Психологія і соціологія/7. Загальна психологія

К. пед.н. Комісарик М.І., Гуцул О.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Емоційні стани та конфліктність юнаків-спортсменів

Життя без емоцій неможливе. Усі події свого життя (серед яких багато проблем і конфліктів) людина переживає як благополучні чи неблагополучні в її оцінці, різні ставлення зумовлюють різні емоційні переживання, серед яких чи не найпоширенішими саме у наш час є тривожність і фрустрація.

Тривожність – це фізіологічний і психічний стан, що характеризується когнітивними, пізнавальними, емоційними та поведінковими компонентами, які, поєднуючись, створюють почуття дискомфорту, що типово асоціюється з неспокоєм (збентеженням), страхом і стурбованістю. Це генералізований емоційний стан, що виявляється без чітко визначених зумовлюючих стимулів. Тривога – це нормальна реакція на стрес: всі нестандартні й несподівані життєві ситуації потребують від організму перебудови, адаптації до ситуації, що виникла; ця потреба і є суттю стресу, й не має значення, приємна чи неприємна ситуація. Тривога з’являється на першій стадії переживання стресу і допомагає людині впоратися з важкою ситуацією.

Фрустрація – це емоційна відповідь на ситуацію, коли різні обставини перешкоджають людині досягти своєї мети. Вона тим більша, чим важливішою є мета для людини. Фрустрацію часто порівнюють з гнівом і розчаруванням. Виділяють внутрішні та зовнішні причини фрустрації. Внутрішні включають особистісні недоліки, зокрема, брак упевненості у собі чи страх ситуацій, що перешкоджають досягнути мети. Конфлікт також може бути внутрішнім джерелом фрустрації, коли людина має різні цілі, несумісні між собою, проте однаково важливі для неї. Зовнішні причини фрустрації включають різні зовнішні умови та обставини. На фрустраційну ситуацію кожен реагує по-різному: одна людина може подолати перешкоду на шляху до мети, розв’язавши проблему раціонально; інша, потерпівши невдачу, може бути фрустрована і діяти нераціонально.

Термін «стан» свідчить про стійкість відповідних явищ у психологічному житті людини, їх однотипність і повторюваність протягом чітко окресленого періоду [2, с.3]. Для розрізнення емоційних процесів і станів В.А.Семиченко використала таку ознаку: емоції в більшій мірі відображають фактор прогнозування, виникають не стільки на події, що сталися, скільки на події ймовірні; вони зміщуються до початку дії, передбачаючи найбільш ймовірний результат певних подій, а також ступінь реагування людини.

В.А.Семиченко пропонує такі критерії диференціації емоційних станів: тривалість стану (короткотривалий чи затяжний); інтенсивність (бурхливий чи повільний); модальність (стенічні чи астенічні); суб'єктивна забарвленість (приємний чи ні); ступінь усвідомленості та регульованості (розуміння людиною того, що з нею відбувається та можливість контролювати характер переживань і здійснюваних дій); походження (природне – як безпосередня чи опосередкована реакція на подію – та штучне – в результаті вживання деяких речовин) [2, с.4].

Проблема переживання емоцій і емоційних станів цікавила багатьох учених, серед них зауважимо Г.Сельє, В.А. Семиченко, Ф.Є. Василюка, Н.Д. Левітова, Ч.Спілбергера, Ф.З. Меєрсона, Б.А. Вяткина, ін. До аналізу проблеми конфліктів зверталися такі науковці, як Д.Т. Ішмуратов, В.В. Кузин, Я.А. Луп’ян, Н.В. Грішина, М.Пірен, В.Хащенко, Д.Шаперо та ін. До порівняльного аналізу обох феноменів дослідники звертаються рідко, що й зумовило наш інтерес до даної проблеми.

Вплив конфліктів на особистість може були як розвиваючим, так і негативним, дезорганізуючим поведінку та життєдіяльність людини. Проте, як відомо, стрес залежить не лише власне від ситуації загрози, а значно більше від суб’єктивної реакції на неї, так само і переживання конфлікту залежить від конкретної особистості.

Існують різні визначення конфліктів, але всі вони підкреслюють наявність протиріч, які набувають форми суперечності, якщо мова йде про взаємодію людей. В основі конфлікту – відсутність згоди. Тому можна визначити конфлікт як відсутність узгодження між двома чи більше особами, групами. Конфлікт – суспільний феномен, від якого залежить процес нормального людського розвитку. Конфлікти охоплюють усі види та різні рівні відносин людей між собою та з дійсністю. Конфлікт має бути прийнятий як одна із форм нормальної людської взаємодії. Хоча він не найкраща форма людської взаємодії, варто перестати сприймати його як патологію чи аномалію. Конфлікт не завжди приводить до руйнування, навпаки, це один з головних процесів, які служать збереженню цілого та досягненню позитивних змін у житті. Отже, конфлікт – зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії. Крайнє загострення суперечностей, що зумовлюють конфлікт, може призвести до прогнозу, вирішення, попередження, поглиблення проблеми та складних наслідків. Як суб’єкт конфлікту може виступати індивід, малі та великі групи, формальні та неформальні об’єднання, соціальні рухи, ін.

