Экономические науки/13. Региональная экономика

Неледва Д. О.

Керівник: к.е.н.,Нефьодова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівли імені Михайла Туган – Барановського,Україна

«Проблеми розвитку вугільної промисловості Донбасу»

Розвиток України як самостійної в економічному плані держави багато в чому залежить від стану промисловості. Однією з важливих галузей української промисловості є вугільна. Центром вугільної промисловості України є Донбас. Донецький каменно-вугільний басейн відіграє важливу роль у забезпеченні ресурсами паливної промисловості усієї України, у зв’язку з підвищенням цін на російський газ, українським тепловим електростанціям потрібно більше вугілля, для того щоб задовольнити потреби України в енергетичному плані. Під час розгляду теми були використані роботи авторів Білоус Ю.В. і Саприкіна В.В, які на високому рівні розкривають проблеми вугільної промисловості України, які є актуальними у наш час.

Мета цієї роботи – охарактеризувати сучасний стан галузі,підняти основні проблемні питання, а також пошук рішень для цих питань.

Білоус Ю.В. і Саприкіна В.В., у своїх роботах детально аналізують сучасний стан промисловості, описуючи її реальне положення. За даними Білоус та Саприкіна, а також посилаючись на розпорядження Кабінету міністрів України N 236-р «Про схвалення Концепції розвитку вугільної промисловості» від 7 липня 2005 р. та на наказ міністерства вугільної промисловості України N 628 «Про мінімізацію негативного впливу світової фінансової кризи на вугільну галузь України»від 4 грудня 2008 року можна стверджувати що на даному етапі вугільна промисловість України знаходиться у незадовільному стані, але на шляху збільшення виробничої потужності. В структурі світових запасів органічного палива,вугілля становить 67%, на нафту – 18% та на природний газ – 15%. В Україні ці показники становлять: вугілля - 95,4%, нафта – 2 і газ - 2,6%. Загальний обсяг запасів вітчизняного вугілля становить близько 117,5 млрд. тонн, з них промислових на діючих шахтах - 6,5 млрд. тонн, з яких майже 3,5 млрд. тонн - енергетичне вугілля. За обсягом видобування вугілля Україна належить до десятки провідних країн світу, але за економічними показниками вугледобувного виробництва значно поступається більшості з них. Причина основної проблеми полягає у малій продуктивності праці. В порівнянні із іншими країнами з розвинутою вугільною промисловістювона в декілька разів, а в інших випадках і в десятки разів менша. Багато вугільних шахт є збитковими. Порівняно із іншими галузами паливно-енергетичного комплексу, зарплата є нижчою, через що зростає дефіцит кадрів. Протягом 1991-2005 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилася з 192,8 млн. до 91,5 млн. тонн на рік. Такий ризький спад стався по-перше: через не стабільність у новоутвореній державі, по-друге: через старіння технічного комплексу галузі, на багатьох шахтах реконструкція не проводилася понад 20 років, основне устаткування яких потребує негайної реконструкції або заміни. Станом на 2005 рік значна частина шахт були не прибутковими. За планом концепції розвитку 2005 року, такі шахти включали до програми приватизації на пільговій основі, як цілісних майнових комплексів з проведенням конкурсів програм їх розвитку. Також до цієї програми були включені і шахти здатні для подальшого самофінансування. Починаючи з 2006 року показники Української вугільної промисловості, почали набувати позитивної динаміки. До 2010 року виробнича потужність галузі зросла до 105,8 млн. тонн на рік. Експорт вугілля поступово зменшився, це було зроблено за для того, щоб задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку. Почати поступове відновлення вугільної промисловості в цей період, дозволила модернізація основних вугільних підприємств, та закладення нових сучасних шахт.

Станом на 2008 р. вугільна промисловість України характеризується такими даними: - Шахтний фонд на травень 2008 р. складав 160 шахт, з них 140 – державні; - Виробнича потужність українських шахт – 95 млн. т. вугілля на рік.

Навантаження на очисний вибій: 790-740 т/добу; - Продуктивність праці робітника – 21,9 т/місяць; - Середня глибина розробки вугільних пластів – понад 720 м. До 20% шахт працюють на горизонтах 1000-1400 м.; - Середня товщина вугільного пласта – близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено в пластах потужністю до 1,2 м.; - Залягання пластів: пологе (65%) і крутоспадне (35%); - Людський потенціал вугільної галузі. За 1992-2008 рр. чисельність працівників у галузі зменшилася на 640 тис. чол. (74% загальної кількості) і в кінці 2008 р. становить близько 224 тис. чол.; - Фактори небезпеки українських вугільних шахт: 90% шахт небезпечні за метаном, 60% – за вибухами вугільного пилу; 45% – за раптовими викидами; 22% – за самозайманням вугілля.

