділити рамками різної конфігурації, кольору, шрифту тощо;

· уніфікація - виражається у вигляді конкретних визначених абревіатур і умовних знаків;

· автономія – кожний блок, поряд із логічним зв'язком, повинен із іншими виражати закінчену думку;

· структурованість;

· доступність для розуміння;

· оптимальність об'єму та використання символів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Заездный Р.А. Графическая наглядность в преподавании географии: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1986. – 111с.

2. Заславський І.І. Карта на уроках географії. – К.: Знання, 1986. – 127с.

3. Картель Л.М. Використання малюнка в навчанні географії: Посібник для вчителя. – К.: Рад.школа, 1990. – 96с.

4. Онищенко В. Використання опорних схем на уроках географії // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. - № 5. – С.4