Колесник Р.В., Мідляр А.К.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Роль стратегічного менеджменту в трансформаційний період розвитку економіки України

Стратегічний менеджмент виник у відповідь на зростання складних, динамічних, невизначених процесів змін зовнішнього середовища бізнесу і охоплює всі аспекти діяльності підприємств, фірм, компаній у ньому.

В Україні зараз відбуваються трансформаційні процеси. На фоні найглибшої економічної кризи відбувається поступовий перехід від командної соціально-економічної системи до ринкової. Слід виділити такі особливості стану економіки України, як деформована структура виробництва. У загальному обсязі переважає питома вага енерго- і матеріаломістких галузей (чорна і кольорова металургія, паливна промисловість і електроенерге­тика), при досить низькій частці наукоємних, експортноорієнто­ваних та ресурсозберігаючих виробництв. Для України характерна відсутність стабільних джерел беземісійного фінан­сування, слаборозвинена ринкова інфраструктура [1].

Вагомий внесок у розробку концепції стратегічного управління зробили такі відомі західні та вітчизняні фахівці як І. Ансофф, О.С. Віханський,  Г.І. Кіндрацька,  С.В.Оборська, А.Дж. Стрікленд, А. Томпсон, З.С.Шершньова. Варто зауважити, що більшість літературних джерел присвячено застосуванню концепції стратегічного управління в умовах досконалих ринкових відносин,  в якій не в повній мірі враховуються особливості адаптації інструментарію стратегічного керування до сучасних вітчизняних реалій.

Метою статті є визначення основних переваг стратегічно орієнтованих підприємств та обґрунтування необхідності застосування концепції стратегічного управління у вітчизняних підприємствах.

В перехідних та ринкових умовах кожне підприємство самостійно будує своє майбутнє і в його перспективі може супроводжувати як успіх, так і статися банкрутство. В цих умовах перед підприємством постають завдання з дослідження ринку і виявлення потреб споживачів, а цим самим — забезпечення існування в довгостроковій перспективі; визначення цілей розвитку підприємства; визначення обсягів виробництва; налагодження ефективних зв′язків з партнерами; забезпечення конкурентоспроможності підприємства за допомогою виважених стратегій і досягнення конкурентних переваг; уміння управляти власними фінансами та ефективним використанням вкладених інвестицій; визначення необхідного кадрового складу та його високого професійного рівня; ефективного використання інновацій технічного, технологічного, економічного та соціального спрямування [5].

Практичне вирішення проблем, пов’язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, а і у перспективі,  залежить від ступеня засвоєння керівниками і персоналу методології і методів стратегічного управління.

У вітчизняній практиці застосування стратегічного підходу до управління підприємством залишається обмеженим.  Головними причинами

такого становища є:  недостатня дослідженість методологічних проблем у сфері стратегічного управління;  не систематизований належним чином порядок прийняття й реалізації стратегічних рішень;  відсутність налагоджених та перевірених інструментів розробки і реалізації стратегії; неспроможність ув’язати стратегічний рівень управління підприємством з операційним, тобто довести стратегію до певного виконавця;  помилкове очікування керівниками підприємства миттєвого результату.  Крім того,  керівництво підприємствами виступає проти руйнування традиційних взаємовідносин в процесі управління в підприємстві,  немає відповідної мотивації,  інформаційне забезпечення недостатнє для ефективного стратегічного управління [4].

Стратегічне управління являє собою процес,  за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розробляють стратегії для досягнення цих цілей,  враховуючи всі релевантні зовнішні та внутрішні умови,  а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів,  постійно розвиваючись і змінюючись.  Інші вчені-економісти розглядають стратегічне управління як діяльність,  що забезпечує створення та підтримання стратегічної відповідності між цілями організації,  її потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі [6].

 Стратегічні рішення лежать в основі стратегічного менеджменту. До їх числа можна віднести: реконструкцію підприємства; впровадження інновацій (нова продукції, нова технологія); організаційні зміни (структура виробництва, управління); вихід на нові ринки збуту; придбання, злиття підприємств.

