УДК 330.83

Р.Р. Августин

 

Феномен економічної самоорганізації українців у міжвоєнній польщі

 

В сучасній Україні нагальною є потреба витворення потужного середнього стану, що служить запорукою стабільності та джерелом економічного, соціального й духовного поступу кожної цивілізованої державної спільноти. Формування адекватної до цих вимог економічної сфери неможливе без наукового інституціонального осмислення найцінніших складових досвіду становлення національних господарських інституцій у Галичині впродовж розглядуваного періоду.

Як стверджував у 30-х роках тогочасний дослідник західноукраїнської кооперації П. Панченко: «розвиток української кооперації в Галичині можна поділити на два періоди: передвоєнний — період розквіту, головним чином, кредитової кооперації і повоєнний, — перiод занепаду кредитової кооперації і швидкого розвитку споживчої кооперації, яка нинi вiдограє в кооперативнiм життю Галичини найголовнішу ролю».Вражаючі зміни відбулися в національній кооперації впродовж 14 міжвоєнних років. Напередодні Другої світової війни центральні українські кооперативні установи здобули значний вплив на господарське життя краю. Особливо вагомим був економічний та й громадський вплив головної національної кооперативної інституції - Ревізій­ного Союзу Українських Кооперативів.

Здобутки праці Ревізійного Союзу Українських Кооперативів та фахових централь у 1939 р. відзначали не тільки українці. Тільки власність централі  „Маслосоюзу" у Львові займала цілий квартал. Вона володіла молочарнею, холодильнею, складами та цілим парком вантажних авт, птахом’ясарнею і 20-ма молочарськими крамницями. Головним завданням „Маслосоюзу" було збувати вироби понад 200 районових молочарень і через його крамниці можна було зустріти чи не у кожному місті Галичини, а також на польській території — в Бєльську і Катовицях. „Маслосоюз" експортував також масло до Англії, Німеччини, Австрії, Франції та інших країн.

Значним майном володів „Центросоюз", у власності якого знаходились, зокрема, м’ясарська фабрика на вул. Львівських Дітей та фабрика мила на вул. Потоцького 58. „Центросоюз" у той час не лише постачав через кооперативні союзи увесь по­трібний крам для більш як 3000 кооперативних крамниць, але і збував рільничі продукти тих сіл — сотні вагонів яєць, тисячі вагонів збіжжя та худобу, свині, з чого значну частину експортував до Англії та Німеч­чини. Він мав свій магазин на Головному двірці та декілька гарних м’ясарських крамниць у місті. Окремо варто згадати кооперативу „Суспільний промисл” створення та діяльність якої віддзеркалила стан української виробничої кооперації у 30-х роках та роль у цьому процесі кредитних інституцій. Навесні 1932 р. службов­ці українських установ, згуртовані в професійній організації „Союз Українських Службовців Галичини" („Супруга"), виріши­ли організувати виробничий кооператив, щоб таким чином поборювати безробіття серед українців. Дрібними ратами зібрано 3000 зл. уділового капіталу, 5000 зл. позичила кредитова кооператива „Супруга". Цей капітал став основою діяльності кооперативи „Суспільний Промисл" , яка в грудні 1932 р. в розміщалася у трьох приміщеннях, де працювало лише кілька робітників, які спочатку лише розфасовували готову продукцію. Але в 1939 році фабрика цикорію і суроґатів кави „Суспільний Промисл" містилася вже у власному триповерховому будин­ку та була устаткована модерними машинами, та налічувала понад 100 робітників і службовців. На орендованих у Жовківському та сусідніх повітах землях закладено плантації ци­корію і цукрових буряків та побудовано велику власну сушарню біля залізничної станції в Жовкві. Ви­роби „Суспільного промислу”: цикорій „Луна", сурогати кави „Пражінь", „Доміно", „Чоколядова Луна", „Солодова кава Луна" доходили в найдальші закутки західноукраїнських земель та здобували собі поступово ринок збуту також се­ред неукраїнського  населення. Балансова вартість майна кооперативи досягала пів мільйона злотих, а дійсна вартість була значно більшою. Варто зазначити, що лише близько 20 тисяч зол. становили інвестиції, решту вартості становили чисті прибутки виробництва.

У процесі розвитку української кооперації зростала і поглиблювалася національна свідомість розуміння національного обов'язку українців, значно зросла їх активність, ініціативність та підприємництво. Величезне значення у формуванні свідомості українського народу, його цивілізаційних стандартів мали ідеологія та теорія кооперації, викладена в окремих працях і періодичних виданнях. Вони базувалися на християнських засадах, на високих морально-етичних ідеях, вироблених людством упродовж тисячоліть. Цьому сприяла також широка пропагандистська робота кооперативів та їх провідників, проведення свят, концертів, фестин та інших подібних акцій. Під впливом кооперації змінилася структура українського суспільства, з'явилася чимала група кооперативних працівників різних рівнів. Кооперація надавала широку підтримку українським громадським, культурно-освітнім, молодіжним, спортивним та доброчинним товариствам, тісно з ними співпрацювала. Кооперація значною мірою була тією базою, фундаментом, на яких трималися суспільно-політичні, культурно-освітні організації українського народу.

Початок Другої світової війни перервав поступальну ходу українських кооперативних установ. Разом із приходом радянських військ на західноукраїнські землі прийшла нова адміністрація, новий режим. На основі спільної постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 8 грудня 1939 р. «Про кооперативні організації західних областей УРСР» почалася реорганізація кооперативного життя. 12 грудня було ліквідовано РСУК. Припинила існування кредитна кооперація, а її майно було передано Держбанку УРСР. Споживча кооперація була поступово одержавлена. Були націоналізовані виробничі кооперативи. Таким чином, у 1939-1941 рр. і остаточно у повоєнні роки тоталітарний більшовицький режим ліквідував західноукраїнську кооперацію як самостійний еконо­мічний і громадський рух. Після здійснення загальної колективізації сільського господарства в Західній Україні було знищене приватне селянське господарство — основу сільсько­господарських кооперативів. Разом з ним було ліквідовано культурного дбайливого сільського господаря, власника землі, годувальника держави.

Національне приватне підприємництво, що за словами сучасників було найбільшим здобутком західного українства міжвоєнного часу, спромоглося виступити організованою силою, сконсолідованою Союзом Українських Купців і Промисловців (СУКіП), котра розпочала націотворчий процес формування на етнічних українських землях середнього класу власників, як основи національної самовистарчальності. Переборюючи антиукраїнську дискримінаційну політику нововідродженої польської держави, яка ставила собі за мету універсальну полонізацію «східних кресів», провідники українського приватного підприємництва прагнули максимально зреалізувати начала європейського парламентаризму, задекларовані цією державою. Впродовж 10-літнього періоду діяльності СУКу кількість зареєстрованих у Союзі купців зросла до 1660 осіб (разом із купецькою молоддю). Коли взяти до уваги, що принаймні чверть його членів залучала у своїх підприємствах помічників та практикантів, то це число зросте до 2000 осіб, не враховуючи при тому членів родин власників. За друге п'ятиріччя свого існування Товариство зросло кількісно майже удвічі. Статистика того часу стверджує, що українське купецтво активно опановувало не тільки міста та містечка, але й села.

В умовах чужої держави організаційний ріст та станова консолідація українського приватництва зустрічали немало перешкод, головними серед яких варто назвати: наростання колонізації міст вихідцями із Познаньщини, посилення конкурентної боротьби з боку потужного єврейського купецтва, а також постійні непорозуміння, а часом і поборювання зі сторони української кооперації.