ПРОБЛЕМИ ВзаємодіЇ жіночих громадських організацій

з органами державної влади

Лащева К.Ю.

Науковий керівник: Петрова О.І.

Донецький Національний Університет Економіки

і Торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

 

На сучасному етапі розвитку України та світу в цілому образ жінки хранительки домашнього добробуту вже не є стереотипом. У сучасному світі жінки стають сильними, розумними і самостійними, вони неспинно боряться за свої права і відстоюють своє місце як у політичній так і  соціальній сферах життя. Сьогодні жінка прагне до нового усвідомлення своєї автентич­ності, повного розкриття особистісного потенціалу, шукає альтернативні форми соціально-політичної та культурної ідентичності.

Сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих організацій, 34 з них мають статус міжнародних і всеукраїнських. Вони намагаються впливати на вдосконалення законодавства щодо поліпшення становища жінок та механізмів його застосування, намагаються знайти визнання як нова громадсько-політична сила, як суб’єкт соціального і політичного творення. Тому зараз жіночі організації відіграють активна роль в державотворчих процессах та мають великий вплив на певні рішення державних органів влади. Жіночий рух в Україні є необхідним елементом розвитку громадян­ського суспільства, що зумовлює відповідний рівень представництва жінок в органах державної та місцевої влади. Тут переважно йдеться про вироблення ефективних механізмів подолання гендерної асиметрії в структурах державної влади та місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим створення, розвиток і підтримка жіночих організацій є значним внеском у зміцнення демократичних засад нашої держави. Усвідо­мивши себе особистістю, повіривши у своє призначення, жінки через відповідні жіночі громадські організації шукають шляхи, які дають їм змогу повною мірою розкрити інтелектуальні, соціальні та духовні можливості, закладені в них природою.

Сьогодні вже склалася певна практика взаємодії жіночих організацій та органів виконавчої влади, яка реально була зафіксована такою акцією, як Всеукраїнський конгрес жінок “Жінки на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку”(21-23 травня 1998 р.). Реалізація спільних проектів та програм Міністерства сім’ї та молоді з неурядовими жіночими організаціями засвідчила формування паритетного діалогу жіночих організацій і органів влади. Так, спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром “Ла Страда-Україна” втілена в життя всеукраїнська програма запобігання торгівлі жінками. Ряд спільних програм на виконання стратегічної цілі “Жінка і здоров’я” здійснювався спільно з Міжнародною організацією “Жіноча Громада”. Разом з Союзом Українок реалізувалися проекти культурно-просвітницького напрямку, зокрема, підготовка свята “День Матері”, Християнського свята Святого Миколая, Шевченківських днів. Успішно здійснювалася спільна програма “Реалізація в Україні прав жінки з обмеженими можливостями”, яку координував інформаційно-реабілітаційний центр “Любомира”. Співпраця жіночих організацій і державних органів знайшла свою реалізацію у діяльності Координаційної ради при Міністерстві сім’ї та молоді. Утвердженню принципів гендерної рівності сприяло створення у 1998 р. при Міністерстві Ради Рівних Можливостей (Гендерна Рада), яка тісно співпрацювала з Програмою “Гендер в розвитку” ПРООН та Гендерним Бюро.

Останні роки спостерігається активізація діяльності жіночих організацій у формуванні діалогу з законодавчою владою. Жіночі організації використовують такі важелі як внесення змін у законопроекти через народних депутатів, здійснюють експертну оцінку документів, виступають ініціаторами нових законопроектів, приймають участь у складанні звітів і альтернативних доповідей про дотримання Україною міжнародних договорів та Конвенцій ООН.

Поки що не працює діалог жіночих організацій і жінок-депутатів. Утім, у цьому діалозі намітилися позитивні тенденції до взаєморозуміння. Так, якщо жінки-депутати Верховної Ради 12, 13 скликання не брали до уваги жіночий рух і самі виступили проти створення жіночої фракції, то жінки-депутати 14 скликання стали уважніші до діяльності жіночих організацій. Сьогодні майже кожна жінка-депутат відчує необхідність співпраці з жіночими організаціями, певною модою стало створення власних жіночих організації чи партій. Не можна однозначно оцінити цю тенденцію, яка має як позитивні, так і негативні сторони. І вже від самих жіночих організацій, від розмаху їх діяльності буде залежати результат цієї співпраці: чи буде сформований паритетний діалог, чи організації стануть інструментом для жінок-політиків у досягненні їх власного політичного олімпу.

Забезпечення рівності неможливе без діалогу політичних партій та жіночих організацій. Такий альянс надзвичайно важливий для виховання жінок-політиків. Причому, незалежно від того, яку партію для своєї політичної діяльності обирає жінка. Люди з різним політичним досвідом і різними переконаннями можуть бути прекрасними колегами й соратниками. Втім, для жінок-політиків аксіомою мають бути три правила. По-перше, жінка повинна бути політично активна в політичній партії; по-друге, вона має бути активним учасником жіночого руху; по-третє, обов’язковим правилом є організація власної кампанії під час виборів. Коли жіночі групи, комітети всередині партій входять складовою частиною до потужного жіночого руху, працюють, так би мовити, “під парасолькою” жіночих організацій, – це важлива умова для успішної кар’єри жінки-політика. Надзвичайно ефективним є широке громадське об’єднання, передвиборча коаліція жіночих організацій і жінок-політиків, але, на жаль, ідея такої коаліція поки що не реалізується жіночими організаціями. Втім, сьогодні ми маємо приклади формування жіночих осередків при партіях, що дозволяє говорити про існування партійно-орієнтованої моделі жіночих організацій. Так, при Ліберальній партії України працює Ліберальний комітет жінок, який має свій статут і підпорядковується партійним програмним документам. З вересня 1996 р. при Християнсько-Демократичній партії України діє Жіноча Громада, яка, крім того, у статусі спостерігача входить у Європейський союз жінок. Одну із партій національно-радикального спрямування, яка з 1993 р. перенесла свою діяльність на терени України – Конгрес українських націоналістів, очолює Ярослава Стецько. При партії на основі ідеології національного патріотизму створена жіноча референтура (філія) – Всеукраїнська ліга українських жінок, що діє як культурно-просвітницька громадська організація. При Народно-демократичній партії працює Всеукраїнське народно-демократичне жіноче об’єднання “Дія”. Всеукраїнське громадське об’єднання жінок республіканок створене при Республіканській Християнській Партії.

Отже взаємодія жіночих неурядових організацій з владними структурами всіх рівнів досягає успіху лише тоді, коли орієнтується на цивілізовані демократичні способи взаємовпливу. При цьому важливим є використання засобів масової інформації, проведення гендерної експертизи й оповіщення про її результати, організація політичних кампаній, створення коаліцій та ін. Масові жіночі організації, що прагнуть до здійснення публічної «жіночої політики» в Україні, на ділі мають показати себе самостійною громадською силою, здатною політичне піднести з рівня особистих стосунків у сферу цивілізованих публічних дій.

Величезні зусилля громадських жіночих організацій стануть помітними як суспільству, так і з боку органів влади тільки тоді, коли вони об’єднані у зважену і цілеспрямовану стратегію дій. Важливим компонентом діяльності жіночих організації має стати діалог з чоловіками, членами інших неурядових організацій, які за рівнем політичної культури здатні будуть зрозуміти та оцінити важливість гендерних та жіночих проблем в Україні.