Контроль за станом безготівкових розрахунків: проблеми та шляхи його вдосконалення.

Актуальність теми. Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення.

Широкому втіленню безготівкових розрахунків сприяє чисельна кількість банківських установ, зацікавленість держави у проведенні саме безготівкових розрахунків, зокрема для забезпечення контролю в оподаткуванні суб’єктів господарської діяльності та інші чинники.

Отже, дослідження питання безготівкових розрахунків є актуальним та має теоретичний та практичний інтерес.

Проблеми безготівкових розрахунків досліджувалися українськими та зарубіжними вченими, такими як Дубенко Н.С., Євремов О.М., Міняйло О.В., Мороз А.М., Савлук А.І., Пуховкіна М.Ф., Ніконова М.В, Фищенко Н.Н. та ін.

Мета роботи - визначення процесу безготівкових розрахунків, проблем та шляхів його вдосконалення.

Викладення основного матеріалу. Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів із банківського рахунку платника на банківський рахунок одержувача, тобто проведення відповідних засобів на банківських рахунках учасників розрахунків.[1

Більш ширше поняття «безготівкових розрахунків» наведене в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно якої безготівкових розрахунків – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, при чому ці розрахунки проводяться банками на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в паперовому вигляді.[2]

Необхідною умовою проведення безготівкових розрахунків є наявність у платника і ортимувача коштів рахунку у банку.

Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і проблеми. Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік - не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок.

Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій.

Розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що є негативним для підприємства.

Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів, оперативність і правильність утворення відповідних фондів.[3]

Важливою складовою системи безготівкових розрахунків є контроль установ банків за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків у народному господарстві.

Контроль здійснюється у процесі проведення операцій з безготівкових розрахунків шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, аналізу балансів та інших звітних матеріалів підприємств і перевірок у них на місцях.

Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" має сплачувати на користь одержувачів коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки також сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій.

Відповідальність за необґрунтованість безспірного стягнення або безакцептного списання коштів, за недостовірність даних, вказаних у розрахункових документах, згідно з нормами цивільного законодавства (статті 203, 440 тощо Цивільного кодексу України) має застосовуватись у вигляді відшкодування заподіяних безпідставним безспірним стягненням або безакцептним списанням збитків.[4]

Особливого значення у практиці передачі боргів набувають векселі у разі простроченої кредиторської заборгованості, погашенні остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагодити функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права.

Висновки. Таким чином, до шляхів удосконалення організації безготівкових розрахунків потрібно віднести побудову Єдиної національної системи банківських карток з урахуванням досвіду платіжної системи Європейських країн із запровадженням її в Україні. Нова система повинна сприяти збільшенню обсягівбезготівкових розрахунків в Україні, акумулюванню фінансових ресурсів на території України.

Першочерговими заходами з організації електронної торгівлі в Україні повинна стати розробка та формування правової бази з проведення торгівельних операцій з використанням Інтернету.

В банківській системі України є банки, особливо із числа великих, що вже опрацювали технології послуг через Інтернет–банкинг та готові до їх широкого впровадження.

Створення базового законодавства, що регламентує роботу юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, сферу  електронних фінансових послуг та діяльність електронних платіжних систем, має забезпечити учасникам Інтернет-банкингу надійний захист від шахрайства.

Список використаних джерел:

1.Паршин Г.О. Фінанси підприємств / Г.О Паршин, А.Г. Загородній. – Львів: ЛБІНБУ, 2003. - 265с.

2. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті : Постанова Національного Банку України від 21 січня 2004 року// Офіційний вісник України . – 2004. - №13. – С.908

3. Финансы, деньги, кредит: Учебник/ Под ред. О. В. Соколовой. – М.: Юристъ, 2001. – 784 с.

4.Подцерковний О.П. Грошові зобов’язання господарського характеру: проблеми теорії і практики/ Подцерковний О.П. – К.: Юстініан ,2007 – 424 с.