УДК 656(477)(045)

Чайка І.В. , Білоус  Ю.С.

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

 

В статті висвітлено основні проблеми розвитку автомобільного, залізничного, морського, річкового, повітряного транспорту. Розглядаються проблеми та шляхи вдосконалення транспортної системи України.            Ключові слова: транспорт, транспортна система.                            Вступ. Рівень розвитку транспортної системи держави — один із найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство і заняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави.                                  Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми функціонування транспортної системи та її значення у налагодженні зовнішньоекономічних зв’язків України досліджувались багатьма зарубіжними та вітчизняними авторами, серед яких: Н.О Іксарова , В.С. Кравченко [1], С.Ю. Максимова, О. Є. Соколова, О.Б. Пікулик, М.А. Потєєва, Д.К. Прейгер [3], Н.Ю. Ткаченко, О.О. Фастовець, О.І. Шестак.                                                                               Мета роботи полягає в аналізі та вирішенні проблем транспортної системи України з точки зору її розвитку.                                        Актуальність теми полягає в тому , що за умови інтеграції до європейської та світової економіки, потреба у високорозвинутій транспортній системі дедалі посилюється – вона має стати базисом для ефективного входження України до світового співтовариства та зайняти  в ньому місце, яке б відповідало рівню високорозвинутої держави. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі модернізації шляхом реалізації прийнятих довгострокових державних цільових економічних програм, а також розробки і запровадження нових документів перспективного розвитку.               Виклад  основного матеріалу. Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузей матеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. Транспорт є необхідною умовою виникнення і розвитку інтенсивного обміну товарами між окремими територіями, що беруть участь у цьому поділі.                                                                                                       У сучасних умовах господарювання  до транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі висуваються все нові вимоги. Транспорт поступово трансформується в більш крупні інтеграційні комплекси, які по формі залишаються міжнародними, а по змісту набувають єдиної глобальної системи.      В Україні функціонує розгалужена мережа всіх видів транспорту: залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний, трубопровідний. Усі вони пов’язані між собою, але кожен з них має свої проблеми розвитку.   Слід зазначити, що однією з найважливіших проблем України, у плані її інтеграції у європейську єдину залізничну систему, є приведення ширини української залізничної колії (1524 мм.) до європейського зразка (1435 мм.) як у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Зараз на кордоні з цими державами існують складні системи переведення локомотивів і рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно знижує ефективність роботи залізничного транспорту, зокрема в часі. Необхідно також включити в європейську програму будівництва швидкісних залізничних магістралей (швидкість 200-300 км/год) [2].                                                              Проблеми розвитку морського транспорту пов’язані, насамперед, із значним моральним і фізичним зносом судів і портового устаткування (особливо засобів обробки вантажів). Середній вік судів торгового значення більший за 15 років, а деякі порти західних країн забороняють вхід судів із таким терміном експлуатації. Портова інфраструктура не розрахована на нові технології портових робіт, що істотно знижує продуктивність як портів (до 50 % від продуктивності портів західних країн), так і інших видів транспорту (особливо залізничного), пов’язаних з обробкою вантажів.                                             Велика частина судів торгового флоту — малотоннажні. Так, середня водотоннажність українських судів у 3—5 разів менше аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція, ін.                                                              В даний час основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних робіт, значний фізичний і моральний знос судів, мала частка запечатаних вантажів у загальному їхньому обсязі, недостатні обсяги перевезень із використанням системи ”буксир-штовхач/баржа”. Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати по тарифах і послугам із залізничним транспортом.                                                                             Щодо автотранспорту, то автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками, зокрема таким як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожніми знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної і медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправлення паливом і мастилом, телефонного зв’язку й ін. Практично відсутні дороги I категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення вимагає матеріально-технічна база організацій, що здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.                                                  Проблеми, що очікують свого рішення у відношенні повітряного транспорту, стосуються насамперед застарілості парку літаків, будівництва і реконструкції ряду об’єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (у першу чергу, злітно-посадочних смуг), структурної реорганізації керування авіаційним транспортом у напрямку створення конкурентного середовища усередині даної галузі, налагодження системи постачання, узгодження земельних тарифів і т.д.    До проблем розвитку транспортної системи України також відносять:

- безупинне старіння основних фондів, недостатнє їх оновлення та невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;

- зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на світових ринках перевезень;

- недостатнє використання експортного потенціалу транспортних послуг;

- незадовільний стан безпеки перевезень;

- значне екологічне навантаження транспорту на оточуюче середовище;

- низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до роз’єднання єдиного транспортного простору, нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;

- повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатня їх пов’язаність з виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;

- неприпустимо низький рівень інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;

- недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту;

- відставання у реалізації державних і галузевих програм в області окремих видів діяльності, видів транспорту, транспортного машинобудування, розбудови державного кордону [1].                       Отже, комплексно поставити проблеми, пов’язані з розвитком транспортної системи, визначити завдання і шляхи їх розв’язання, дати їм належне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне, правове тощо), організувати і здійснити процес виконання завдань і заходів можна лише за умови здійснення таких заходів:

- створити законодавчо закріплені економічні умови, що стимулювали б приплив вітчизняних та іноземних інвестицій у транспортні інфраструктурні проекти; підвищити інвестиційну привабливість транспорту шляхом забезпечення розвитку конкурентного середовища (шляхів сполучення, терміналів, портів, аеропортів, мостів);

- забезпечити розвиток транспорту, погоджений з галузями судно-, автомобіле- та авіабудування, з виробниками засобів навантажування, пакетування і контейнеризації, а також застосування взаємовигідних схем постачання транспортних засобів і обладнання;

- удосконалити нормативно-правове регулювання з метою забезпечення учасникам транспортно-логістичного ринку рівних і сприятливих умов, функціонування логістичних центрів, використання у сфері вантажного транспорту електронних документів і супроводу транспортних засобів шляхом впровадження систем супутникової радіонавігації;

- налагодити ефективну взаємодію з приватним сектором і місцевими органами влади для визначення оптимальних місць розташування стратегічних логістичних центрів, які б об’єднували різні види транспорту, та забезпечити їх практичне створення;

- здійснити розбудову і модернізацію транспортної та складської  інфраструктур, а також вантажних терміналів (насамперед, контейнерних у МТП); створити сприятливі технічні, правові, організаційні та фінансово-економічні умови для розвитку інтермодальних перевезень, а також гарантувати їх якість; ідентифікувати нову стратегічну мережу інтермодальних перевантажувальних пунктів і коридорів; визначити інтермодальні контейнерні та контрейлерні маршрути у рамках МТК (розширити участь вітчизняних перевізників у міжнародних проектах розбудови Центральної осі Пан’європейської транспортної мережі; налагодити ефективне партнерство з країнами “п’яти морів” (Балтійського, Чорного, Середземного, Червоного та Перської затоки); забезпечити введення “єдиного вікна” для інтермодального транспорту, єдиного транспортного документа для всіх вантажоперевізників; розробити разом із сусідніми державами спільні технології транзитних перевезень і механізми встановлення наскрізних тарифів, що дозволить істотно збільшити середню швидкість переміщення вантажів на напрямках МТК).

  Також важливо забезпечити виконання завдань Транспортної стратегії України на період до 2020 року щодо захисту довкілля та зростання енергоефективності: зменшення на 30% обсягів викидів шкідливих речовин до атмосфери, а також зниження на 15-20% енергомісткості автомобільного транспорту із 43,6 г умовного палива на 1 ткм до 34,8, а залізничного – відповідно, з 10,32 до 8,75 [3].                                                               Висновки. Враховуючи  вищесказане, можна зробити висновок, що однією з визначальних систем, що забезпечують вантажні і пасажирські перевезення на території України, є транспортна система, до якої в ринкових умовах пред’являються високі вимоги у відношенні якості, регулярності і надійності транспортних зв’язків, схоронності вантажів і безпеки перевезення пасажирів, термінів і вартості доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України повинний відповідати вимогам європейської інтеграції.

 

Література:                                                                                                          1. Кравченко В.С. Економічні проблеми розвитку транспорту України К.: 2010. - 67 с.                                                                                                                         2. Соціально-економічна географія України: Навчальний посібник / за ред. Шаблія О.І. – Львів: “Світ”, 2009. – 608 с.                                                              3. Транспортна інфраструктура України: стан і проблеми посткризового розвитку / Д. Прейгер // Економіка України – 2011. - №6. – С.50-58.