Інноваційно-інвестиційний шлях розвитку біопалива в Україні

Кулик І.О.,

Науковий керівник Токарчук Д.М.,

Вінницький національний аграрний університет

При розгляді актуального на даний час питання інноваційного забезпечення розвитку та становлення біопаливної галузі в Україні потрібно зрозуміти, що становлення інноваційної моделі даної галузі та підвищення конкурентоздатності на базі іновацій є необхідними. Інноваційний розвиток біопаливної галузі неможливий без його фінансового забезпечення. Нині за нестабільних посткризових умов ключовою є проблема залучення інвестиційних ресурсів в інноваційний розвиток та їх раціонального використання, і від її розв’язання залежать можливості подальшого економічного поступу аграрного виробництва.

Головний шлях до розширення внутрішнього та зовнішнього ринку продукції сільського господарства, продовольства та використання на виробництво біопалива полягає у технічному й технологічному оновленні техносфери сільськогосподарських підприємств, адаптування всього ланцюга інноваційного процесу до сформованих ринкових відносин, нових напрямів державної науково-технічної політики у аграрній сфері економіки країни. Домінуючу та вирішальну роль у визначенні кола конкурентів в майбутньому є їхня інноваційна спроможність, тому що лише інновації є основою створення стратегічних переваг. Ефективне використання інновацій виступає найсприятливішим інструментом досягнення завдань продовольчої, енергетичної безпеки, збереження оточуючого середовища, збільшення продуктивності праці та залучення закордонних інвестицій. Все це забезпечить покращення рівня та якості життя громадян [2].

Біопалива у вигляді біоетанолу, біодизелю, біогазу виступають найбільш економічно ефективними і перспективними [3].

Україна входить в десятку найбільших потенційних виробників біоенергії у світі. Розвиток виробництва біопалива рано чи пізно стане одним з пріоритетів української влади, оскільки це питання пов'язане не лише з енергетичною безпекою країни, але й з розвитком суміжних секторів економіки - сільського господарства та машинобудування.

Ринок біопалива України недостатньо розвинений. Перші проекти почали з'являтися у 2006-2007 роках, але у зв’язку з кризою більшість з них були призупинені. Зараз на ринку представлено кілька виробників, але системною їх роботу назвати не можна. Для розвитку галузі, що знаходиться в зародковому стані, потрібні інвестиції, які через зниження інвестиційного клімату в Україні залучити непросто.

Головними перешкодами на шляху до інноваційного розвитку України, втому числі і в біопалив ній галузі виступають:

1.недостатня та застаріла структура економіки країни;

2.незначне фінансування для розвитку інноваційної діяльності.

Недостатнє фінансування інноваційної діяльності є результатом держаної політки. У Законі України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 09 вересня 2010 року, зокрема, в статті 6 сказано, що обсяг коштів на фінансування наукових, науково-технічних програм за пріоритетними напрямками науки і техніки затверджується у Законі про Державний бюджет України кожного року, який встановлюється у розмірі не менше 30 % від загального обсягу фінансування на науку. Не зважаючи на це, ці положення на даний момент не реалізовані.

Вже зараз багато міжнародних компаній заявляють про бажання вийти на український ринок біопалива, але іноземному - та й українському - інвесторові необхідне розуміння ситуації, хоч б мінімальна впевненість у тому, що ринок буде розвиватися і одержить підтримку держави.

Перші кроки на шляху до розвитку цьому напрямку є: 24 травня 2012 року Верховна рада ухвалила закон "Про розвиток виробництва і споживання біологічних видів палива". Раніше виробництво біопалива регламентувалося більш загальним законом "Про альтернативні види палива", який, окрім іншого, регламентував виробництво твердих - пелети, гранули, брекети - і газоподібних видів палива і не міг повною мірою враховувати нюанси виробництва і вжитку біопалива. У новому законі визначено типи палива, які можна віднести до біопалива. Серед них: біоетанол, біопальне моторне, біопальне дизельне, сумішеві види пального, компоненти, виготовлені з біологічної енергетичної сировини для змішування з традиційними видами пального, біоводень, біогаз, ЕТБЕ, виготовлений з використанням біоетанолу. [1].

Україна безперечно нині, а тим більше в майбутньому буде залучена до виробничого циклу біопалива або як виробник сировини, або виробник, споживач і експортер біопалива. Щоб країні обрати правильну позицію, необхідно постійно і оперативно здійснювати ґрунтовну економічну експертизу цього процесу.

Біоенергетичні технології зорієнтовані на трансформацію досягнень науки в інтересах створення високоефективного продукту, забезпечення конкурентоспроможності сільського господарства на внутрішньому й зовнішньому ринках, гарантування продовольчої безпеки країни. Усі ознаки звичайних технологій притаманні й біоенергетичним, за винятком того, що вони за кінцевою результативністю мають перевершувати звичайні в 1,5-2 і більше разів. Розглядаючи біоенергетичну технологію у новому вимірі, слід зазначити, що вона здебільшого зорієнтована на випереджаючі темпи приросту максимально доступних для використання інноваційних чинників.

Україна щорічно споживає близько 200 млн. т у.п. паливно-енерге-тичних ресурсів (ПЕР) і належить до енергодефіцитних країн, оскільки покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% й імпор-тує 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів. Така структура ПЕР економічно недоцільна, породжує залежність економіки України від країн-експортерів нафти та газу і є загрозливою для її енергетичної і національної безпеки, і саме тому Україна має розвивати свої можливості у сфері виготовлення біопального 3].

Перспективи розвитку ринку очевидні, але залишається багато невирішених питань, що вимагають спільного опрацювання державою і учасниками ринку. Слід вдосконалити законодавчу базу, зокрема, стосовно земельних питань, розгорнути економічне стимулювання шляхом введення диференційованої акцизної ставки на бензин, запровадити податкові пільги, модернізувати інфраструктуру, врахувати інтереси виробників, споживачів та інвесторів.

Проте іншого шляху нема: рано чи пізно доведеться перейти на відновлювальні джерела енергії, і чим раніше Україна це зробить, тим більше конкурентних переваг отримає [1].

Практика інновацій, з одного боку, свідчить про те, що на їх шляху є ще чимало перепон, які суттєво стримують інноваційний розвиток у державі; з іншого — що інноваційний розвиток стає, а подекуди вже утвердився як стратегічний для розвитку галузей та регіонів. Проте ці кроки вимагають конкретного наповнення, від організації підготовки кадрів до практичної реалізації масштабних інноваційних проектів та програм.

Із практики інновацій відомо, що на шляху їхнього розвитку завжди виникають різноманітні перепони, які є причиною притуплення інноваційного розвитку держави загалом. Проте, їх розвиток все ж таки відбувається і утверджується як головний стратегічний напрямок розвитку біопаливної галузі.

Список використаної літератури

1.Біопаливо:крок вперед, скільки назад? [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.epravda.com.ua/columns/.../327709/

2.Інноваційна діяльність: перспективи впровадження біогазових установок в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=2783&number=91

3. Калетнік Г.М., Пришляк В.М. Біопалива: ефективність їх виробництва та споживання в АПК України. Навч. посібник. – К: Аграрна наука, 2010. – 327 с.