Право/1. История государства и права

 

 

Студентка групи МТ – 05 – а Фролова Ю. В.

Ст. викладач кафедри правових дисциплін Кондратьєв В. О.

Донецький Національний Університет Економіки і Торгівлі

 імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Проблеми формування правової свідомості та правової культури українських студентів

 

Правова культура українського суспільства бере свої витоки від звичаєвого права Київської Русі, закріпленого пізніше у письмовому зводі законів «Руської Правди». Ґенеза української правової культури виявляє себе у багатстві української політико-правової думки кожної історичної епохи. Виявом правової культури суспільства виступає як існуюча сьогодні практика законотворення, так і застосування норм права в Україні. Конституція України закріпила засади побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. На їх реалізацію і повинна бути спрямована правова політика держави, політичних партій і громадських організацій. На даному етапі ця політика проявляється насамперед у реформуванні правової системи, складовими якої є оновлення практично всіх галузей законодавства, його кодифікації і систематизації, вдосконалення організаційно-правового механізму забезпечення прав людини і громадянина, законності і правопорядку (судова система, правоохоронні органи тощо).

Сучасна Україна – це молода, незалежна держава з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найроз­виненіших країн світу. Розуміння цього має якнайшвидше дійти до кожного, а особливо до майбутнього покоління нашої держави – до студентів, які повинні пова­жати закони, визнавати їх верховенство у всіх сферах життя, своїми діями підтримувати ре­жим законності в Україні. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка громадян розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території Ук­раїни. Проблема роз­будови громадянського суспільства, демократи­чної правової держави є безпосередньо пов'язаною із розвитком правової свідомості і правової культури кожного індивіда. Саме правова культура та правове виховання населення є со­ціальною гарантією дії верховенства права в суспільстві. Слід зауважити, що науко­ве мислення та наукова правосвідомість у взає­модії із правовим мисленням і правосвідомістю особистості, які є головними елементами право­вої культури, здійснюють активний вплив на ре­алізацію верховенства правового закону [1].  

На сьогоднішній день правова свідомість і правова культура набула нового визначення. Цю проблему досліджували такі ук­раїнські вчені, як             В. Д. Бабкін, М. І. Коцюба, В. А. Котюк, П. Ф. Мартиненко, А. Р. Мащок,           Є. В. Назаренко, П. М. Рабінович, В. М. Селіванов, С. А. Тихонова та ін. В їх працях характеризується нова сутність правової культури, а саме: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціаль­них груп та громадян у галузі регулювання суспі­льних відносин, яке забезпечує верховенство пра­ва в суспільному житті, тобто панування у суспі­льному житті правових принципів справедливос­ті і гуманізму, захисту  прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця люди­ни як вищої соціальної цінності.

Формування правової свідомості та правової культури українського суспільства відбувалося в різні історичні епохи, які суттєво відрізняються одна від одної. Київська Русь започаткувала формування української державності. В цей період відбулось етнічне об'єднання східних слов'ян в єдиний народ. Звідси виникають певні елементи національної свідомості: традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, бойовий устрій, загальне суперництво проти зовнішніх ворогів, відчуття патріотизму. Далі формування правової свідомості та правової культури українського суспільства відбувалось в умовах загарблення українських земель Польщею, Угорщиною, Росією. Звідси дещо різні правові, економічні та соціальні погляди громадян України, які мешкають на сході, заході, півдні та півночі. Утворення української радянської республіки проголошувало диктатуру пролетаріату та встановило тоталітарний режим радянської влади. Протягом тривалого періоду тоталітаризму відбувалось закабалення народу у тому числі за допомогою певних елементів правової свідомості та правової культури (відсутність гласності і політичного плюралізму, ідеологічне і політичне панування комуністичної партії).

Проведені дослідження свідчать, що право­ва культура українського суспільства, яка є ча­стиною його загальної культури та одним з го­ловних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її ста­новлення та активного розвитку. Соціологічні дослідження, опитування громадян України у Всеукраїнському чи регіональних масштабах, здійснені впродовж останніх 10—15 років, постійно і однозначно засвідчують про перекоси у відносинах громадян з владою, невміння їх захистити свої права. Отже — це свідчить про низький рівень їх правосвідомості та правових знань.

