к.е.н. доц. Лозовський О. М,

Маруняк Д. А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Нині особливої актуальності набувають теоретичні й практичні питання оцінювання ефективності інновацій. Останнім часом опублікована низка наукових праць щодо інноваційної моделі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання: П. Завліна [3], С. Ільєнкової [4], С. Ілляшенка [5], Н. Краснокутської[6], Е. Крилова[7] та ін. У них розкрито сутність, види та особливості моделі інноваційного розвитку економіки, інструменти й важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційного процесу, методи оцінювання інноваційних проектів тощо. Проте проблему оцінювання ефективності інновацій усе ще не розв'язано остаточно: автори не враховують ринкові вимоги щодо побудови цілісної моделі оцінювання ефективності, не обґрунтовані сповна принципи й особливості оцінювання ефективності окремих напрямків інноваційної діяльності.

Відповідно до того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень особливо актуалізуються. Вони важливі як на рівні підприємств організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний для всіх організацій методологічний підхід до оцінювання ефективності господарських рішень. Сутність його визначалася принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень економічний ефект, що одержують на всіх стадіях та етапах реалізації нововведень - від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем.

У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів та економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можна фінансувати лише після економічного оцінювання кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства організації) будують свою діяльність у напрямку досягнення власних локальних цілей, передусім можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, що появляються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів із меншими чи однаковими витратами. Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначають пєждрівнянням результатів із витратами, що забезпечили цей результат.

Одним із найскладніших етапів оцінювання ефективності інновацій є побудова системи моніторинґу зовнішнього середовища фірми, тобто системи постійного спостереження за напрямами й досягненнями науково-технічного проґресу в конкретній та суміжній галузях. На цьому етапі фахівці фірми вивчають можливості: використання нових знань та інтелектуальних продуктів; виробництва продукції на основі нових, прогресивніших технологічних процесів; застосування нових видів основних засобів і сировинних ресурсів; виготовлення інноваційної продукції; зміни продуктового портфеля; впровадження сучасних організаційно-технічних виробничих та комерційних рішень тощо.

При оцінюванні спроможності фірми до інноваційного розвитку необхідно враховувати такі фактори [1, 46]:

• наявність достатньої чисельності та відповідної кваліфікації персоналу, що здійснює НДДКР;

• наявність завершених НДДКР або придбаних ліцензій, що можуть бути впроваджені у виробництво;

• наявність належного дослідного виробництва;

• здійснення необхідних витрат у сферу НДДКР та оновлення виробництва.

При оцінюванні рівня продукції, на нашу думку, доцільно визначати: динаміку обсягів продажів; рівень оновлення асортименту продукції; рівень конкурентоспроможності продукції; рівень сертифікованої продукції; частку продукції, що відповідає міжнародним стандартам; відносну частку ринку; частку експортної продукції.

Організаційно-технічний та управлінський рівні фірми можна оцінювати за такими групами показників:

• за рівнем проґресивності основних засобів і технологічних процесів (рівень автоматизації та механізації виробництва, озброєність нематеріальними активами, коефіцієнти оновлення й вибуття основних засобів, коефіцієнт зносу основних засобів та їхній середній вік, частка інноваційних основних засобів та проґресивних технологічних процесів і методів обробки);

• за оцінкою рівня організації виробництва (коефіцієнти спеціалізації, кооперування, використання виробничої потужності, наявності вільних потужностей);

• за оцінкою кадрового потенціалу та рівня організації праці (кваліфікаційний і освітній рівні персоналу, рівень перепідготовки кадрів, рівень підвищення кваліфікації кадрів, рівень перепідготовки службовців, коефіцієнти використання робочого часу, змінності робочої сили, плинності кадрів, стабільності робочих кадрів);

• за оцінкою рівня управління виробництва (коефіцієнт ефективності управління, ступінь централізації управлінських функцій, показник економічності апарата управління).

На етапі аналізу ефективності інноваційних проектів визначають доцільність інвестиційних вкладень у певний інноваційний проект, оцінюють можливі ризики за різними варіантами розвитку подій, визначають

беззбитковий обсяг продажу продукції.

Останнім часом фахівці висловлюють думку, що необхідно розрізняти поняття ефективності та результативності [4, 124; 6, 69]. Результативність характерна ступенем задоволення потреб зацікавлених сторін, а ефективність є критерієм того, як саме з економічної точки зору використовують ресурси фірми для забезпечення певного рівня задоволення зацікавлених сторін.

За інтеґральний показник ефективності інноваційної діяльності пропонуємо приймати коефіцієнт фактичної результативності:

r =, (1)

де R_c - сумарні витрати на закінчені роботи, прийняті (рекомендовані)

до освоєння в серійному виробництві;

Q - фактичні витрати на НДДКР за і-й рік;

N - кількість років аналізованого періоду;

H₁,H₂ незавершене виробництво відповідно на початок та на кінець періоду у вартісному виразі.

Але згаданий показник охоплює лише стадію НДДКР і не враховує подальшого просування нововведень, не дає змоги об'єктивно оцінити інноваційну діяльність у цілому на підприємстві.