Через кризу відбулося падіння об’ємів видобутку кам’яного вугілля з 59 312 тис. тон у 2008 році до 54 800 тис. тон у 2009р. У 2010 видобуток залишився на позначці 54 тис. тон, і уже у 2011р. через значне фінансування збільшився до

81 800 тис. тон. На даномуетапі вугільна промисловість України, отримавши значні капіталовкладення, стоїть на шляху покращення показників видобутку вугілля, і покращення свого положення в цілому, але кошти вкладені в цю галузь треба віддавати, і тому на українських вугільних підприємствах складається не найкраща фінансова ситуація.

Ключові проблеми вугледобувної галузі можна представити на державному рівні та на рівні шахт.

1. На державному рівні: - невирішеність питань адаптації механізму ціноутворення на вугільну продукцію до умов ринкових відносин; - відсутність ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств; - через чисельні необґрунтовані реорганізації галузь постійно удосконалюється, і тому стає неефективною система управління; - неузгодженість інтересів держави та бізнесу; - низький рівень менеджменту на державному рівні; - невирішеність питань екологічної безпеки в процесі ліквідації вугільних шахт; - невідповідність цін на гірничошахтне обладнання та вугільну продукцію, що потребує обмеження монопольно високих цін заводів-виробників або підвищення ціни на вугілля; - не престижність шахтарської праці (перш за все, зменшення рівня оплати праці порівняно з працівниками інших професій), невирішеність соціальних проблем;

2. На рівні шахт: - украй застарілий морально та фізично зношений шахтний фонд, що визначає його низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості; - низька конкурентоспроможність вітчизняного вугілля через його високу собівартість та низьку якість, що потребує переходу обліку вугільної продукції утоварному вимірюванні, як це прийнято у світовій практиці; - хронічна нестача коштів (власних, державної підтримки, запозичень, недержавних інвестицій) як на забезпечення поточного функціонування, так і для розвитку вугледобувних підприємств.

Для вирішення цих проблем Білоус В.Ю. були запропоновані шляхи досягнення стратегічної мети розвитку галузі, основні з яких:

- адаптація вугледобувних підприємств до ринкових умов господарювання тастворення дієвих правових умов для залучення недержавних інвестицій у розвиток галузі;

- раціональне використання надр за рахунок докорінного технологічного оновлення виробництва;

- на базі створення ринкових умов та підвищення економічної самостійності шахт при участі держави покращити фінансові можливості реконструкції шахт;

- структурні перетворення у галузі за рахунок чіткого розмежування функцій міжсуб’єктами управління на всіх ієрархічних рівнях.

Таким чином, зважаючи на всі перелічені факти, можна зробити висновок, що одна із найважливіших галузей паливно-енергетичного комплексу України – вугільна промисловість, починаючи з 1991 року, через технічну відсталість, почала набувати спаду, який тривав до 2005 року. Після вжитих урядом дій, а саме: приватизацією та технічною реорганізацією галузі, вугільна промисловість, почала набувати розвитку, який був зупинений фінансовою кризою 2008р. Для покращення ситуації вугільні підприємства змушені брати у гроші у борг. Ситуація покращується і у 2011 році видобуток перевищує докризовий, але борги поступово роблять вугільні підприємства банкрутами.

Література:

1. Білоус Ю.В. Реструктуризація вугільної промисловості України:

наміри, результати, перспективи / Ю.В. Білоус. // Національна безпека і оборона. – 2006. - 364 с.

2. Саприкін В.В. Реформування української вугільної промисловості / В.В. Саприкін. // Національна безпека і оборона. – 2004. – 276 с.

3. Наказ міністерства вугільної промисловості України «Про мінімізацію негативного впливу світової фінансової кризи на вугільну галузь України» N 628 від 4 грудня 2008 року.[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN42792.html

4. РозпорядженнякабінетуміністрівУкраїни «Про схвалення Концепції розвитку вугільної промисловості»N 236-р від 7 липня 2005 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua-info.biz/legal/basevt/ua-smtcnt.htm