До структурних компонентів конфлікту відносяться: 1) сторони (учасники) конфлікту; кожна сторона дотримується певної позиції – більш-менш реального пояснення того, чому їй так важливо мати об'єкт конфлікту чи прийняти саме таке його визначення; ситуація ускладнюється тим, що сторони часом мають дві позиції: зовнішню, яка відкрито декларується, і внутрішню, якою насправді керуються, але з якоїсь причини приховують від своїх опонентів (а іноді – і від себе); внутрішня позиція, за визначенням Н.Грішиної, – це «об'єктивні, реально існуючі інтереси, потреби людини, які вона намагається задовольнити в процесі конфлікту» [1, с.78]; 2) умови конфлікту; 3) предмет конфлікту, через який, власне, і виникла розбіжність; 4) дії учасників конфлікту; 5) результат конфлікту.

Найпоширенішим типом конфлікту є міжособистісний. У трудовому процесі люди реалізують різні цілі, або, маючи однакову мету, використовують різні засоби для її досягнення. Спільна службова діяльність об’єднує різних людей. Іноді вони просто не можуть співіснувати через психологічну чи психофізичну несумісність. Конфлікти між особистістю та групою можливі тоді, коли очікування особистості не збігаються з прийнятими групою установками. Бувають ситуації, коли людина вважає свою ідею найкращою, а група цього не сприймає. Конфлікт між керівником і виконавцями виникає, якщо незаслужено застосовані методи і заходи покарання чи винагороди і т. ін. Міжособистісний конфлікт – це ситуація взаємодії людей, у якій вони мають несумісні цілі чи цінності, або дотримуються різних норм, прагнучи реалізувати їх у взаємовідносинах, або ж одночасно в гострій конкурентній боротьбі прагнуть досягти мети, яка може бути досягнута лише однією з конфліктуючих сторін.

Мета даного дослідження – виявити, чи співвідноситься конфліктність особистості з особливостями переживання нею емоційних станів. Вибірку складали 40 спортсменів юнацького віку.

На першому етапі дослідження вивчалася тривожність опитуваних на основі методики Ч.Спілбергера. Аналіз отриманих даних показує, що серед представників опитаної групи біля половини – 19 (47,5 %) – мають середню реактивну тривожність. Низький рівень реактивної тривожності зафіксовано у 45 % усіх опитаних; високий рівень діагностовано лише у 7,5 % опитаних.

Особистісна тривожність в опитаних спортсменів проявляється на дещо вищому рівні: у половини опитаних виявлено високий рівень особистісної тривожності, ще у 40 % досліджуваних – середній рівень, у решти – низький.

Визначення самооцінки психічних станів (за Г.Айзенком) виявило: у досліджуваній групі в стресовій ситуації показники ситуативної тривожності такі: низький рівень – у 7,5 % групи; середній – у 50 % досліджуваних; високий – у 42,5 % спортсменів. Отже, у стресовій ситуації зростає відсоток тих, у кого тривожність збільшується, і, відповідно, зменшується число студентів, у кого вона не змінюється. Найбільш однорідна група за станом фрустрації: у переважної більшості опитаних середній рівень фрустрованості – у 82,5 %, висока фрустрованість – у 15 % спортсменів, у решти – 2,5 % - низька. Стан агресивності наявний у всіх досліджуваних, однак у 40 % він на високому рівні, у решти – 60 % – на середньому. Ригідність проявляється у всіх опитаних, у 17,5 % – сильні її прояви у стресовому стані, у 75 % студентів помірна ригідність, причому висока ригідність проявляється в основному як стримування негативних емоційних реакцій в стресі; у решти - 7,5 % - низький рівень ригідності.

Усі опитані виявили високий рівень нестійкості у стресі (методика «Прогноз»), лише у 5 % досліджуваних 4-й і в 2,5 % - 5-й рівень НПС. Тобто невелика частка досліджуваної групи відносно стійкі в ситуації стресу.

Виявлення у дослідженні схильності до конфліктних взаємин за методикою К.Томаса показало: найбільше у групі в конфлікті проявляється стиль уникання, він виявлений як один з основних у 25 % спортсменів; другу позицію займає стиль пристосування, він діагностований у 23,08 % опитаних; на третій позиції стиль співробітництва, визначений як основний у 21,15 % вибірки; стиль суперництва виявлений у 19,23 % вибірки; на останній позиції – стиль компромісу, який переважає лише у 11,54 % спортсменів; у більшості опитаних виділяється один основний стиль поведінки в конфлікті, таких 72,5 %; у решти, 27,5 %, - поєднуються декілька стилів поведінки.

На наступному етапі дослідження визначалася конфліктність досліджуваних. Аналіз даних показав, що в опитаній групі високий рівень конфліктності виявлений у 20 % вибірки; середній рівень конфліктності переважає, у 65 % досліджуваних; у решти опитаних – 15 % - низький рівень конфліктності.

Кореляційний аналіз (р ≤ 0,05), проведений за комп'ютерною програмою «Statistica», показав, що тривожні особистості є достатньо агресивними (r = 0,63), фрустрованими (r = 0,66) і конфліктними (r = 0,35); у випадку потрапляння в конфліктну ситуацію не схильні пристосовуватися (r = - 0,31), швидше оберуть стиль суперництва (r = 0,70), з яким несумісними виявляються такі стилі поведінки, як компроміс (r = - 0,38) і пристосування (r = - 0,43). Особа, яка обирає уникання як спосіб вирішення конфлікту (втечі від нього), може поєднувати його з пошуками компромісу (r = 0,41), проте не схильна пристосовуватися до вимог суперника у конфлікті (r = - 0,41).

Отже, дослідження та його результати засвідчують існування зв'язку між емоційними станами студентів-спортсменів, їх рівнями конфліктності та стилем поведінки у конфліктній ситуації.

Література:

1. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб: Питер, 2003. – 464 с.

2. Семиченко В.А. Психические состояния. – К.: Магістр-S, 1998. – 208 с.