Досить поширеною є думка, що відродження України цілком залежить від економічних чинників. Економічний розвиток має велике значення, але здобуття очікуваних економічних перетворень неможливе без відповідних зрушень у дотриманні всіма органами влади, їх посадовими особами, підприємцями та громадянами правової культури та правового порядку, встановленого у державі.

Від рівня правової культури суспільства залежать рівні правової культури окремих систем, а також громадян. Правова культура члена суспільства (громадянина) включає: юридичні знання і уявлення; правосвідомість; традиції, потреби і навички діяння відповідно до закону; реальне діяння в режимі законності відповідно до правових установок і переконань; правову активність.

З цього приводу великої ваги набуває праве виховання студентів, як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя, готується до несення повної відповідальності за всі свої рішення та сторони життя. В. Головченко і                         А. Потьомкін у своїх дослідженнях відзначають зниження рівня правової свідо­мості української молоді „порівняно з періодом кількарічної давності, коли саме молодь стано­вила найбільш масову й активну силу в бо­ротьбі за незалежність України". Сьо­годні „зарозуміле ставлення деякої частини студентів до себе і оточуючих знаходить про­яви у відкритій неповазі до людей, незалежно від їх віку або соціального статусу, що призво­дить не лише до порушення дисципліни, а й прав та свобод людини і громадянина... З вели­ким побоюванням треба нам усім ставитися до зростаючої бездуховності, особливо серед мо­лоді... Без цілеспрямованого виховання (у тому числі й правового) держава аж ніяк не може обійтися" [2, 100-103].

Студент — майбутній фахівець — уже у ВНЗ має бути зорієнтований (поряд з одержанням професійних знань і практичних навичок) на становлення правового мислення. Правове виховання студентів у вищих нав­чальних закладах має бути організовано на ви­сокому рівні і бути продовженням виховання, розпочатого ще у сім'ях, дошкільних закладах і школах. На цьому етапі правового ви­ховання вбачається доцільною орієнтація на надання більшою мірою практичних правових навичок, ніж теоретичних правових знань. Це пояснюється тим, що для людей віком від 17 до 23—25 років важ­ливішим є знання конкретних механізмів, які забезпечували б правомірну поведінку у конкретних ситуаціях, в яких вони з великою ймовірністю можуть опинитися в майбутньому, і труднощів, з котрими вони мо­жуть зустрітися. Серед цих ситуацій: влашту­вання на роботу і захист своїх трудових прав, купівля-продаж і оренда нерухомості та зе­мельних ділянок, відносини із правоохоронни­ми органами та судом (виступ у ролі затрима­ного, підозрюваного, свідка, позивача, відповідача тощо). Молодь, як і представники інших вікових категорій, має знати, як себе по­водити у тих чи інших ситуаціях, знати як не допустити помилок [3, 123].

Виходячи з викладеного вище, слід зазначи­ти, що правове виховання населення України є недостатньо розвинутим як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Якщо у найближчий час ставлення до правового вихо­вання населення України докорінно не змінить­ся, проблема формування та розвитку правової культури громадян нашої країни залишиться невирішеною ще багато років. Влада Україна повинна замислитись над створенням протягом найближчого часу загальної концепції формування правової свідомості і правової культури суспільства та прийнят­и Державну програму формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти і правового виховання населення.

Отже, питання про правове виховання студентів України є особливо актуальним. У зв'язку з необхідністю виховання громадян у дусі законослухняності та активної їх участі у формуванні правової держави необхідно: забезпечення їх інформацією щодо чинного законодавства і практики його застосування; створити розгалужену мережу адвокатських контор задля компетентного вирішення громадянами своїх приватних і публічних питань; на базі ВНЗ проводити правове виховання студентів задля ефективної профілактики правопорушень, які виникають на ґрунті правового нігілізму, цинізму та аморальності; формування у студентів правової культури європейського типу, яка дозволить їм, а разом з ними і державі інтегруватись у європейський і світовий правовий простір.

 


Література:

1.     Р. Олійничук. Проблеми формування правової свідомості та правової культури в українському суспільстві. // Юридичний Журнал. – 2006. – №2.

2.     В. Головченко, А. Потьомкін. Правові механізми формування правової свідомості студентів. // Право України. – 2006. – №4.

3.     А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики  правового виховання населення України. // Право України. – 2008. – №3, С. 122-125.