УДК 159.922:316.64:165.242.2+34:008

Дмитрієнко І.В., старший викладач Університету мислі (мм. Харків-Київ)

Дмитрієнко Ю.М., доктор філософії, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського Національного дослідницького університету ім. Т. Шевченка (м. Київ), Кекух Ю., Чміль А. студ. (м. Харків)

ЗАДАЧІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФIЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОЇ ПРОБЛЕМИ ТЕОРЕТИЧНОЇ IДЕНТИФIКАЦIЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕВIАНТНОЇ ПРАВОВОЇ СВIДОМОСТI ТА КУЛЬТУРИ

Проаналізувавши актуальну літературу, спробуємо поступово вiдслiдкувати за iсторико-еволюцiйним рухом фiлософсько-правового генезису девiантної правосвiдомостi через призму н е л i н i й н о ї, телеологiчно налаштованої теоретико-синергетичної дефiнiцiї феномену правосвiдомостi та її специфiки у перехiдному суспiльствi за типом пострадянського,починаючи з нечисленних варiантiв л i н i й н о ї позитивної дефiнiцїi правоусвiдомлених процесiв на традицiйному рiвнi її осмислення.

Контекстуально сприйнятiливою, думаємо, буде концептуальна дефiнiцiя феномену правосвiдомостi, здiйснена фiлософом права доктором фiлософських наук В.О. Чефрановим у широкому смслi слова: "Правова свiдомiсть уявляє собою рiзновид суспiльної свiдомостi, яка виступає невiд'ємним елементом бiльш загальної системи соцiального вiдбиття. Разом з тим, вона має цiлу низьку своїх особливих, специфiчних характеристик, вивчення котрих утворює важливую задачу не тiльки правових, але й фiлософських наук" [2, c.4]. Резонансну точку зору на правову свiдомiсть як рiзновид суспiльної свiдомостi або особливого суспiльного явища у лiнiйнiй позитивнiй площинi теоретичного розумiння (iнша була iдеологiчно неможливою) можемо знайти у фундаментальних монографiях 70-х рокiв ХХ ст.I.Є.Фербера, Д.А.Потопейка, Г.С.Остроумова, Є.А.Лукашевої. Окремi питання правосвiдомостi як цiлковито суспiльного явища дослiджували Д.А.Керiмов, C.C.Алексєєв, Є.А.Якуба, Я.З.Хайкiн, Є.М.Пєньков, а також iншi, але це були не прямо, нелiнiйно аутентичнi з природою правосвiдомостi аспекти. Подiбний пiдхiд до л i н i й н о ї позитивної дефiнiцiї правосвiдомостi за радянських часiв, iдентифiкуючи суспiльне опосередкування iсторико-позитивного розвитку домiнантним критерiєм будь-якої лiнiйно налаштованої теоретичної перспективи, аргументовно репрезентує феномен суспiльного циклу вимiру функцiональної активностi правосвiдомостi як природного явища похiдного, духовного ("надстроечного" - рос.) типу вiд економiчно - виробничої бази радянського суспiльства, водночас надає суспiльному опосередкуванню правового усвiдомлення соцiальних реалiй метафоричну,але не фiлософсько-методологiчну,а "вульгарно" - iдеологiчну, причому не за зразками захiдного "вульгарного" матерiалiзму ф о р м у лише перспективно завершеного ( i, фактично, безальтеративно єдиного у будь-якому часо - просторi) свiтоглядного критерiя та iдейно-розвиткового маркера iдеологiчної моделi радянського свiтопiзнання. Отож, будучи ментально структурованою за своєю природною суттю,правосвiдомiсть i девiантна правосвiдомiсть зазнають, насамперед ( а можливо i лiше ) соцiологiзованого впливу суспiльної свiдомостi, за нашою думкою, не природно - каузального, а "штучно"-iдеологiчно-цiлепокладального типу, що створювало за зразками iдеологiчних метафор i маркерiв соцiально-правової комунiкацiї домiнантно iдеологiчну форму штучно с о ц i о л о г i з о в а н о г о с в i т о в и м i р у, нементально - правовий, неправокультурно стереотипiзований з м i с т суспiльної свiдомостi та її феноменальних якостей.

Лише у другiй половинi 70-х рокiв XX сторiччя, особливо з кiнця 80-х, деякi прогресивнi радянськi фiлософи, характеризуючи i дослiджуючи iстотнi ускладнення у ленiнськiй теорiї вiдбиття, почали о ф i ц i й н о пов'язувати її практично-iдейнi п р о б л е м и з теоретичними п о т р е б и загальноцивiлiзацiйних вимог свiтоглядного розвитку правової свідомості та культури, з активним впливом нелінійних з о в н i ш н i х факторiв.

Список використаних джерел:

1. Дмитрiєнко Ю.М. Девiантна правосвiдомiсть як формозмiстовний феномен перехiдного буття права //Науковий вiсник. Серiя "Фiлософiя". Випуск N 9. - Харкiв:ХДПУ, 2001. - С.131-134