Іщенко Олександр Андрійович

Науковий керівник: к.е.н. Кудлай Віталій Станіславович

Київський національний університет технологій та дизайну

Диверсифікація діяльності підприємства

Постановка проблеми. Сучасні ринкові стосунки знаходяться в постійній динаміці, тому підприємствам украй складно підтримувати привабливість зайнятої галузі. Правильно спланований і організований процес диверсифікації сприяє підвищенню продуктивності роботи підприємства і кожного її підрозділу. Враховуючи нестабільність кон’юнктури на окремих ринках, диверсифікація діяльності дозволяє підприємству значно підвищити власну конкурентоздатність та витривалість до умов зовнішнього середовища за рахунок діяльності у багатьох напрямках.

Аналіз останніх досліджень. Проблема диверсифікації діяльності довгий час не знаходила віддзеркалення ні у вітчизняній економічній літературі, ні на практиці. Хоча перші теоретичні розробки з'явилися ще в 20-х рр. XX ст. за кордоном, проте, досі не розроблено універсальної концепції, яка б задовольняла потреби більшості підприємств, що бажають або вимушені пройти процедуру диверсифікації.

Існуючі теоретичні напрацювання, що з'явилися за кордоном ґрунтувалися, передусім на практичному досвіді підприємств, що накопичився. Але неоднозначність і суперечливість досвіду заважала виробленню єдиної концепції диверсифікації. Тому досі теоретична основа диверсифікації дуже неоднорідна і не має універсальності, що, у свою чергу, ускладнює її застосування на практиці.

Значний внесок у вивчення диверсифікації зробили вітчизняні та іноземні дослідники: О. Білоус, В. Білошапка, М. Белопольський, О. Гаврилюк, В. Галасюк, Г. Загорій, С. Ілляшенко, Т. Маркова, Б. Король, М. Міньковська, В. Ковальчук, Г. Климко, М. Корінько, К. Салига, Р. Тян, І. Ансофф, М. Портер, А. Томпсон, Б. Карлоф, С. Майєрс, Я. Монден, Ф. Котлер, Д. Ханд, А. Шнейдер та інші.

Однак, незважаючи на наявність вітчизняних і зарубіжних теоретично-практичних досліджень окремих питань диверсифікації, відсутні методологічні підходи до диверсифікації діяльності автотранспортних підприємств, недостатньо переконливо обґрунтовані переваги різних видів диверсифікації з погляду на специфічні особливості галузі автогосподарства.

Постановка завдання. Метою статті є висвітлення економічного змісту поняття «диверсифікація» та методів визначення рівня диверсифікації діяльності підприємства.

Виклад основного матеріалу. Диверсифікація – це спосіб розвитку підприємства, що полягає в освоєнні виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми.

В залежності від сфери, диверсифікацію поділяють на:

- фінансову;

- маркетингову;

- виробничу.

Фінансова диверсифікація – це процес урізноманітнення фінансової діяльності підприємства, шляхом здійснення різних видів фінансових вкладень (довгострокових та короткострокових).

Маркетингова диверсифікація – це процес створення підприємством власної мережі збуту, використання різноманітних маркетингових важелів при просуванні продукції на ринку та інше.

Виробнича диверсифікація – це процес збільшення асортименту продукції, яка випускається.

Виділяють наступні види виробничої диверсифікації:

- галузеву;

- продуктово-асортиментну.

Галузева диверсифікація – це процес збільшення кількості галузей діяльності підприємства, які бажано мінімально пов’язані одна з одною. Галузева диверсифікація має місце тоді, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва, які відрізняються від виробництв інших галузей кінцевим продуктом, застосовуваними засобами виробництва, його технологією та організацією.

Продуктово-галузева диверсифікація – це розширення на підприємстві асортименту продукції, яка виробляється за єдиною базовою технологією, одними і тими ж засобами виробництва, а також тим самим складом працівників, для яких не вимагається при здійсненні такого розширення набуття нових професійних навичок чи кардинального підвищення кваліфікації. При цьому термін «асортимент продукції» трактується як сукупність різновидів одного і того ж виду продукції (продукції одного найменування), які різняться між собою окремими характеристиками, що мають значення для споживачів.

Для оцінки впливу диверсифікації виробництва на його результати необхідно обґрунтовано вимірювати її рівень. З цією метою можуть бути використаний показник абсолютного рівня диверсифікації та інтегральний показник.

Показник абсолютного рівня диверсифікації визначається загальною кількістю галузей, що технологічно не пов’язані між собою. Питома вага цих груп галузей визначається діленням кількості галузей певної групи на загальну кількість галузей підприємства. При визначенні даного показника до уваги беруться лише ті галузі, продукція яких виробляється для продажу і набуває товарної форми.

Інтегральний показник диверсифікації виробництва враховує кількість галузей та їх вклад у формування грошового доходу підприємства.

В економічній літературі відомі декілька підходів до визначення такого показника.

Перший ґрунтується на використанні формули Херфінделя-Хіршмана і визначається з виразу:

де — частка i-ої галузі в структурі товарної продукції підприємства, коефіцієнт.

Другий підхід базується на використанні формули визначення коефіцієнта зосередженості галузей. Коефіцієнт диверсифікації за цим підходом розраховується з виразу:

де — порядковий номер галузі в ранжованому ряді, побудованому за спадним принципом: галузі, яка займає найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а найменшу — останній.

Чим більше значення цих показників, тим вищий рівень диверсифікації виробництва на підприємстві, і навпаки. При цьому за однієї і тієї ж кількості товарних галузей величина даного показника буде не однаковою за умови, що має місце різне співвідношення їх вкладу (питомої ваги) у грошову виручку підприємства. Коефіцієнт диверсифікації буде вищий у тому разі, коли має місце неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей у структурі товарної продукції. Одночасно даний показник буде меншим за умови, коли існує невелика кількість галузей, на які припадає переважна частка такого вкладу.

Висновки. Однією з головних особливостей функціонування підприємства за ринкових умов є здатність швидко адаптуватися до змін кон’юнктури ринку, залишаючи невигідні й захоплюючи нові, перспективніші ринкові ніші. Одним з найважливіших напрямків розв’язання проблем, пов’язаних з постійним пристосуванням підприємств до умов зовнішнього середовища, є диверсифікація підприємства.

Поки підприємство отримує достатній прибуток у вже освоєній галузі, необхідності в диверсифікації немає. Проте у міру уповільнення зростання, диверсифікація стає привабливим засобом поліпшення перспектив підприємства. Диверсифікація можлива і у тому випадку, якщо на підприємстві є технологічні розробки, ключові компетенції або ресурсна база для успішної конкуренції в інших галузях.

Література:

1. М. Д. Корінько. Диверсифікація як стратегія розвитку // Актуальні проблеми економіки – 2006. – №5(59). – ст. 12-17

2. М. Д. Корінько. Диверсифікація як економічний процес // Актуальні проблеми економіки – 2007 – №4(70). – ст. 48-53

3. Немченко Г., Донецкая С., Дьяконов К. Диверсификация производства: цели и направления деятельности // Проблемы теории и практики управления – 2003. – №5