Стратегічні рішення характеризуються інноваційністю, направленістю на перспективні цілі підприємства, на можливості, на майбутнє, вони потребують певних знань.

Для успішного виживання у довгостроковій перспективі менеджери підприємства повинні вміти передбачати те, які труднощі можуть виникнути в майбутньому і які можливості можуть відкритися для нього. Для цього на основі проведеного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища використовують визнаний у всьому світі підхід методу SWOT-аналізу, за допомогою якого вдається встановити зв’язок між силою і слабкістю, що властиві будь-якому підприємству, і зовнішніми загрозами і можливостями.

Одним із завдань стратегічного менеджменту є визначення місії організації, тобто того, що підприємство збирається робити, чим воно хоче бути, це загальне бачення розвитку підприємства. Тому менеджер повинен володіти талантом стратегічного бачення щодо місця підприємства на ринку.

 Стратегічне бачення – це особистий погляд керівника найвищого рівня та перспективу розвитку підприємства. Це базова концепція того, що підприємство може і прагне зробити і чого досягти. Якщо керівник підприємства не має чіткого «бачення» того, що організація збирається робити та якою стати, їх рішення подібні діям блокування шляхів його розвитку [1].

Важливим завданням стратегічного управління є розробка стратегії підприємства. Стратегія – це план управління підприємством, спрямований на зміцнення своїх позицій на ринку, задоволення потреб і досягнення поставлених цілей. Зробити стратегічний вибір –  це означає пов’язати бізнес-рішення і конкретні способи дій в єдиний вузол. Розробка стратегії є однією з функцій менеджменту. Вдала стратегія та її вміла реалізація – ознаки досконалого управління підприємством.

Реалізація концепції стратегічного управління підприємством можлива тоді,  коли воно є стратегічно орієнтованим.  Тобто персонал підприємства має стратегічне мислення,  застосовується стратегічне планування,  що дає можливість розробляти і використовувати інтегровану систему стратегічних планів, а поточна, повсякденна діяльність, спрямована на досягнення стратегічних цілей.

Нині стратегічне планування є однією з найважливіших управлінських технологій, використання якої дає змогу досягти координованості дій підрозділів підприємства з реалізацією його стратегічних цілей,  збільшити можливості в забезпеченні необхідною інформацією,  сприяти раціональному

розподілу ресурсів, поліпшити контроль за діяльністю [2]. 

Таким чином, стратегічний менеджмент – це динамічний процес, який знаходиться в постійному русі. Його завдання полягає в пошуку шляхів для покращення існуючої стратегії і контролю її виконання. Теоретичні та практичні аспекти стратегічного управління, що активно розвиваються в західній науці управління,  мають бути пристосовані до сучасних умов України і широко запроваджуватися у вітчизняній науці та діяльності українських підприємств,  що дасть їм змогу зберегти власні активні позиції на ринку в кризових умовах.

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1.                 Варшавський Р. Впровадження стратегічного менеджменту на підприємствах України як прогресивного напрямку їх розвитку / Варшавський Р. – [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/business_blogs/blog/varschavskijrom/a43472.

2.                 Євчук Л.А.  Стратегічне управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств: [монографія] / Л.Я. Євчук. – Миколаїв: Видавець Т.Ю. Прокопчук, 2010. – 340 с.

3.                 Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент : навч. посіб. / Г.І. Кіндрацька. – К. : Знання, 2008. – 366 с.

4.                 Мельничук А.Ю. Формування і реалізація стратегічного управління підприємствами як чинника підвищення їх конкурентоспроможності та сталого розвитку / А.Ю. Мельничук // Економіка та управління АПК. – 2009. – Вип. 1(66). – С. 113-119.

5.                 Степасюк О.С. Методологічні засади формування стратегії підприємства / О.С. Степасюк // Науковий вісник НАУ. – 2009. – Вип. 97. – С. 295-299.

6.                 Циба Т.Є. Особливості і механізм стратегічного планування / Т.Є. Циба // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №2(56). – С. 159-172.