Економічні науки/12.Економіка сільського господарства

Старший викладач Самородченко Г.В.

ПВНЗ «Інститут ділового адміністрування», Україна

Проблеми глибини сутності категорії людського капіталу з позицій його місця й особливостей в аграрній сфері економіки

Вихідні положення концепції людського капіталу доводять, що категорія «людський капітал» має історичний характер і є логічним продовженням теоретико-методологічних напрацювань у сфері досліджень економічної ролі людини в суспільстві. Її поява являє собою закономірний результат розвитку не тільки економічної теорії, а й практики ринкового господарювання середини ХХ століття, коли науково-технічна революція привела до кардинальних змін у техніко-технологічній базі виробництва. Це вимагало адекватної зміни професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, яка могла б на професійній основі брати участь у суспільному виробництві. Власне професійно-кваліфікаційна підготовка почала впливати на економічне зростання більшою мірою, ніж матеріально-речові фактори виробництва. Внаслідок техніко-технологічних змін продуктивний інтелектуальний потенціал людини став вирішальним фактором суспільного прогресу, економічного зростання й головною рушійною силою у конкурентній боротьбі. Соціальний прогрес, який супроводжував науково-технічний прогрес, привів до підвищення ефективного «виробництва» самої людини за рахунок бурхливого розвитку науки, освіти, охорони здоров’я та інших сфер, пов’язаних з людиною. Прогресивні соціально-економічні зміни в суспільстві зумовили формування окремого напряму економічної теорії – теорії людського капіталу. Вона досліджує залежність індивідуальних доходів, прибутків підприємств, суспільства в цілому від знань, навичок, фізичної сили та здоров’я людини й характеризує вільну людину, що робить свій власний вибір у ринковому просторі. З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком їх власних рішень. Людина, що інвестує одержання певного освітнього рівня, власну професійну підготовку, підвищення кваліфікації, покращання здоров’я, тим самим вдосконалює свої професійно-ділові якості, формує особистий людський капітал, який, подібно до фізичного капіталу, з часом забезпечує їй певний дохід.

Виникнення і формування концепції людського капіталу в першій половині 60-х років минулого століття виявилося можливим завдяки науковим доробкам американських учених Т. Шульца і Г. Беккера. Згідно з їх тлумаченням, людський капітал – це наявний запас здібностей і мотивацій людей, що впливають на зростання виробництва і доходів. Близько до сучасних концептуальних положень теорії людського капіталу в своїх дослідженнях підійшов радянський вчений С.Г. Струмилін, який ще у 1924 році здійснив розрахунки ефективності запровадження в країні загальної десятирічної освіти, пізніше розрахував ефективність народної освіти за попередні роки, які виявили взаємозв'язки підвищення кваліфікації від віку, рівня освіти й виробничого стажу працівника.

З розвитком основних положень теорії людського капіталу її основоположна категорія «людський капітал» поступово входить у науково-практичну термінологію поряд з категоріями «праця», «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал» тощо. Це зумовлено поступовим суспільним усвідомленням вихідного положення щодо того, що людина посідає не підлеглу роль стосовно засобів виробництва, а сама є своєрідним «засобом виробництва», який формується через систему освіти, підготовки та навчання на виробництві, підвищення кваліфікації протягом економічно активного періоду життя.

Сучасні дослідження теорії людського капіталу в Україні були започатковані в середині 90-х років минулого століття. Перше комплексне вітчизняне дослідження в цій сфері було проведено О. Грішновою, результати якого були опубліковані у 2000 році. Вона визначила, що «людський капітал – це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу».

Дане визначення категорії «людський капітал» є найглибшим у вітчизняній економічній науці порівняно з іншими тлумаченнями. Воно відображає залежність продуктивних здібностей людини від інвестиційних вкладень в їх формування і нагромадження, а також від їх суспільно корисного використання в економічній діяльності. Тільки за таких умов продуктивні здібності людей впливають на зростання їх доходів і забезпечують збагачення країни. Це визначення дає підстави розглядати людський капітал у багатовимірному просторі, з позицій постійно відтворювального економічного процесу. Тільки на цій основі сукупний людський капітал країни набирає ознак головного національного багатства, яке постійно нарощується, забезпечуючи високі якісні стандарти рівня життя населення і соціально-економічний прогрес суспільного розвитку.

Вихідні основи теорії людського капіталу мають бути покладені в основу розробки концептуальної моделі подальшого сільськогосподарського розвитку в Україні.

Отже, сучасні зміни в аграрних відносинах та трансформація організаційно-правового устрою в аграрному секторі економіки нашої держави вимагають системності у дослідженнях сутності нових явищ і процесів, що відбуваються на селі. Дослідження глибинних факторів сільськогосподарського розвитку в сучасних умовах з точки зору системності є методом практичного усвідомлення місця і ролі людини, селянина у цьому процесі: ключовим елементом економічного розвитку аграрного сектора є селянин, його людський капітал, всі інші елементи мають його доповнювати.

Література:

1. Мочерний С.В. політична економія: навч. посібник – К.: Знання-Прес, 2002. – с.322.

2. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутнє. Науково-популярні нариси у трьох томах. Т.ІІ Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення. - К.: Інститут аграрної економіки УААН, 2001. - 484с.

3. Юрчишин В.В., науково-методологічні та організаційні основи розвитку системи управління аграрним сектором економіки // Економіка АПК, 2003, № 1, с. 17-25.

4. Бородіна О.М. Людський капітал в системі сталого розвитку аграрної сфери // Економіка АПК.- 2004.- №4.- С. 25-30. (0,6 др. арк.).

5. Бородіна О.М. Особливості прояву теорії людського капіталу в умовах спаду в аграрному секторі економіки // Агроінком .- 2004.- №4.- С. 25-30. (0,6 др. арк.).