Економічні науки/10.Економіка підприємництва

Студентка 4 курсу Мрочко І.І.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Класифікація витрат як одна з головних частин у формуванні собівартості продукції

Дана тема є актуальною, оскільки витрати є найбільш складним елементом організації та розвитку виробничо-господарського механізму підприємства, який охоплено системою бухгалтерського обліку. Економічно обґрунтована класифікація витрат являється важливою передумовою успішної організації обліку витрат, калькулювання собівартості,а також ефективного управління витратами.

Собівартість, як обов’язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.

Класифікація витрат – це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів. При цьому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів.З метою задоволення потреб різних груп споживачів ознак класифікації має бути достатньо, щоб можна було за їх допомогою отримати найбільш повну інформацію.

Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, що входять в собівартість виробів або відшкодовуваних за рахунок прибутку, визначається податковою політикою держави на кожному конкретному етапі розвитку економіки. Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. При плануванні собівартості продукції всі витрати групують за 2 ознаками:

- за економічними елементами. Вона необхідна для складання кошторису витрат, для розрахунку потреби в оборотних засобах та показує походження витрат. Сюди входять:

1)Витрати на матеріали (сировина та основні матеріали) ;

2) Витрати на оплату праці та відрахування на соц. потреби та позабюджетні фонди

3) Амортизація основних фондів;

4) Інші грошові витрати ;

- за статтями калькуляції - дозволяє розрахувати собівартість одиниці продукції. Ця класифікація являє собою групування витрат за виробничим призначенням. Орієнтовна номенклатура калькуляційних витрат для більшості приватних підприємств має вигляд: сировина та матеріали, енергія технологічна, заробітна плата працівників (основна та додаткова), відрахування на соціальні потреби, утримання та експлуатація машин і устаткування, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, підготовка та освоєння виробництва, поза виробничі витрати.
За способом віднесення на собівартістю продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі – це витрати, які формуються на одиницю продукції і можуть бути віднесені на собівартість конкретного виробу (сировина, заробітна плата, паливо). Непрямі - це витрати, пов’язані з усією виробничою діяльністю (отримання устаткування).

Групування поточних затрат за економічними елементами використовується для пов’язування показників собівартості з іншими розподілами планів чи звітів виробництв, визначення та аналізу структури собівартості на всіх рівнях господарювання від промислового підприємства,галузей до народного господарства в цілому; для класифікаційного поділу підприємств і галузей на матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості.

Групування затрат служить основою для створення важливого економічного документа – кошторису затрат на виробництво продукції, що складається на основі елементів витрат.

Однак для здійснення планування, обліку й контролю, обчислення собівартості окремих видів продукції класифікації витрат за економічними елементами недостатньо. Треба знати, з якою метою здійснюють ці витрати,тобто виникає потреба класифікувати витрати за їх цільовим призначенням. Тобто на відміну від групування за елементами, яке визначає, що і в якому обсязі витрачає підприємство на виробничі потреби, калькуляційна розбивка витрат показує напрям їх формування: де і в зв’язку з чим вони були здійснені. Таким чином, основою організації планування й обліку витрат виробництва за їх видами та місцем виникнення є номенклатура калькуляційних статей.

Безумовно, витрати, які підприємство вимушене нести в ході виробничого процесу, об’єктивні, і підприємство саме визначає собівартість продукції. Разом з тим держава певним чином регулює цей процес шляхом нормування витрат, що відносяться до собівартості і беруться до уваги при розрахунку розміру прибутку до оподаткування.

Отже, правильний вибір класифікаційних ознак витрат є запорукою своєчасного одержання необхідної управлінської інформації з метою прийняття відповідних рішень. Світова практика свідчить про те, що в міру необхідності ефективного керування підприємством облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції(виробничий облік) трансформується в управлінський облік.

Література:

1. Тормоса Ю. Г..Ціни та цінова політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 122

2. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. Лебідь, 1999 р.

3. Економіка та організація виробництва: підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2001. – С. 175 – 177

4. Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: навчальний посібник (курс лекцій). Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003.