Соціальна педагогіка

Лемко Г.І.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Принципи дозвілля
 

Будь-яка діяльність будується на загальних закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей, підлітків і юнацтва розвивається по своїх законах і принципах, теоретично обгрунтованими і апробованими на практиці. Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації. Принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для успішного виконання суспільного призначення дозвілля.

Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких грунтується дозвіллєва діяльність. Існує кілька класифікацій принципів дозвілля.
Зокрема А. Воловик та В. Воловик визначають такі основні принципи дозвіллєвої діяльності:
– принцип інтересу, 
– єдності реакреації і пізнання, 
– спільності діяльності.
На їхню думку, головним принципом являється принцип інтересу. Це зумовлено тим, що дозвілєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив.

Принцип єдності рекреації і пізнання полягає у тому, що він розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою саморозвитку або самоосвіти для фахової діяльності в якійсь новій для неї сфері. Повною мірою принцип єдності реакреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації. Серед них (за рангом місць) – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.

А. Воловик і В. Воловик стверджують, що дозвільна діяльність як і будь-який інший вид діяльності може здійснюватися людиною індивідуально, так і разом з іншими людьми. Але "разом" не означає "спільно". Спільність діяльності – така взаємодія, у процесі якої люди знаходяться у певних стосунках взаємної залежності і взаємної відповідальності. Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційну єдність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і веде до підвищення рівня дозвільної діяльності, реалізуючи закладений в ній виховний потенціал [1, с. 61].

У класифікації І. Петрової виділено такі принципи дозвіллєвої діяльності:
– системність, як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від асоціальної поведінки;
– добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;
–  доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;
– відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.
Однак І. Петрова також вважає провідним у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. На її думку, даний принцип враховує інтереси особистості, їх задоволення, формує нові духовні цінності та пробуджує нові потреби і запити людини [3, с. 39].
Аналіз наукових підходів Л. Ніколаєва дозволив визначити нам такі принципи організації дозвіллєвої діяльності:
– принцип загальності і доступності – тобто можливості залучення, заохочення всіх без вийнятку дітей, підлітків і юнацтва в сферу діяльності дозвіллєвих установ з метою задоволення їх творчих потенціалів, дозвіллєвих запитів і інтересів;
– принцип самодіяльності – реалізується на всіх рівнях дитячого дозвілля: від любительського об'єднання до масового свята. Самодіяльність, як суттєва властивість особистості, забезпечує високий рівень досягнень у будь-якій індивідуальній і колективній діяльності. Принцип самодіяльності грунтується на творчій активності, захопленні і ініціативі дітей;
– принцип індивідуального підходу – пропонує врахування індивідуальних запитів, інтересів, схильностей, здібностей, можливостей, психофізіологічних особливостей і соціального середовища існування дітей підлітків і юнацтва при забезпеченні їхнього дозвілля. Диференційований підхід забезпечує комфортний стан кожного учасника дозвіллєвої акції;
– принцип систематичності і цілеспрямованості – радить здійснення цієї діяльності на основі планомірного і послідовного поєднання безперервності і взаємозалежності в роботі всіх соціальних інститутів, покликаних забезпечувати дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Важливо направляти дітей, підлітків і юнацтво на справи суспільно значущі, оскільки багатство творчих сил індивіда залежить від всестороннього і повного прояву цих сил в житті суспільства. Це процес перевтілення людини в суспільного індивіда, в активну і творчу особу, що живе повним життям у згоді з самим собою і суспільством;
– принцип спадкоємності – в першу чергу забезпечує культурну взаємодію і взаємовплив поколінь. Необхідно активізувати діяльність батьків, всіх дорослих на передачу дітям соціального знання і досвіду на проведення розумного дозвілля. Принцип спадкоємності означає також підтримку норм і традицій при просуванні дітей з однієї вікової спільності в іншу, з однієї соціально-виховної установи в інше;
– принцип цікавості – полягає в створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає в результаті організації всього дозвілля на основі гри і театралізації, бо сухість, безбарвність, відсутність емоційної привабливості можуть звести на нівецьбудь-які форми і методи роботи. Дитяче дозвілля повинно бути барвисто оформлене і доповнене найрізноманітнішою атрибутикою. Все це перетворює дозвілля дітей, підлітків і юнацтва в свято [2, с. 18].
Як бачимо, усі перелічені автори виділяють у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. Адже, якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участі у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності. Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників.
Принципи дозвілля не є чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється перемінами та розвитком суспільного життя. 
Таким чином, реалізація принципів організації дитячого дозвілля на практиці по своїх масштабам дії на особу виходить далеко за рамки дозвіллєвого проведення часу, це великомасштабна соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток особи дитини, підлітка, хлопця (дівчата).

Література:

1. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля. – Харків, 1999. – 329 с.

2. Мудрик А. Социальная педагогика: Учеб. для вузов / Под ред. В. А. Сластенина. – М.: “Академия”, 2002. – 200 с.

3. Петрова І. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 408 с.

Відомості про автора:

Лемко Галина Іванівна – к. пед. н., доцент кафедри соціальної педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Поштова адреса:

вул. Сковороди, 7

с. Крихівці

м. Івано-Франківськ

76493

8 (0342) 71-04-09.