В умовах глобалізацій них процесів та ринкової економіки вважаємо за потрібне оцінювати ефективність інноваційної діяльності такими напрямами:

1. Оцінювання економічної ефективності нововведення стосовно

підприємства (як саме воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток та фінансову стабільність підприємства);

2. Оцінювання ефективності управління інноваційною діяльністю

стосовно забезпечення неперервності інноваційного процесу й досягнення

кінцевої мети одержання новинок (продукту, технологій), що відповіда-

ють вимогам ринку.

3. Урахування фактора часу (здатність отримувати необхідні результати за визначений його проміжок.

Єдність згаданих компонентів дає змогу оцінити ефективність управління інноваційною діяльністю, що здійснюють на ідприємстві. При цьому необхідно зважати на можливість взаємодії із зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об'єктів інтелектуальної власності, що їх купують збоку або ж реалізують на ринку. Показник езультативності інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР за А. Герасимовим має такий вигляд:

Р_НДДКР=, (2)

Р_НДДКР- результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР;

К_еф.t. - кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, техніч них рішень, ідей), що відповідають вимогам підприємства в t-му році;

К_пр.t. - кількість придбаних об'єктів інтелектуальної власності, що

пр.t відповідають вимогам підприємства в t-му році;

К_заг.t. - загальна кількість новацій (винаходів, технічних рішень, ідей)

заг.t як результат проведення НДДКР і придбання об'єктів інтелектуальної власності у зовнішньому середовищі підприємством в t-му році;

К_реал.t. - кількість об'єктів інтелектуальної власності - результатів

НДДКР, реалізованих у зовнішньому середовищі й не використаних у дія-

льності підприємства в t-му році;

Т - кількість років аналізованого періоду.

Факторний аналіз витрат і результатів інноваційної діяльності фірми можна виконувати на основі мультиплікативних моделей [6, 420].

У мультиплікативній моделі оцінки впливу витрат на освоєння інновацій на зміну витрат на одиницю обсягу реалізованої продукції визначають за такими показниками:

- Z_iн , Z – витрати на освоєння нововведень і загальні витрати відповідно, грн.;

- BP_ін, ВР – виручка від реалізації інноваційної продукції й загальна виручка від реалізації продукції відповідно, грн.

Мультиплікативна модель має вигляд:

, (3)

- витрати на освоєння інновацій на одиницю обсягу реалізованої продукції;

- коефіцієнт співвідношення загальних витрат до витрат на

освоєння інновацій;

- частка виручки від реалізації інноваційної продукції у загальній сумі виручки від реалізації продукції.

Мультиплікативну модель оцінки впливу рентабельності нематеріальних активів на прибуток від реалізації продукції будують, використовуючи такі показники:

- П_ін, П - прибуток від реалізації інноваційної продукції і прибуток

від реалізації всієї продукції відповідно, грн.;

- - середня за період вартість нематеріальних активів, грн.

П=, (4)

- коефіцієнт рентабельності нематеріальних активів;

- вартість нематеріальних активів на одиницю виручки від реалізації інноваційної продукції;

- коефіцієнт співвідношення прибутку від реалізації всієї продукції до прибутку від інноваційної діяльності.

Мультиплікативна модель ефективності роботи персоналу має вигляд:

, (5

де ч - середньооблікова чисельність працівників науково-дослідних і

проектно-конструкторських підрозділів та середньооблікова чисельність

штатних працівників основної діяльності відповідно, осіб;

- середня за період вартість основних засобів, грн.;

- рентабельність основних засобів, %;

- коефіцієнт співвідношення основних засобів та нематеріальних активів;

- озброєність нематеріальними активами працівників науководослідних підрозділів;

- частка працівників науково-дослідних підрозділів у загальній чисельності працівників фірми.

Зміну прибутку за рахунок зміни рентабельності продажу, коефіцієнта оборотності нематеріальних активів, коефіцієнта співвідношення нематеріальних активів і вартості основних засобів можна оцінити за допомогою такої мультиплікативної моделі:

П =, (6)

- рентабельність продажу;

- коефіцієнт оборотності нематеріальних активів;

- коефіцієнт співвідношення середньої за період вартості нематеріальних активів до середньої за період вартості основних засобів.

На нашу думку, саме комплексний аналіз інноваційної діяльності на основі викладених методичних підходів сприятиме обґрунтуванню найефективніших напрямків інноваційної діяльності, інноваційних програм та проектів фірми в сучасних економічних умовах.

Література

1. Аньшин В. М., Филин С. А. Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе: Учеб. пособ. - М.: Анкил, 2003. - 360 с.

2. Герасимов А. Е. Проблемы повышения эффективности инновационной деятельности // Инновации. - 2001. - № 9-10. - С. 46-48.

3. Завлин П. Н., Васильев А. В. Оценка эффективности инноваций. - СПб.: Бизнес-Пресса, 1998. - 216 c.

4. Инновационный менеджмент / Под. ред. С. В. Ильенковой. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 327 с.

5. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним ризиком: проблеми, концепції, методи: Навч.посіб. - Суми: Універс. кн., 2003. - 278 с.

6. Краснокутрська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003. - 504 с.

7. Крылов Э. И., Власова В. М., Журавкова И. В. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности предприятия: Учеб. пособ. - 2-е изд. переработ. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 608 с.

8. Мазур И. И., Шапира В. Д. и др. Управление проектами: Справоч. пособ. - М.: Высшая школа, 2001. - 875 с.