Ільченко Д.О., магістр

Скорук О.П., доцент

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Особливості формування ринку біопалива в Україні

Сучасний стан розвитку будь-якої держави, її економічна та екологічна ефективність залежать від того, як швидко вона здатна перейти на режим самозабезпечення та енергозбереження. Вичерпність природних енергоресурсів, постійне зростання виробництва товарів та транспортних засобів, стрімке зростання кількості населення призводить до невпинного підвищення цін на природні ресурси, а особливо на нафтопродукти. Реалії сучасності вимагають розроблення технологій виробництва альтернативних замінників нафтопродукції. На сьогодні в Україні важливе значення мають перспективи розвитку біоенергетичного сектору, а саме створення дієвого і прозорого механізму стимулювання виробництва та споживання біопалив та забезпечення широкомасштабного його використання [1, С.248].

Важливим показником сильної економіки будь-якої держави в світі є оптимальне забезпечення її потреб енергетичними ресурсами. Україна щорічно споживає близько 200 млн. т у.п. паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і належить до енергодефіцитних країн, оскільки покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% й імпортує 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів. Така структура ПЕР економічно недоцільна, породжує залежність економіки України від країн-експортерів нафти та газу і є загрозливою для її енергетичної і національної безпеки [4, С.11].

Паливна залежність для сільськогосподарського виробника зробила його надто вразливим від цінових коливань на бензин, що автоматично впливає на підвищення собівартості вирощеної продукції. У свою чергу, це призводить до зниження ефективності господарювання дрібнотоварних фермерських господарств, яких налічується більше 80% від загальної кількості всіх економічних суб’єктів, що функціонують в аграрному виробництві. Тому досягнення енергетичної незалежності держави в цілому та її агровиробництва, визначення шляхів вирішення цього надзвичайно важливого завдання набувають вагомого значення в сучасних умовах розвитку ринкової економіки. Заміна нафтопродуктів на біопаливо стає не лише економічно доцільною, а й необхідною умовою сучасного перманентного розвитку економічної системи [1, С. 247].

Біопаливо – це біологічно чисте паливо, що утворюється в результаті хімічного або мікробіологічного впливу на вуглевмісну органічну сировину рослинного та тваринного походження (біомаси, олій, жирів).

Основні види біопалива:

- рідкі біопалива: біоетанол; біобутанол; біодизель;

- тверді біопалива: паливні брекети, пелети та гранули;

- газоподібні біопалива: біогаз;

Щодо економічної і соціальної необхідності формування і розвитку ринку біопалив в Україні існує декілька причин, починаючи з міркувань енергетичної безпеки, диверсифікації національного виробництва, підтримки інновацій і закінчуючи економічно-соціальною ефективністю розвитку ринку біопалив на основі високої мотивації зростання аграрного сектора, позитивного соціального зрушення щодо росту зайнятості сільського населення та екологічною безпекою завдяки відновлювальним джерелам енергії [4, С. 47].

Україна має всі потенціальні можливості для формування і розвитку власного ринку біопалива, адже тут сконцентровані сприятливі природно-економічні умови для його виробництва та реалізації: земельні ресурси, науковий, технічний і підготовлений кадровий потенціал тощо. За оцінками вчених найбільш перспективним сировинним ресурсом для виробництва біопалива в умовах України є ріпак, насіння якого містить від 38-50% олії. Саме ріпакова олія є основновною сировиною, для виробництва біодизельного палива [2, С. 181].

Для розвитку ринку біопалива необхідно створити умови для вирощування і реалізації енергетичних культур як біосировини для його виробництва та відповідну інфраструктуру для забезпечення зберігання, переробки, транспортування та реалізації готової продукції.

Біомасу, вирощену в агровиробництві, розглядають як первинну (використовують у незмінній формі для прямого спалювання – деревина, солома, енергетичні рослини тощо) та вторинну енергетичну сировину (побічна продукція тваринництва, органічні продукти та осади з комунально-господарських стоків).

З біосировини виробляють біодизель (найкращою сировиною для його виробництва вважають ріпак), біоетанол (найкращою сировиною є кукурудза) та біогаз.

Україну варто розглядати як потужного виробника біосировини (ріпаку) для виробництва біодизельного палива. Посівні площі ріпаку в 2011 р. зросли порівняно з 1990 р. майже в 13 разів, обсяги виробництва ріпаку за зазначений період збільшилися майже в 11 разів і в 2011 р. становили 1437 тис. т, а урожайність ріпаку за цей самий період зросла всього на 19,3 %. Варто також наголосити, що майже 90% від валового збору ріпаку Україна експортує переважно до країн Європейського Союзу (ЄС-27), таких, як Нідерланди, Бельгія, Франція, Польща тощо [3].

Україна має не лише достатню ресурсну базу для виробництва альтернативного палива. Вона має і певну кількість промислових об’єктів, здатних самостійно здійснювати переробку вирощених обсягів біомаси. В Україні працює близько 90 спиртових заводів, але здатні до переробки біоетанолу лише 11 з них. Зазначене вище підтверджує той факт, що Україна здатна вирощувати та переробляти досить значні обсяги біопалива, щоб масштабно використовувати його в різних галузях національної економіки. Науковими інститутами проведені необхідні розрахунки, у яких пропонується збудувати в Україні близько 3 тисяч біогазових установок з різними об’ємами.

Певні зрушення в напрямку формування ефективного ринку біопалива в Україні здійснено і на законодавчо-правовому рівні. Про це свідчать прийняті закони та укази (Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива», Закон України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива», Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини» тощо). Прийняття зазначеної законодавчої бази дозволило схвалити програми розвитку виробництва дизельного біопалива в країні на ряд попередніх років; проводити наукові дослідження технологій вирощування ріпаку для різних кліматичних зон; впровадити розроблення нормативної документації щодо виробництва та використання дизельного біопалива; використовувати різноманітні заходи щодо зміцнення сировинної бази шляхом розширення площ вирощування сировини тощо [1, С. 251-252].

Все перелічене вище не створило оптимальних умов для ефективного розвитку ринку біопалива в Україні. На жаль він перебуває лише на стадії формування, але сировинне забезпечення цього ринку має досить перспективні напрямки розвитку, які суттєво залежать від імпортерів (переважно європейських країн), оскільки внутрішнє споживання відзначається незначними обсягами. Сільське господарство України має всі шанси перетворитися в галузь, що здатна забезпечити не лише продовольчу, а й, у певній мірі, енергетичну безпеку країни.

Література:

1. Ващук О.В. Особливості формування національного ринку біопалива / О.В. Ващук // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2012. - №2. – С.247-252

2. Дудар В.Т. Актуальні проблеми формування і функціонування ринку біопалива в Україні / В.Т. Дудар // Інноваційна економіка. – 2011. – № 5. –С.181-184.

3. Електронний ресурс – Режим доступу : www.un.org.ua

4. Калетнік Г.М., Пришляк В.М. Біопалива: ефективність їх виробництва та споживання в АПК України. Навч. посібник. – К: Аграрна наука, 2010. –327с.