Экономические науки/10. Економика предприятия

асист. Сисюк Л. П., Маценко О. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Сучасні форми та методи стимулювання експорту вітчизняних підприємств

Актуальність теми дослідження: Передовою тенденцією реалізації зовнішньоторговельних стратегій будь-якої країни упродовж останніх років є підтримка та стимулювання експортної структури, експортоорієнтованих виробництв, що дає змогу забезпечити більш стійкі конкурентні позиції на світовому ринку і тим самим досягти більшого економічного ефекту від участі країни в міжнародному поділі праці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досить серйозний внесок у дослідження даної проблем, зробили такі зарубіжні економісти, як А. Бранх, Д. Гоппен, Й. Енгельхард, Д. Ернст, Д. Лефевр та інші. Серед українських науковців, праці яких присвячено дослідженню вище згаданої проблеми, варто назвати І. О. Бланка, О. В. Васюренка, М. І. Крупку, В. Д. Лагутіна, Д. Г. Лук`яненка, Б. Л. Луціва, А. М.Мороза.

Проте вважаю за необхідне зазначити наступне, що в економічній літературі, на нашу думку, недостатньо висвітлено питання, що дає змогу відслідковувати взаємозв’язок сучасних методів та форм, що застосовуються з метою стимулювання експорту продукції вітчизняних підприємств.

Державна підтримка експортоорієнтованих виробництв майже в будь-якій країні стала складовою частиною економічної інфраструктури, тому така підтримка залучає нових підприємців до експортної діяльності, підвищує конкурентоспроможність постачальників товарів та послуг на світовому ринку, дозволяє долати тимчасові ускладнення зі збутом на окремих товарних ринках або в деяких регіонах. В результаті чого, зростають більш ефективні вітчизняні експортні можливості, а їх більш повне використання збільшує доходи країни. Враховуючи тенденції світової торгівлі, методи та форми стимулювання експорту не залишаються незмінними і постійно вдосконалюються, коригуються, орієнтуючись на саморегулювання ринку[2, c – 582]. Основною особливістю формування політики сучасного стимулювання експорту є те, що вона передбачає одночасне використання заходів, дія яких спрямована саме на заохочення розвитку експорту на усіх його етапах. З розвитком світового виробництва та підвищенням рівня технологічного розвитку країн методи стимулювання експорту зосереджуються переважно на стимулюванні експортерів на етапі виробничого процесу, що дає змогу активніше впливати на рівень конкурентоспроможності продукції. Проте було б доцільно зазначити, що напрям підтримки експортерів на стадії виробництва розвинений не досить ефективно.

З метою стимулювання експорту продукції держава може застосовувати у своїй зовнішньоекономічній політиці засоби митно-тарифної, податкової, валютно-фінансової політики та методи нетарифного регулювання. Успішна реалізація вищезазначених заходів дає змогу розширити експорт продукції, підвищуючи її якість та вдосконалюючи одночасно географічну диверсифікацію експорту на найвигідніших умовах [1, с. 161-162]. Враховуючи достатньо широкий перелік засобів стимулювання експорту, що наводяться в економічній літературі, доцільно навести основні методи, що могли б застосовуватися у системі стимулювання експорту продукції вітчизняних підприємств, та їх зв’язок з відповідними формами стимулювання (рис. 1.) [4, c. 53–66]

Рис. 2. Основні методи підтримки експорту продукції та їх зв’язок з формами.

Розглядаючи один з підходів, що зустрічаються в науковій літературі, усі заходи підтримки, що передбачають стимулювання експорту, можна поділити на: прямі та непрямі.

Таким чином було б доцільно зауважити, що при використанні всіх інструментів стимулювання та форм реалізації експорту, держава мала б змогу побудувати цілісну і послідовну систему, що, з однієї сторони, сприяло б підприємству у здійсненні експортної діяльності, а з іншої, досягненню найвищої ефективності державних інтервенцій.

Вважаю за потрібне приділи увагу аспекту формування системи державної фінансової підтримки експортної діяльності в Україні, адже практика стимулювання експорту продукції розвиненими країнами світу свідчить про те, що достатньо ефективним є використання податкових методів стимулювання, основними важелями яких є пільги, диференційовані податкові ставки тощо [3, с. 69–75].

Перш за все необхідно розробити та впровадити нормативно-правову базу, яка зафіксує пріоритети такої підтримки. Зокрема, слід зосередити увагу на кредитуванні високотехнологічної продукції, виробництво і реалізація якої є головним чинником економічного зростання. Потрібно створити державну акціонерну структуру для страхування експорту, організувати роботу Державного експортно-імпортного банку України та комерційних банків у напрямі реалізації національної політики кредитування, гарантування та страхування експорту, з чіткою регламентацією бізнес-процесів та порядку відбору експортерів, яким надаватиметься фінансова підтримка. Відбирати експортерів, наприклад, можна на основі ранжирування, привласнюючи певну кількість балів (від 0 до 10) за такими критеріями, як ступінь технологічної досконалості товарів, насиченість внутрішнього ринку, фінансовий стан експортера та ін.

Висновки: Таким чином, на даний момент Україна залишається чи не єдиною країною в Східній Європі, яка не має належної системи державної фінансової підтримки експортної діяльності, і ця обставина негативно впливає на просування товарів і послуг українських підприємств на міжнародні ринки, а тому іноземні конкуренти мають незаперечні переваги перед українськими експортерами.

Література:

1. Ковальчук М.Б. Система стимулювання експорту: стан та перспективи. "Вісник" № 547. - Львів, 2010, с. 161-162.

2. Конкурентоспроможність національної економіки / [під ред. Б. Є. Кваснюка]. – К.: Фенікс, 2009. – 582 с.

3. Литвиненко Є.О. Податкове стимулювання розвитку промислового виробництва / Є.О. Литвиненко // Фінанси України. – 2009. – №4. – С. 69–75.

4. Макаренко П. Концептуальні основи оцінки ефективності економічної політики держави / П. Макаренко, Л. Мірошник // Науково-виробничий журнал «Бізнес-навігатор». Серія: Економіка і підприємництво. – 2010. – №3. – С. 53–66.